З Оскаром у серці

Ну ось... І треба було мені цього?! Не досить було тримати в серці Небесну Сотню, всіх полеглих на війні з Росією, їхніх батьків, дружин, дітей, Надю Савченко й Олега Сенцова, кримських татар і сирійських біженців?! Це ж треба було ще на цю прем’єру потрапити! А тепер вже все! Нікуди не дінешся! Мусиш у своєму серці знайти місце ще й на Оскара та й на Рожеву Пані...

Мабуть, подібні думки та відчуття після прем’єри однойменної вистави нашого театру переживав не лише я. Їх переживав переповнений зал глядачів, які після фінальної сцени стоячи довго аплодували всім причетним до створення вистави людям. Їх переживали навіть ті, хто ще годину тому з нерозумінням чи байдужістю проходили повз скриньки для пожертв на лікування хворих дітей, а тепер червоними і спухлими від сліз очима шукали ці самі скриньки, аби зробити свій внесок у полегшення страждань тисяч маленьких українських Оскарів, про долю яких, на відміну від долі героя твору, ніхто, крім найрідніших людей, ніколи навіть не довідається. Так, тепер усі вони розійдуться по своїх домівках із Оскаром у серціѕ і в кожній сім’ї та родині, в яку принесуть у серці маленького хлопчика, щось зміниться на кращеѕ Побільшає любові, співчуття, уваги до ближнього. Побільшає критики і вимогливості до самого себе. і все це завдяки чудотворному впливу мистецтва. Справжнього. Сучасного. Живого. Мистецтва, яке очищає нас святим і благородним вогнем катарсису, пише Галичина

Це те мистецтво, яке примушує збагнути: насправді виставу грає кожен із нас, глядачів, у своєму щоденному житті, у побуті й на свята, на цьому ярмарку марноти, намагаючись виглядати кращим (а часом і гіршим), ніж є насправді, тоді як справжнє, істинне життя без прикрас і фальші ми зараз бачимо перед собою на сцені.

Те, що ми отримали можливість торкнутися цього справжнього і живого, зумовлене кількома геніальними складниками, про які хочеться розповісти детальніше.
Геніальність №1 — це першотвір сучасного французького письменника, драматурга, есеїста Еріка-Еммануеля Шмітта. Зворушлива історія про невиліковно хворого на лейкемію десятирічного хлопчика Оскара та його дружбу з єдиною провідницею до останньої межі між життям і смертю волонтеркою Рожевою Панею, чи Бабцею Ружею, як він її називав, написана у жанрі епістолярної повісті. Жанр дуже вдало обраний, бо налаштовує читача на сприйняття інтимної, безпосередньої, щирої, сповідальної історії. За порадою Рожевої Пані Оскар пише 14 листів до Бога, у яких з дитячою безпосередністю і щирістю ділиться міркуваннями про вічні істини буття, ставить прості запитання, на які не спроможні дати складних відповідей дорослі. Кожен лист відображає певний етап короткого, але повноцінного життя хлопчика. Умовність тривалості перебування на світі людини автор підкреслює домовленістю між Оскаром і Рожевою Панею про те, що кожен із дванадцяти останніх днів хлопчика буде прирівнюватися до 10 років звичайного життя здорової людини. Тож для Бога чи для Вічності не важливо, скільки саме прожила на цьому світі людина — 12 днів чи 120 років. Важливо, що вона мала цей дар — дар життя. А ще важливо — як вона цим даром скористалася. Бо інколи 12 днів повноцінного життя для Бога чи для Вічності можуть стати більш значущими, ніж 120 років змарнованого.

Те, що письменник веде оповідь від самих персонажів, майстерно приховуючи за ними авторську нарацію, як і часте вживання прямої мови, створює у читача «ефект присутності». Однак авторський досвід драматурга і сценариста теж відіграв позитивну роль, зокрема в тому, що твір так легко трансформується у драму.

Геніальність №2. Талановита гра акторів. Причому без винятків — від титулованої і знаменитої нашої землячки ірми Вітовської у головній ролі до найменших діток у ролях пацієнтів лікарні. На сцені був єдиний акторський колектив, який працював на спільну мету, на створення єдиного, цілісного й гармонійного художнього новосвіту. Невідомо, як довго тривав кастинг маленьких претендентів на роль Оскара, але результат відбору виявився, мабуть, близьким до ідеального. Тепер, коли я перечитую оригінальний твір французького письменника, його герой говорить зі мною трохи хриплуватим голосом івано-франківського школяра Влада Балюка. і уявити собі когось іншого в цій ролі видається майже неможливим. Доречними постмодерними вкрапленнями у гру гуру національного театру, кіно та естради ірми Вітовської було своєрідне «самоцитування» — використання епізодів із численних реальних виступів актриси у різних талант-шоу, які глядачі могли спостерігати на сцені як елементи оригінального театрально-телевізійного колажу.

І ось ми підібралися до геніальності №3 — оригінального вирішення сценічного простору та неперевершеної роботи художника — Андрія Єрмоленка. Саме цей складник став визначальним у дефініції вистави не як звичайної сценічної постановки, а як сучасного постмодерного арт-проекту. Використання на сцені горизонтально рухомих ширм-екранів — цікаве інженерне рішення, яке дозволило швидко ділити сцену на декілька робочих площин і фактично без пауз переходити від одного майданчика до іншого, а також поєднати мінімалізм у використанні декорацій (лікарняне ліжко, крісло, стіл) із візуальним ефектом максимального насичення простору завдяки проектованим на екран анімації, документальним матеріалам і згадуваним уже телевізійним пасажам. До безперечних заслуг художника належить вдала стилізація анімаційних ефектів під дитячі малюнки, що допомагає глядачам почуватися частинкою дитячого світу і легше адаптуватися в ньому психологічно.

Синкретизм різних видів мистецтва у виставі доповнює геніальність №4 — вдало підібране музичне оформлення і надзвичайно цікаво поставлена хореографія. Щодо першого, то знамениті й популярні хіти «Океану Ельзи» «працюють» на осучаснення зображеної на сцені історії, на створення у глядачів ілюзії, що події відбуваються тут і зараз, що перед нами українська лікарня з маленькими українськими пацієнтами, які мріють про щасливе життя «там, де нас нема». Вони слухають «Океан Ельзи» і чекають на приїзд до себе з благодійним концертом Славка Вакарчука. Завдяки ж вдалому пластичному рішенню постановки (авторства Ольги Семьошкіної) всі переходи від однієї дії до іншої, від однієї до іншої сцени, від одного до іншого епізоду скріплюються танцями, пантомімою та енергійною руханкою, що нагадує добре організований хаос — символ безтурботного дитячого світу.

Безперечно, всі перелічені геніальності геніальні самі собою, поодинці, «вроздріб»; вони самоцінні та самодостатні кожна у власній фаховій системі координат. Однак кожна їхня окрема естетична вартість значно зростає, коли вони поєднуються в єдину органічну гармонійну цілість. І, мабуть, вони б не зуміли зазвучати в унісон, як зведені партії єдиного оркестру, якби не геніальність №5: обдарованість, талант, креативний потенціал, навіть (не побоюсь цього вислову) творча пасіонарність, організаторські здібності, естетичне чуття автора режисури, інсценізації, рішення сценічного простору, а також натхненника, генератора ідей, організатора, промоутера, PR-менеджера і господарника в одній особі не лише цієї вистави, а й загалом Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Івана Франка, його директора — художнього керівника, віднедавна народного артиста України  Ростислава Держипільського. Саме завдяки його творчому генієві твір французького автора у виконанні Івано-франківської трупи отримав нове прочитання і тлумачення, зазвучав по-новому — не як повторення, калькування, звичайний переклад літературної повісті сценічними засобами, а власне як новий самоцінний і самодостатній твір, рівноцінний і рівнорядний з оригіналом, але інший вже хоча б через те, що належить іншому видові мистецтва. Проте іншість створеного франківцями шедевра не тільки формальна, а й змістова. Починаючи з того, що змінено концепцію ключового персонажа твору — Рожева Пані у виставі властиво Пані Ружа, жінка бальзаківського віку, а не старенька Бабця Ружа. Та й Панянкою її насправді назвати важко, бо на Пацанку вона подібна значно більше. Завдяки неперевершеній грі ірми Вітовської створено живий і правдивий (ба навіть добре знайомий кожному глядачеві) образ дещо легковажної, хоч і переобтяженої власними проблемами та турботами, самотньої жінки, яка намагається уникати зайвих клопотів, але яку ці клопоти обсіли з усіх боків. Волонтеркою Ружа стає випадково, спокусившись на пропозицію лікаря оплатити їй постановку шоу-програм у лікарні за умови її візитів до хворого Оскара (в літературному творі Бабця Ружа займається волонтерською діяльністю усвідомлено, відчуваючи внутрішній моральний обов’язок). У театральної Ружі двоє дітей, з якими вона не може знайти спільної мови, точнісінько як Оскар не може порозумітися зі своїми батьками. Рожева Пані ірми Вітовської — доволі талановита актриса, але її здібності й таланти залишились нереалізованими, коли вона була в розквіті сил. Збагнувши, що світові байдуже до неї, вона починає відповідати йому взаємністю. Синдром набутого егоцентризму роз’їдає її зсередини, і ця прихована хвороба душі видається не менш загрозливою, ніж тілесна хвороба хлопчика. Тож сценічні Оскар і Рожева Пані сприймаються більш цілісно, гармонійно і природно як протилежності у своїй діалектичній єдності. Завдяки цим інтерпретаційним змінам центрального образу твору виникає новий контекст, який підсилює звучання ключової в сценічній постановці репліки Рожевої Пані. Вже після смерті Оскара у своєму листі до Бога вона зізнається: «Насправді це він (Оскар) «дбав про нас». За текстом твору «дбав про нас» мало б означати дбав про Рожеву Пані та батьків Оскара, але, мабуть, кожен у переповненому залі театру збагнув: «Насправді це він (Оскар) дбав про всіх нас». Про нас — егоїстичних і самозакоханих, про нас — легкодухих і легковажних, про нас — цинічних і марнославних. До Оскара прийшов Бог і наповнив його коротке життя значущістю. Тож відкриймо свої серця і душі, переповнені Небесною Сотнею, всіма полеглими на війні з Росією, їхніми батьками, дружинами, дітьми, Надією Савченко і Олегом Сенцовим, кримськими татарами і сирійськими біженцями, щоденними клопотами і турботами, які обсіли нас зусібіч. Відкриймо і впустімо туди ще й Оскара... Бо, зрештою, це потрібно не йому. Це потрібно нам... І Богові...