«Заморожені» обіцянки

У селі Стопчатові на Косівщині обійстя сповзають у річку Лючку

Стопчатів — село давнє, наступного року громада святкуватиме 600-річчя від часу першої писемної згадки. і проблема будівництва берегоукріплень непоказної, але у дощі норовливої, річки Лючки — також не сьогоднішня. Через зсуви ррунтів річкового берега родина Богдана Комищука живе, як на пороховій бочці: хата — за крок до урвища, а до державної автодороги залишилося до 20 метрів.

Обійстя Комищуків зведено на крутому березі Лючки, тож разди і не думали собі й не гадали, що ця невеличка річка їм колись може загрожувати.

Богдан КОМИЩУК, житель Стопчатова:

— Все почалося ще 1968—1969 років — від часу перших відчутних повеней, а з того часу щороку ріка відгризає шматок від берега. Добре, що до повені 2008-го встигли збудувати півсотні габіонових берегоукріплень висотою до чотирьох метрів, і вони стримали натиск Лючки. А далі берегоукріплення не спорудили. Ще до паводку між урвищем і стодолою була стежка шириною понад метр, а сьогодні вже не можна пройти навколо господарки. Я щороку бив на сполох — назбирав купу актів і відписок з різних інстанцій, але нема з того жодної користі. Треба невідкладно і нас з родиною відселяти, і державне шосе рятувати. Бо для нас щодень — як на пороховій бочці.

Для відселення родини Комищуків (двоє дорослих і двоє дітей) у двоповерхову добротну садибу потрібно орієнтовно 30-40 тис. доларів США, а у типову сільську хату, схожу на ту, яка у господарів, — не більше 15 тисяч. і робити це треба невідкладно. Коли господар, підійшовши до берегового обриву, показав мені, де ще кілька років тому був його город і я на місці грядок побачив середину русла Лючки, а горіха, що ще у березні цього року ріс біля хати, — в обриві, то, скажу чесно, мені стало лячно. Чого чекаємо? Біди?

Ще 2008 року керівництво Львівської геологорозвідувальної експедиції у своїх висновках зазначало, що проживання в цьому домі «є небезпечним» та рекомендувало чиновникам «прийняти заходи щодо відселення людей». А професор івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Едуард Кузьменко, дослідивши берегові ррунти Лючки з використанням найсучасніших технологій, ще понад п’ять років тому зазначав: «Основною причиною виникнення зсуву є перезволоження ррунту. При подальшій активізації зсувних процесів існує загроза руйнування житлового будинку та господарських будівель. Подальше проживання в будинку небезпечне». До речі, завдяки тому, що Богдан Комищук «достукався» аж до Адміністрації Президента України, ще 2013 року чиновники з Косівської РДА обіцяли господареві житло в рамках однієї із загальнодержавних цільових програм. Проте віз і досі там — жодних порухів. і таких «заморожених» обіцянок Стопчатів пам’ятає чимало.

Іван АНДРІЙЧУК, голова Стопчатівської сільської ради:

— Наше село велике і гарне — 1 300 обійсть, до 3 000 населення. Поруч — державне автосполучення «Кам’янець-Подільський—Татарів». Але маємо багато проблем через оту непоказну Лючку. Зсуви ррунту і сповзання будинків у русло річки зафіксовані у трьох місцях, але там, де будівельники зробили відповідні берегоукріплення, вдалося проблему локалізувати. А поруч з обійстям Комищуків маємо біду щовесни — зсувається ррунт разом з деревами, вже стодола понад метр повисла над прірвою. Як ми тільки не били на сполох! Реагування, окрім від журналістів, нема жодного. Думаю, що для цього потрібна державна програма і відповідне фінансування, бо громада самотужки не впорається з такою проблемою. Однозначно людей треба відселяти не чекаючи біди. А ще й державна дорога за 18 метрів від зсуву. Ми ж не знаємо, яким буде літо. Якщо, Боже борони, дощовим, то лише на Господа надія. Бо у селі є ще три мости-довгобуди, які почали зводити після повені 2008 року. «Пустили за водою» мільйони, ще мільйони «списали», а кістяки мостів залишили бовваніти у селі — в урочищах «Підмальцево», «Вивіз» та «іванівка-заріка». Люди переходять річку через тимчасові й небезпечні смерекові лави, які годяться до першої зливи.

На наш погляд, соціальні збурення на Косівщині не вщухають не лише через бездоріжжя і небажання чиновників відмовлятися від недолугої системи будівництва доріг, а й через масу «заморожених» обіцянок, які селяни не забули і по-своєму нагадують про них представникам влади.

Газета Галичина