Занепокоєння долею Чорного лісу

Чорний ліс — зелена перлина нашого краю — розкинувся на північний захід від м. Івано-Франківська і є «легенями» обласного центру. Ця смуга лісів тягнеться між двома річками — Бистрицею Солотвинською та Лімницею, починається від Дністра (за Галичем) і зливається з гірськими масивами.

В давні часи цей масив був покритий темними непрохідними лісами, які в похмурі та дощові дні видавались «чорними», «гранатовими». Це і є Чорний ліс. В ньому переважали шпилькові дерева (смерека, ялиця) з домішками бука, граба, дуба, берези, липи, осики, черешні, явора та ін. Місцями стояли чисті букові та березові деревостани. Окремі буки сягали товщини й більше півтора метра. із 150-200-річних смерек та ялиць місцеві жителі заготовляли гонту, дранку та інші будівельні матеріали, пише Галичина

На загал Чорний ліс був мало доступний. Через нього пролягало кілька лісових доріг й т. зв. вивозові.

Чорноліський лісовий масив був майже незаселений, за винятком сіл Посіч, Рибне, Ценжів, Нова Гута та гаївок, лісничівок, які тулилися по краях масиву. Він був багатий на мисливську звірину. Тут водилися дикі кабани, косулі, карпатські благородні олені та різноманітна дрібна дичина, різні птахи. Лісові водойми кишіли щупаками, окунями, кленами, плотвою, мнюхами й раками.

Винищення флори і фауни в Чорному лісі розпочалося під час Першої світової війни. Тоді згоріло та було понищено багато помешкань селян у навколишніх селах. По війні Чорний ліс загоїв свої рани. Деревом з  його масивів у навколишніх селах відбудували хати. 

У Другу світову війну почався новий погром Чорного лісу. Спочатку большевики, зайнявши Галичину, винищили чорноліських лісників і за два (1939-1941) роки вирубали стільки лісу, що його стало б на десятиліття. За німецької окупації українським лісникам вдалося зберегти чорноліські ліси від дикої експлуатації. В той же час він став таємним цвинтарем для десятків тисяч замордованих німцями галичан. Те саме робили перед німцями большевики, які зарили в Чорному лісі незліченну кількість трупів людей, замучених у катівнях НКВС в Станиславі та прилеглих містечках. 

Свою історичну, героїчну місію сповнив Чорний ліс, даючи захист і постій українським повстанцям. Уже під час перших «совітів» (1939—1941) тут почали переховуватись поодинокі люди від лабет НКВС, вони зорганізувались у невеликі загони та 1941 року вже робили наскоки на большевиків. із 1943-го Чорний ліс став головним майданчиком для організації та вишколу новоствореної Української Повстанської Армії. Наприкінці літа 1943 року через Чорний ліс просунула червона партизанська армія Ковпака, проти якої діяла спеціальна група полк. Шуберта, підтримувана авіацією. Однак зусилля німецьких окупантів не принесли сподіваних результатів. Одним із перших загинув від рук червоних партизан восени 1943 року одчайдушний лісничий із Богородчанських Дібр Ярослав Решетило. Його смерть була як блискавка, що спроваджує бурю. УПА зав’язала бій  на околиці села Зелена, на півдні Чорного лісу, і розбила ковпаківське з’єднання на окремі дрібні групи. З’єднання УПА  в Чорному лісі вели бойові дії й проти німців, які в 1943-1944 роках тримали його в кільцевому оточенні. А після захоплення Галичини большевиками — головно проти них. Чорний ліс змінився на національну фортецю. Від гарматних та мінометних обстрілів і авіаційних бомб двигтіла земля. Ціле десятиліття (1943—1954) йшла в Чорному лісі боротьба без пощади між жменькою геройських українців і незліченною кількістю большевицьких карателів. Немає і не буде ліку в тому, скільки найкращих синів і дочок України склали свої голови в Чорному лісі. Лицарською смертю згинули полк. Різун-Грегіт, Хмара, Роберт-Мельник, Митар, Байда, Благий, Гамалія та інші. Десятками тисяч своїх трупів згноїли чорноліську землю московські окупанти.  

Післявоєнний час вони знову масово вирубували деревину для відбудови народного господарства. Деякі частини лісу випалили, щоб вогнем випалити повстанців. Це був черговий етап винищення чорноліського масиву.   

За останні 25 років Чорний ліс пережив ще одне варварське винищення флори і фауни. Послабився контроль над використанням лісових ресурсів у ньому всіма рівнями влади, самоусунулись від своїх обов’язків працівники лісу. Якщо наприкінці 80-х років минулого століття запас деревини на одному гектарі на більшості площ становив 600 і більше  кубічних метрів, то сьогодні — 50—100 кубічних метрів. На деяких лісових ділянках нині ростуть верболозиѕ 

Любителі дармової дичини винищили диких звірів. Тож тепер рідкісним гостем в угіддях Чорного лісу є благородний карпатський олень, вже не пасуться на узліссях та галявинах стада косуль, майже не зустрінете в нетрях дикого кота і не забреде сюди бурий ведмідь, зменшується щороку поголів’я зайця-русака, інших звірів та птахів.
Отож недаремно жителі навколишніх сіл та громадськість області занепокоєні винищенням і занедбанням Чорного лісу. Появилася пропозиція оголосити понад 40 тисяч гектарів Чорного лісу заповідним об’єктом для збереження його прийдешнім поколінням як пам’ятки природи, як історичної пам’ятки нашого краю.