"Завжди беру за приклад військових" - надвірнянська волонтерка Вікторія Пицюк

5 грудня відзначали Міжнародний день волонтера. Волонтерська діяльність буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі.

З нагоди свята команда "Бліц-Інфо" підготувала цикл інтерв'ю з тими, хто безперервно підтримує ЗСУ та щодня наближає перемогу України. 

Волонтерка з Надвірної Вікторія Пицюк вже не перший рік допомагає нашим військовим. Проте з початком повномасштабного вторгнення тендітна дівчина постійно збирає та возить на передову величезну кількість допомоги.

- Коли і як розпочалось ваше волонтерство? Що Вас надихає волонтерити?

- Моє Волонтерство почалося у 2015 році тоді я вперше навідалася до пораненого бійця в госпіталі і після записала з ним своє 1-е інтерв’ю, як журналіст. Однак поки війна точилася в основному на сході країни у мене не було такої активної волонтерської діяльності, тобто збирали кошти там на 1 тепловізор та на 1 Квадрокоптер десь раз на рік. 24 лютого я перебувала у Києві, і вже думала залишитися там, але почали надходити повідомлення як від добровольців про необхідність амуніції, так і від друзів з-за кордону котрі шукали кому надіслати і що саме.

Після повномасштабного вторгнення під егідою БФ «Свобода-Гідність-Перемога» Штаб 4.5.0 у місті Надвірна запрацював вже 27 лютого. Зараз я згадую все як сон, багато чого не можу сама собі пояснити, бо ж ніхто з нас не вчився на військового волонтера, а довелося за короткий час навчитися розрізняти класи захисту шоломів, різницю між Тепловізором і тепловізійним прицілом, дізнатися які Берці кращі, як пошити РПС та багато іншого… Попри роботу на місці є весь час поїздки на кордон в різні напрямки, а ще як почали ввозити автомобілі для ЗСУ, то вже жили на прикордонних пунктах…

Я була перші три місяці у відпустці за власний рахунок, бо поєднати волонтерство тоді і роботу було нереально. Це ж в нас і виїзди в зону бойових дій чи не щовихідних були, а інколи зі Штабу виїжджали два, або й три екіпажі в різні напрямки. Так за весь час ми здійснили 33 волонтерські виїзди в усі напрямки бойових дій, в 21 поїздці побувала особисто. Крім того, допомагали і переселенцям на місці, і відправляли посилки потребуючим. Це все наче якийсь живий механізм, що весь час працював і працює досі.

- Що найважче у вашій роботі? З якими труднощами стикаєтеся?

- Особисто для мене морально важко балансувати між тилом і війною…. Робота, побутові проблеми, якась тилова рутина часто дратує. Однак певні обставини поки не дозволяють бути повністю на війні, лиш частково навідуватися. Перші три місяці повномасштабної війни було абсолютно байдуже на себе і на тилове життя, я навіть з сином практично не бачилася, бо було єдине бажання - це бути частиною боротьби. Відтак один за одним гинули найкращі друзі і знайомі… В березні загинуло троє моїх друзів, і усвідомлення, що загиблих буде більше зривало дах.

У моїй родині на війні 4 військових, двоє з них мають досвід з часу АТО. З перших днів вони в найгарячіших точках і з деким у нас досі не було змоги побачитися десь в поїздках. Чимало друзів і побратимів в лавах ЗСУ і вони справді ті, хто звільняють Україну. Вони звільняли Київ, Харків, Херсон.

Пишаюсь, що знаю таких Героїв і водночас живу із страхом втратити когось з них. Нам з колегами волонтерами доводилося їхати на впізнання загиблих друзів. За ці 10 місяців, уже 14 військових друзів та знайомих загинуло. З деякими ми познайомилися в поїздках і боляче коли ідеш в той підрозділ і там вже не має захисників, яких знала… Багато військових отримали поранення. Тож військові госпіталі це теж частина мого волонтерства. Спершу було складно коли приїжджаєш провідати друга, який вже без обох ніг у свої 29 років. Але я не з тих хто пожаліє чи кому можна понити, тож побратими знають, що переді мною треба бути незламним. На війні головне - вижити, а все інше можна витримати. Тож бажаю всім прокидатися і повертатися живими!

- Що не дає опускати руки?

- На волонтерство треба більше сили, аніж натхнення. Не знаю, буває по-різному. В основному це біль втрати і радість від небайдужості людей. А ще, я вірю у вищу силу, у те, що є Бог і на все Божа воля, тож її треба прийняти та не перечити. Ми здатні зрозуміти Божий план тільки тоді коли дійдемо до моменту повного справдження. Тож поки роблю, що можу, бо важливо не бути осторонь. За ці 10 місяців війни більшість з нас стали по своєму сильнішими, стійкішими та сміливішими. Я щаслива, бо довкола зустріла безліч сильних і крутих людей, добрих, небайдужих і безкорисливих. Сформувалося якесь своє коло незламних і їх щораз більше. Ці люди своєю щирістю і підтримкою затьмарюють всіх дурнів, які ще подекуди лишилися і пищать що все їм недобре і всі погані. На жаль війна і досі не для всіх, а дехто ще й шукає зиску. Я отримала гіркий досвід і тепер прицільна до всіх і всього. Мотивує бажання не просто перемогти ворога і зберегти свою державу, а знищити москалів як народ в нашій пам’яті і пам’яті наступних поколінь. Попереду буде ще важче, особливо за крок до перемоги, тож нема часу на розкисання чи знемогу. Завжди беру за приклад військових і захоплююся їхньою силою духу!

- Які подальші плани?

- У нашому Волонтерському Штабі 4.5.0 постійних 15 волонтерів, серед них водії, вони ж механіки по автомобілях, швачки, медик медичного напрямку, свічкарі - тобто виготовляють окопні свічки, є художники, які розмальовують використані боєприпаси, котрі ми продаємо на аукціонах. Чимало волонтерів-благодійників, які залучають допомогу з-за кордону, а також жінки й дівчата, які готують домашні страви у поїздки. Працюємо по Надвірнянському районі та в місті Івано-Франківськ.

Окремим штабом в місті Бурштин також працюють волонтери, з якими тісно співпрацюємо і часто спільно з координатором Ігорем Харівим закривали запити військових. Документацію і бухгалтерію веде голова правління фонду Зеновія Дробаха. У неї вже стільки папок, що окремий стелаж потрібен, починаючи від «Автомобілі ЗСУ» і закінчуючи продуктами харчування. За цей час за приблизними підрахунками фондом вдалося передати допомоги військовим та переселенцям на 10 млн. гривень. Так, це крапля в морі, але краще ніж нічого. Тож пишаюся нашою командою волонтерів і бажаю кожному українцю зайняти свій фронт боротьби за Україну. Все буде перемога!

Наразі проводимо збір коштів на пікап для 80 ДШБ, уже зібрано 3000 у.о. Залишилося ще 2000 у.о або ж 80000 гривень.

Реквізити для фінансової підтримки:

Приват 5169330520736973 – гривня

Монобанк 5375411406856778 - доступні також перекази з-за кордону злоті, крони.

PayPal victoriashtab450@gmail.com - долар

Перекази з-за кордону

IBAN Code UA663052990000026001015500843

Назва банку / Name of the bank JSC CB «PRIVATBANK»

Swift code банку/Bank SWIFT Code PBANUA2X

Отримувач БФ «Свобода–Гідність-Перемога»

Звіт на сторінках у Фейсбук Victoria Tores та Волонтерський Штаб 4.5.0

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!