Знайти любов, турботу та підтримку: Як франківським сиротам шукають нових батьків
У п'ятницю, 1 червня в Україні відзначатимуть День захисту дітей.
Традиційно з нагоди свята в Івано-Франківську проводять багато різноманітних заходів для дітей. Втім, не всім пощастило мати щасливу сім’ю, яка з ними піде на святкування. Є й такі діти, які в дуже юному віці залишились сиротами, або їхніх батьків позбавили батьківських прав. Такими маленькими франківцями опікується Служба у справах дітей.
Напевне всі пам’ятають історії хлопчика Андрійка і маленьких братика і сестрички Святославчика і Ані, які шукали батьків через Facebook. За цих дітей переживало дуже багато небайдужих, люди активно поширювали інформацію і вже незабаром стало відомо, що вони поїхали у нові сім’ї.
Кореспондентка Бліц-Інфо дізналась у Службі у справах дітей, як склалася доля цих дітей, чи багато маленьких франківців ще шукають маму і тата. Та чи планують надалі чиновники шукати сиротам батьків через соцмережі. Начальниця відділу з питань опіки та піклування служби у справах дітей Марина Дехтяр каже, що світ рухається вперед тож вони вирішили скористатися можливостями соціальної мережі, щоб знайти для цих дітей найкращих батьків.
Андрійко їде до нового дому.
«Андрійко нам сказав, що дуже хоче маму і тата. Познайомили його з сім’єю, яка виховує двох діток і дуже хотіла його усиновити. Але при першому знайомстві, хлопчик сказав категоричне «ні». Ми не розуміли чому дитина, яка хоче в сім’ю так раптово відмовилась. Андрійко пояснив, що йому не сподобався чоловік. Хлопчик жив тільки з мамою і ті чоловіки, які до них приходили не приносили позитиву дитині, тож він мав певну настороженість. Через деякий час Андрійко познайомився з іншою сім’єю в якій вже 10 років виховується прийомна дівчинка. Вона дуже хотіла молодшого брата. І коли вони познайомилися, Андрійко відразу погодився. Зараз він живе в Івано-Франківську, задоволений, гуляє з сестричкою по місті, приходить до нас у гості. Він щасливий», - запевняє Марина Дехтяр.
Через деякий час на сторінці Служби з’явилась інформація про братика і сестричку - Святослава і Анну, які також шукали батьків. За словами посадовиці, ці дітки мають між собою особливий зв’язок. Коли вони вперше з ними познайомилися, то обоє дуже хотіли щоб їм знайшли батьків. Втім на запитання якими вони мають бути, Святославчик сказав, щоб вирішувала сестричка, а Аня довірила вибір братикові.
Нова сім'я прийшла забрати додому Святославчика і Аню.
«Познайомили їх з прийомною сім’єю, яка має своїх двоє діток. Вони відразу сподобалися одні одним. На третій зустрічі батьки сказали, що в них є ще два хлопчики шести і двох років, щоб побачити реакцію дітей. Аня сказала, що це дуже добре, вона буде допомагати мамі доглядати за меншеньким, няньчити. Зараз вони живуть в цій сім’ї щасливі і задоволені. Згодом прийомний батько розповів, що ці діти змінили їхню сім’ю і дали можливість по-іншому подивитися на виховання своїх дітей. Каже, що поїхали з Андрійком за одягом до школи: сандалі, кросівки, штани і щоразу коли щось купували, він питався "Це мені?" , "А у вас вистачить грошей на це?", "Ви мені так багато купуєте", "Це справді все тільки мені?" . Дитина не могла у це повірити. Коли приїхали додому і почали ще раз все міряти, хлопчик заліз йому на коліна, почав обіймати і сказав, що він найкращий тато в світі. Чоловік каже, що тоді вони з дружиною зрозуміли, що їх діти мають не менше, ніколи не кажуть їм "дякую"», - розповідає Дехтяр.
Святославчик і Аня щасливо живуть в нові родині.
Загалом, каже Марина Дехтяр, зараз в місті 172 дитини-сироти чи позбавлені батьківського піклування. Майже всі влаштовані у сім’ї опікунів-піклувальників: повнолітніх братів-сестер, тіток чи дядьків, хресних батьків. Якщо родини немає, або вони не можуть взяти дитину, то її влаштовують в прийомну сім’ю. На державному забезпеченні зараз перебуває тільки 21 дитина.
«Є один хлопчик Валентин, якому ми шукаємо родину, але він має хворобу Дауна. Він сам себе обслуговує, але поки що ніхто не заявив, що хоче його забрати. Решту - діти з особливими потребами, які виховуються в Залуччі і Коломиї. Взагалі люди бояться брати дитину з особливими потребами, адже це велика відповідальність. Втім у нас були випадки, коли люди свідомо брали таких діток. Так маємо випадок, коли жінка-медик погодилася взяти на вихововання особливого хлопчика. Нас запевнила, що полюбила цю дитину і готова з ним працювати. Також у нас є четверо хлопців-підлітків 16-17 років, які нещодавно осиротіли, виховуються в інтернаті і не хочуть шукати нову сім’ю»,- пояснює чиновниця.
Валентинчик вірить, що його майбутні батьки його побачать і заберуть додому.
В службі кажуть, що влаштувати дитину непросто, адже вона має собі вподобати сім’ю, яка до неї прийшла. Водночас і сім’я має встановити з дитиною контакт. Марина Дехтяр каже, що це легше бездітним. Бо якщо в сім’ї вже є діти, то потрібно, щоб вони сподобалися одні одним. І якщо на першому етапі начебто все добре, то коли діти починають спільно жити, ділитися своєю хатою, своїми речами, іграшками, часом і найголовніше своїми батьками - може виникнути багато конфліктів. Адже ревнощі виникають як в одних, так і в інших. Тому у службі для батьків проводять спеціальні курси і готові завжди надати підтримку.
Марина Дехтяр за роботою
Наразі в Івано-Франківську є прийомні сім’ї, переселенці з прийомними дітьми та дитячий будинок сімейного типу. Також на облік усиновлювачів стоять 12 сімейних пар і дві одинокі жінки. Одного разу приходив навіть самотній чоловік, який цікавився чи може він усиновити дитину. Законом це не заборонено, але коли йому пояснили всю відповідальність, то франківець передумав.
«Від початку року вже усиновлено четверо дітей: дві сестрички і братик з сестричкою. На жаль, щороку дітей, яких ставлять нам на облік більшає. У 2017 році ми на облік взяли 19 дітей, у 2018 – 30 дітей. За цей рік ми вже взяли на облік 21 дитину, а тільки кінець травня. Тобто кількість дітей-сиріт збільшується і це велика біда. Якщо говорити про кількість сиріт і позбавлених батьківського піклування, то їх практично порівну. І коли помирає одинока мама і залишаються двоє-троє дітей, нам важко знайти для них нових батьків. Адже троє дітей – це багатодітна сім’я. І треба мати мужність, розуміння, великі педагогічні вміння, велику любов і розуміння пожертви себе. Це не кожному під силу», - пояснює Дехтяр.
Загалом вимог до усиновлювачів небагато: сім’я, яка живе в Івано-Франківську, має житло, постійні доходи, відсутність судимості і довідку про стан здоров’я. У висновку про стан здоров’я не має бути хвороб з психікою, не мають перебувати на обліку в наркодиспансері і не мати туберкульозу.
"Іноді, коли люди приходять до нас і хочуть взяти дитину, ти розумієш, що вони не усвідомлюють усієї відповідальності. Це непросто. Одна мама розказувала мені, як вони усиновили 4-річну дівчинку. Казала, що виховавши двох синів, з цією дівчинкою вона відкривала світ. Дитина нічого не вміла. Коли вони йшли купатися – вона верещала. Треба було навчити її купатися в ванній і не боятися. Вона не вміла чистити зуби і ціла родина чистила зуби в її присутності, аби показати, що це не страшно. Це велика праця і не кожен може це зробити", - переконана чиновниця.
Серед позитивних прикладів у Службі у справах дітей наводять історію про дитячий будинок сімейного типу, який переїхав сюди з Луганська. Зараз жінка виховує двоє рідних дітей і вісім прийомних, з них троє вона прийняла до себе вже у Франківську. Вона дає з усіма раду, діти добре прижилися у Франківську, легко увійшли у шкільний колектив.
Жінка-переселенка з Луганщини прийшла забрати у свій будинок сімейного типу дев'ятирічну сироту.
"Одного разу я спілкувалася з сестрою-монахинею Зарваницькою з Воплоченого слова і вона мені сказала: "якщо батьки зрозуміють, що вони взяли дитину в сім’ю і це їм подарунок з неба і будуть відноситися до неї, як до подарунку, за який треба дякувати не зважаючи ні на що, ніяких проблем не буде. Якщо ж не зрозуміють, то буде море претензій до дитини". В нас є соціальна реклама - "Візьми дитину-сироту - візьми у хату ангела". Втім, батьки повинні розуміти, що наші діти це справді ангели, але не такі як ми собі уявляємо: з білими крилами, німбом, усміхнені. Вони повинні розуміти, що цей ангел може не мати крил, або бути дуже пораненим. Якщо ми допоможемо цим крилам вирости – все буде гаразд", - переконана Дехтяр.
Начальниця Служби запевняє, що почути від такої дитини "я тебе не люблю" - це нормально, адже ці діти не знають, що таке любити. Втім, якщо є розуміння і любов з боку батьків, якщо вони готові ділитися без усілякої вдячності своїм часом, любов’ю, грошима, своїми друзями, то дитина їх з часом полюбить. Окрім того, таким дітям більше за інших потрібне індивідуальне, особистісне спілкування.
"Я завжди говорю усиновлювачам чи прийомним батькам чи вони можуть це дитині дати? Якщо ви займаєтеся бізнесом, постійно в роз’їздах, коли будете займатися дитиною? Вона не буде вам дякувати тільки за те, що ви приїхали. Окрім того, часто виникають ситуації, коли діти не вміють себе поводити в дорогих компаніях, обслуговувати себе, ні за що не дякують, мають претензії. Чи готові ви до цього? Якщо ви маєте співчуття до дитини, подумайте чи ви можете взяти її в свою сім’ю? Ви можете їй дати гроші, речі, навідати в сиротинці, бути волонтерами, але чи можете бути мамою? Бо як не можете – не травмуйте дитину", - закликає Марина Дехтяр.
