Чому б Україні не ризикнути
Напруженість перед недільним голосуванням кримським про вступ в Російську Федерацію продовжує зростати. Російські війська концентруються вздовж українського кордону, і спікер уряду в Києві попередив про можливе "повномасштабне вторгнення з різних напрямків". Паралельно, як стало відомо, президент Володимир Путін підлив олії у вогонь питанням про законність виходу України з СРСР.
На щастя, є простий спосіб розрядити російсько-український конфлікт раз і назавжди. Забудьте однопровінційний референдум у Криму: Україна повинна звернутися в Організацію Об'єднаних Націй або до якоїсь іншої нейтральної міжнародної організації з проханням провести референдум щодо сецесії в усіх південно-східних реґіонах зі значним російським і російськомовним населенням.
Якщо для вас це звучить дивно чи нерозважливо, або навіть політично неможливо, подумайте просто, що цим можна було би досягти. Росія твердить, що населення цих південно-східних реґіонів є під загрозою "неонацистів" і "фашистів" у Києві. Путін наполягає, що він має право задіяти військову силу для їх захисту. Київ – як і більшість західних спостерігачів – резонно відкидає ці претензії, але його правота мало що змінює, коли Москва має на своєму боці силу могутності. За словами в. о. міністра оборони України Ігоря Тенюха, Росія розташувала вздовж східного кордону України 220 тисяч солдат, 1800 танків, 400 гвинтокрилів, 150 літаків і 60 кораблів – проти 41 тисячі українських піхотинців, з яких лише 6 тисяч є боєготових. Іншими словами, якби Путін почав був наступ на Україну, він би швидко досяг мети, хоча, ймовірно, загруз би в тривалій окупаційній і пацифікаційній боротьбі.
Оскільки співвідношення сил виключає успішну військову оборону Києвом України – а військова інтервенція Заходу, поки агресія Росії обмежена південно-східними областями, малоймовірна (всі суперечки зникнуть, якщо російські танки наступатимуть на Київ чи Львів) – уряд України реально має лише єдину альтернативу: скасувати привід для можливого вторгнення. Оскільки Росія наполягає, що всяке втручання мотивуватиметься виключно бажанням допомогти загроженим співвітчизникам, Україна повинна негайно діяти, щоби показати, скільки її південно-східних мешканців насправді відчувають загрозу аж так, щоби хотіти незалежності.
Такими проблемними областями були би: Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська та Харківська. Ідеально було би додати до них і Крим.
Міжнародно-проведений референдум дасть мешканцям цих областей шанс говорити самим за себе. Організація нагляду за голосуванням мала би бути прийнятною для України, Росії та Заходу; на думку спадає ООН чи ОБСЄ. За міжнародними конвенціями ця організація повинна визначити, наскільки високою мала би бути частка пронезалежницьких голосів, щоб уможливити законну сецесію: 50% плюс 1 голос, 60% чи якась інша конфігурація. Референдум повинен бути проведений якомога швидше – щоб оберегтися від ескалації напруження внаслідок розділяючої агітації. Для ґарантування спокійної атмосфери в цих областях мали би бути тимчасово розміщені миротворці ООН. Контролювати голосування могли би триособові групи міжнародних спостерігачів – по одному від ЄС чи США, України та Росії. Результати мали би бути обов'язковими як для України, так і Росії. Питання мало б бути якнайпростішим, як от: «Чи підтримуєте ви незалежність реґіону X від України і приєднання до Російської Федерації?» Оскільки і Росія, і Україна наполягають, що місцеве населення підтримує саме їх, референдум покаже, хто з них блефує.
Є фактичний прецедент такого плану процедури в недавній радянської історії. 17 березня 1991 року радянських виборців попросили проголосувати з наступного питання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності». 70,2% українців проголосували «Так». Українських виборців також було запитали: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?». 80,2% відповіли «Так». Хоча референдум був безрезультатним – незабаром після цього відбувся серпневий путч, Михаїл Горбачов практично втратив владу, і 24 серпня Україна проголосила незалежність – його, звичайно, до цих пір пам'ятають в Україні, і це може послужити леґітимізації нового голосування.
Результати референдуму в південно-східних областях України повинні бути прийнятними для Росії, але це ризик. Воля народу буде почута, і якщо – як Москва наполягає – вона буде проросійською, Росія матиме можливість прилучити декілька територій. Якщо ж ця воля не буде проросійською, то Москві доведеться визнати, що її заяви про утиски є необґрунтованими.
Україна також мала би бути задоволеною з такої процедури – і тому, що російська інвазія на материкову України виглядає все імовірнішою з кожним днем, і тому, що соціологічні дані з середини лютого показують, що в жодній із південно-східних областей не має більше третини виборців на підтримку об'єднання з Росією.
Якщо ці області вирішать залишитися, то Росія більше не буде мати можливості стверджувати, що їх пригнічують. Якщо ж проросійські настрої в найближчому майбутньому експоненційно зростуть, і деякі області вирішать відійти, то стабільність і безпека України буде тільки підвищена відходом реґіонів, де п'ята колона перевищує 50 чи 60 відсотків населення, і які в результаті не могли б бути захищеними від російської агресії.
Референдум міг би бути довершений широкою угодою між Росією, Україною, Європейським Союзом і США, якою всі сторони довічно погоджуються поважати результати референдуму. Росія і Україна також погодилися би поважати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність одне одного, забезпечити права меншин (особливо в спірних південно-східних областях), утримуватися від загрозливих дій і поважати вибір внутрішньої політики та міжнародних орієнтацій одне одного.
Результати захистили би Україну від подальшого російської агресії – і вони мали би задовольняти Путіна, який переконався би, що значна кількість південно-східних українців не є заручниками проти їх волі. Якщо Путін не має наміру проковтнути всю Україну і тим самим оголосити війну всьому післявоєнному міжнародному порядку, він повинен розуміти, що тільки такий референдум матиме юридичні та законні результати, а не невизнані цілим світом мікродержави і в заморожені – кращому випадку – конфлікти, а сухопутна війна, тривала окупація і невідворотність затяжного конфлікту – в гіршому.
