Чи доведеться рятувати Карпати? Прогнози прикарпатських екологів


Минуло 25 років від часу створення Карпатського інженерно-екологічного центру (КІЕЦ). Це був один із перших в Україні осередків вивчення стану навколишнього середовища, оцінки впливу на довкілля промислових об’єктів та інших техногенних чинників. І державна значущість цієї установи виявилася не тільки у проведенні актуальних екологічних досліджень, на які в далекому 1989-му саме визріло соціальне замовлення. КІЕЦ став і рушієм своєрідної екологізації суспільства на Івано-Франківщині, тим зародко

Детальніше ж про це розповідає директор Карпатського інженерно-екологічного центру, доктор геолого-мінералогічних наук, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Олег АДАМЕНКО:

— КІЕЦ ми створили ще у складі тодішнього облвиконкому. І з самого початку його діяльності мені вельми допомагав відомий прикарпатський науковець, на жаль, уже покійний Богдан Голояд, котрий працював на посаді  заступника директора. Вдалося здійснити чимало серйозних досліджень. Зокрема, як пригадую, понад 60 екологічних паспортів виконали для промислових підприємств області. А 1992-го на базі КІЕЦ створили державний інститут екологічного моніторингу (ІЕМ), який функціонував у системі Академії технологічної кібернетики України.

Це була нова юридична особа?

— Так, і КІЕЦ став структурним підрозділом іЕМ. Якщо малі проекти ми ще реалізовували силами центру, то до виконання більших залучали потенціал усього інституту. 1995 р. на основі іЕМ відкрили в Технічному університеті нафти і газу інститут екологічної безпеки і природних ресурсів як структурний підрозділ ВНЗ. Оскільки ректор тодішнього державного ІФТУНГ Євстахій Крижанівський усіляко сприяв нашим ініціативам, то відкрили в університеті й кафедру екології. Таку ж кафедру, до речі, 1998-го відкрили в рамках КІЕЦ і в Галицькій академії.

Якщо інститут займався науковими вислідами, то кафедра — підготовкою фахівців з екології. Тепер щороку випускаємо лише в ІФНТУНГ 45—50 екологів. Не лише спеціалістів, а останніми роками — і магістрів. Приміром, позаторік магістерські дипломи захистило семеро п’ятикурсників, 2013-го — 12. А нині маємо вже 16 магістрів. Причому, як і писала «Галичина», наші випускники паралельно з навчанням у ІФНТУНГ проходять підготовку і в Краківській гірничо-металургійній академії ім. С. Сташиці й отримують у підсумку два дипломи — український і польський, чинний у всіх країнах ЄС. Заслуга в цьому — ректорату й особисто доктора технічних наук Олега Мандрика, котрий очолив інженерно-екологічний факультет, який виріс із кафедри екології, а кілька років тому набув статусу інституту ІФНТУНГ.

А паралельно з вишколом учорашніх абітурієнтів як фахівців екології вели й наукову діяльність?

— Від початку роботи КІЕЦ розгортали  цю справу в двох напрямах — працювали на поступ фундаментальної науки і проводили численні прикладні дослідження, результати яких могли б негайно бути використані на практиці. Щодо першого, то розробили з виданням відповідних монографій, підручників чи брошур теоретичні основи нових наукових дисциплін, зокрема екологічних — геології, геофізики, геоморфології, геоархеології тощо. А «Медичну геологію», про яку ваша газета теж писала, навіть видали у двох томах — так багато матеріалу зібрали.

Що дала така, сказати б, екологізація класичних наук?

— Ми здобули додаткові знання з розвитку природи. Обгрунтували новий напрям у сфері природничих дисциплін, що дістав назву «Землелогія». Це синтез усіх наук про Землю — від тих, що вивчають її походження та розвиток, до тих, які досліджують стан довкілля та розробляють заходи зі збереження й захисту середовища проживання людей від природних і техногенних шкідливих впливів. «Землелогію», яку ми створили спільно з професором Георгієм Рудьком, можна розглядати як основу еколого-ресурсної безпеки нашої планети як тепер, так і на її майбутнє. 

Розробили також новий науковий напрям в  екології — «Конструктивну геоекологію», покликану не тільки діагностувати стан довкілля, а й пропонувати конкретні шляхи запобігання негативним змінам у ньому. Але проривом у науці про Земну кулю як оселю людства вважаю те, що вдалося виявити нову закономірність у природі — циклічність планетарних кліматичних змін на Землі впродовж 4,56 мільярда років її існування. Ми з’ясували, наприклад, що і глобальні, й локальні зміни земного клімату протягом цього періоду відбувалися з певною періодичністю. Приміром, виокремили в тій траєкторії 19 великих циклів, які відповідали Галактичним рокам, довжиною 225—250 мільйонів літ кожен та безліч менших — аж до тисяч, сотень та десятків років. А в тих рамках визначили й послідовність виявів катастрофічних повеней та інших екстремальних явищ.
Щоби виконати це дослідження, до якого чимало доклався передусім наш молодий учений кандидат геологічних наук Денис Зорін, скористалися комплексом чинників, зокрема й даними палеонтології, морфології, інших дотичних наук. А завдяки співпраці з Пулковською обсерваторією (Санкт-Петербург, Росія) відомості про паводки протягом останнього тисячоліття, а точніше — із 791 року, почерпнули навіть з давньоруських літописів, які там зберігаються. Звісно, що й результати інструментальних вимірів, які в різних країнах проводять протягом ось уже двохсот літ, теж узяли до уваги.

Таке фундаментальне відкриття, мабуть, прислужиться й у практичній науковій площині — в роботі недавно створеного на базі ІЕІ Дністровського протипаводкового полігону (ДППП)?

— Уже прислужилося. ДППП було створено в с. Маріямполі Галицького району 2012 р. завдяки зусиллям ректора  ІФНТУНГ професора Євстахія Крижанівського. А його проект як один із проектів розвитку місцевого самоврядування, який виграв грант Кабінету Міністрів у сумі мільйон гривень, ми розробили від імені обласної ради й ОДА спільно з тодішнім директором ІЕІ, а тепер проректором ІФНТУНГ уже згадуваним  О. Мандриком. У результаті перших досліджень на полігоні створили автоматизовану інформаційно-вимірювальну протипаводкову систему, яку передали в розпорядження Держагенції з водних ресурсів, накреслили карти екологічного ризику затоплення територій внаслідок можливих повеней того чи іншого масштабу — для Державної служби надзвичайних ситуацій. А також передали органам місцевого самоврядування — територіальним громадам шести районів області рекомендації з налагодження системи захисту від паводків. 

Ми обррунтували різні моделі ймовірного затоплення долини Дністра, детально розписали й показали на схемі, що, де й коли потрібно робити, якщо рівень ріки підніметься чи то лише на метр-другий, чи й значно вище. Гадаю, тепер органи місцевої влади і рятувальні служби в разі стихії діятимуть адекватно. інша річ, що на наші застереження наразі не зважають на державному рівні. Скажімо, рішення про дозвіл на добування сланцевого газу в тих місцях області, які розташовані в межах Олеської площі, приймали без урахування думки екологів. Свердловини з розробки сланців планують закладати нерідко саме в акваторії головної водної артерії регіону. Тож існує загроза, що в разі розливання Дністра велика вода не лише понищить дороге обладнання компанії, яка візьметься за той промисел, а й завдасть довкіллю чималої шкоди ще й техногенного характеру. А те, що повені неминучі, що їхня повторюваність — явище закономірне, що до них треба бути завше готовими, ми довели.

Чому ж можновладці не прислухаються до екологічних прогнозів?

— Очевидно, в наших політиків ще не розвинуте державницьке мислення, якщо економічні переваги вони збираються отримувати через руйнування довкілля. Але ігнорування в суспільстві позиції екологів з тих чи інших питань для нас не нове. Скажімо, за ці  роки ми розробили комп’ютеризовані системи екологічної (природно-техногенної) безпеки територій на різних ієрархічних рівнях: від міждержавного — ЄС, Карпатський єврорегіон до національного, регіонального — Західна Україна, область, Дністровський каньйон, локального — райони, міста, місцевого — промислові та інші об’єкти. На цій основі провели екологічний аудит, моніторинг довкілля й інші заходи з менеджменту територій Закарпаття, Тернопілля, Львівщини, а також м. Івано-Франківська, низки районів як нашої, так і сусідніх областей, визначили оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВНС) майже сотні родовищ нафти й газу в Карпатах та на Олеській площі...

Проте це все — лише розрізнені дослідження окремих зон та підприємств, ще й розтягнуті на десятиліття. Тим часом таким обстеженням необхідно охопити території всіх населених пунктів чи промислових та рекреаційних об’єктів. Взагалі, на рівні ОДА важливо б створити єдиний координаційний центр, звідки б вели з використанням дистанційного зондування Землі, геоінформаційних систем та інших сучасних технологій постійний екологічний контроль за станом довкілля та могли відповідно реагувати на появу тих чи інших небезпек для людей і природи. Принаймні потреба комплексного підходу у вивченні середовища проживання вже визріла.

Хто мав би створити такий центр?

— Доручили б нам — ми залюбки б це зробили. Вміємо, можемо, маємо все для того. У тому числі — й геоінформаційну модель екологічного аудиту, розроблену кандидатом географічних наук Ларисою Міщенко, стандартну для проведення ррунтовних досліджень заради забезпечення сталого розвитку територій. Власне, наші можливості відповідно оцінили за кордоном. Цього року, приміром, в академічному видавництві «Ламберт» у місті Саарбрюккені (Німеччина) побачила світ книжка «Конструктивна екологія». Цю монографію наші німецькі партнери скомпонували на основі моєї доповіді «Технологія екологічних досліджень», яку знайшли в інтернеті. Вихід друком цієї праці — то своєрідний прорив прикарпатської екологічної школи на європейські терени, міжнародне визнання нашої діяльності, гарний дарунок до 25-ліття КіЕЦ. 

Олеже Максимовичу, що, на ваш погляд, ще годилось би здійснити в нашій області з екологічної точки зору?

— Потрібно налагодити й системне обстеження техногенно перевантажених територій. Для чого? Поясню на такому прикладі. Приміром, уже мільйони гривень вклали в розв’язання відомої проблеми в Калуші. Але й досі не провели екологічного аудиту території промислової зони міста. Тобто не визначено, який стан тамтешнього довкілля за всіма його компонентами — від атмосфери й ландшафту до поверхневих, ррунтових вод, до його невидимих складових — електромагнітного, гравітаційного й інших геофізичних полів, які хоч і незримі, але вплив на живі організми мають чималий.

Проблемою зостається й ОВНС нових об’єктів, які з’являються в регіоні. Скажімо, відомо, що з рекреаційною метою освоюватимуть і верхів’я річки Бистриці Солотвинської, де хочуть розмістити новий туристичний комплекс, аналогічний до «Буковеля». Але про ОВНС цього об’єкта навіть не йдеться. Як і в ситуації, скажімо, з будівництвом державної резиденції «Синьогора» в Гуті на Богородчанщині. Тільки й того, що коли вже її зводили, хтось із відповідальних за те осіб зателефонував до нас, аби довідатися, чи бува не трапляються землетруси в тій місцевості.

Але ж це несерйозно...

— Планувати, а надто ж робити щось, не заклавши під те наперед добротну наукову основу, — не тільки неграмотно. Це означає нерідко чинити собі й довкіллю на шкоду — як не тепер завдавати собі й природі збитків, то пізніше такий промисел тим обернеться. Особливо це стосується розвитку туризму в івано-франківських Карпатах. Чимало великих і дрібних проектів тут реалізують чи намагаються здійснювати, але навіть не цікавляться, який стан довкілля в тій чи іншій частині регіону — які там, можливо, геопатогенні зони чи магнітні аномалії і чи достатньо чисті повітря, води і ррунти. В усьому світі ведуть таку, сказати б, екологічну розвідку місцевості перед тим, як будувати  підприємство чи туркомплекс. Свідчення того — «Конструктивну екологію» нині розповсюджують по всій Європі. І лише в Україні тим не переймаються. Наші екологічні карти, які ми роками добротно складали, охоплюють усю область. Але до тих матеріалів, за рідкісними винятками,  чомусь нікому немає діла. Не цікаві вони, скажімо, ні тим, хто декларує перетворення Дністровського каньйону в туристичний об’єкт, ні тим, хто відновлює обсерваторію на горі Піп-Івані.

Правда, свого часу, коли ми виконали проект ТАСіS з рекреації гори Говерли, то за нашими рекомендаціями облдержадміністрація вжила було заходів, згідно з якими на вершину пропускали не більше 200 відвідувачів на день. Так тривало кілька років. Але коли  В. Ющенко почав водити туди по 15 тисяч осіб, той екологічний припис втратив чинність. Досі ніхто не відновив його дію й не регулює потоки рекреантів до знакових гірських місцин відповідно до застережних норм. Тож нині в цьому сегменті життя області панує вакханалія. Та якщо так триватиме й далі, то скоро наші гори доведеться рятувати від гостей.

P. S. В ювілейному доробку прикарпатських екологів, а точніше наукової школи «Раціональне використання та захист природи» професора Олега Адаменка, в якій підготовлено семеро докторів, 
18 кандидатів наук, — також розробка принципів збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу прикарпатського краю, архітектурно-ландшафтного ескізу для проекту створення на Богородчанщині Старунського геодинамічного полігона та водночас міжнародного еколого-туристичного центру «Парк Льодовикового періоду», який в разі втілення в життя може стати неабияким наповнювачем обласного й місцевих бюджетів, і чимало іншого. Власне, ці напрацювання нині демонструють у фойє інженерно-екологічного інституту ІФНТУНГ — експозицію із 40 стендів О. Адаменко створив за рахунок власних коштів із президентської стипендії, яку отримував упродовж 2013—2014 рр. Тут же можна ознайомитися й з переліком понад півсотні книжок, автором та співавтором яких він є. Чотири з них побачили світ цього року. і про деякі з новинок, у тому числі про монографію «Тиск на біосферу: реанімація чи шлях на Марс», в якій презентовано науковий погляд на століття наперед на проблеми, які постають перед сучасною техногенною цивілізацією на Землі, та можливості їх розв’язання, читайте в наступних числах «Галичини». 

Василь Мороз, Галичина