Всесвітня слава «Щедрика»

Давня українська співанка, якою зустрічали весну та закликали достаток у новому році, стала однією з найпопулярніших у світі різдвяних мелодій.

Уже невдовзі, на Щедрий вечір у переддень Богоявлення, 19 січня, в Галичині традиційно ходитимуть від господи до господи щедрувальники, вітаючи газдів із початком нового року та бажаючи всіх гараздів, і при цьому будуть співати дивну пісню про ластівку та весну. Однак простенький передзвін чотирьох звуків «Ще-дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка» можна було почути звідусіль значно раніше — тільки-но у світі розпочалися різдвяно-новорічні святкування.

Адже давню українську щедрівку речитативом тарабанять не лише сусідські дітлахи. Створений на її основі поліфонічний твір Миколи Леонтовича «Щедрик» виконують хорові колективи від Америки аж до Китаю. Мелодією «Щедрика» свого часу розпочиналося традиційне привітання колишнього президента України Віктора Ющенка. Під звуки цієї співанки танцював Гаррі Поттер в однойменному кіносеріалі. Цією щедрівкою наприкінці минулого року підтримав український Євромайдан вільнюський хор «Bel Canto». «Щедрик» існує у джазовому, роковому і навіть кельтському аранжуванні. На його мотив американські коміки створюють пародії, що є найвищим мірилом популярності.

Попри те, що на Заході «Carols of the Bells» («Колядка дзвонів»), як називають там український «Щедрик», вже давно стала невід’ємною частиною різдвяної культури, більшість американців навіть не здогадуються про прадавнє та заокеанське походження цієї мелодії. Зрештою, навіть для багатьох українців стане відкриттям те, що понад 100 років тому український композитор Микола Леонтович, вправляючись у поліфонічній вправі для хорового співу, перетворив народну щедрівку на справжній шедевр світової музики.

«У той час багато українських композиторів цікавилися фольклором, — розповідала журналістові «Галичини» музикознавець Олександра Турянська. — Не був винятком син священика Микола Леонтович. Здобувши освіту в духовній семінарії в Кам’янці-Подільському, він не пішов слідами батька, а вчителював та організовував хори у селах, збирав народні пісні і адаптував їх для хорового співу».

Коли з’ясувалося, що для фахової обробки пісень для хору семінарської освіти замало, Микола Леонтович став брати уроки поліфонії, сольфеджіо та інших теоретичних предметів у знаменитого професора Бориса Яворського, який викладав у Києві та Москві. Працюючи над вправою з остінато — мелодією, яка постійно повторюється, але має контрапункти, які прикрашають її з усіх боків, — 25-річний Микола Леонтович у 1902 році почав створювати перший варіант «Щедрика».

«Мелодія цієї щедрівки елементарна — всього чотири звуки, — пояснювала Олександра Турянська. — Але композитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. Спочатку заспівують сопрано, потім долучаються альти, тенори, баси, і мелодія виходить до кульмінації, а завершують пісню знову сопрано. Органічно поєднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, композитор домігся того, що кожен голос відіграє цілком самостійну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні».

Музикознавці відзначають, що Леонтович, створюючи «Щедрика», вдався до так званих органних пунктів, на тлі яких будував складні звукові комплекси, досягаючи тим особливої гармонійної насиченості і напруженості звучання. Оригінальність цієї щедрівки ще й у тому, що вона має нехарактерні для святкової пісні риси, бо виконується в мінорному ключі, в досить високому темпі і при цьому є дуже короткою.

Треба зауважити, що Леонтович був надзвичайно вимогливим до результатів своєї праці і кілька разів переробляв цей твір, аж поки в 1916 році не створив досконалий хорал, який вперше було виконано зі сцени хором студентів Київського університету під керівництвом Олександра Кошиця.

У 1919 році, після проголошення Української народної республіки, Микола Леонтович переїхав до Києва, де разом з Кирилом Стеценком, Яковом Степовим та Олександром Кошицем долучився до створення Української республіканської капели, хору «Думка» та до діяльності Музично-театрального інституту. Власне новостворений хоровий колектив під керівництвом Кошиця став першим популяризатором «Щедрика» в світі.

Дбаючи про імідж молодої держави, керівництво УНР прийняло рішення про міжнародні гастролі Української республіканської капели. За вказівкою Симона Петлюри колектив із 80 хористів вирушив у турне до Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Голландії, Англії, Польщі та Бельгії. У 1921 році музиканти перетнули океан і дісталися до Нью-Йорка. 5 жовтня 1921 року в знаменитому концертному залі Карнегі-хол на Сьомій авеню вперше пролунала мелодія «Щедрика» для американської публіки.

...На той час автор музичного шедевра вже помер. Миколу Леонтовича убив агент ВЧК (Всероссийской чрезвычайной комиссии — попередниці НКВД. — Авт.) якийсь Гріщенко.

Убивство було скоєне в січні 1921 року, коли композитор мешкав у селі, в батьківській хаті. 22 січня увечері невідомий, пред’явивши посвідчення оперуповноваженого вінницького ЧК, попросився переночувати. Вдосвіта пролунав постріл. Композитор помер дорогою до лікарні.

Існує багато версій чому так сталося. Хтось говорить про банальне пограбування (з хати пропало 5 тисяч крб.), інші вважають, що композиторові не забули його громадської активності за часів УНР. Смерть Миколи Леонтовича вразила сучасників. Провідні діячі «українського відродження» організували комітет пам’яті композитора. Але вже у 1928 році комітет пам’яті Леонтовича було оголошено антирадянською організацією, деякі з його членів не пережили радянських репресій 30-х років.

А хоровий колектив під керівництвом Олександра Кошиця, який вперше виконував «Щедрик» під час світового турне, після встановлення на території України радянської влади на Батьківщину не повернувся. Українська республіканська капела залишилася в Америці і продовжувала гастролювати в США, Уругваї, Аргентині і Бразилії. «Щедрик» завоював величезну популярність серед емігрантів. Коли ж у прекрасної мелодії з’явилися слова англійською мовою — музичний шедевр Леонтовича полонив серця всіх американців. Автором англомовного тексту став уродженець штату Нью-Джерсі — диригент симфонічного оркестру радіо NBC Пітер Вільховський, який походив з української родини. Оскільки мелодія «Щедрика» нагадувала Вільховському передзвін, він зафіксував цей образ у своїх віршах. У 1936 році в Нью-Йорку на Медісон-сквер-рарден під час церемонії відкриття з’їзду Національної асоціації учителів музики дитячий хор із 1600 виконавців з тріумфом виконав «Carol of the Bells» — колядку дзвонів, як почали в Америці називати нашу щедрівку...

Тепер мелодія «Щедрика» завдяки глобалізації настійливо асоціюється із дзвониками, що сповіщають Різдво. Однак в українському тексті щедрівки немає згадки ні про різдвяні свята, ні навіть про зиму. В «Щедрику» співається про ластівку, яка прилетіла до господаря провістити багатий рік для його родини — з приплодом худоби, врожаєм, добробутом.

«Це дуже давня співанка, яка виникла ще в ті дохристиянські часи, коли новий рік зустрічали навесні, — пояснила Олександра Турянська. — Саме цієї пори народжується худібка, повертаються з вирію птахи. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, то побутував такий звичай — випікати пташок з тіста і підкидати їх угору, закликаючи співанками. Вважалося, що співане слово має надзвичайну силу і наворожує бажане. Взагалі давні колядки і щедрівки виконували роль таких собі заклинань».

Галичина