Чи має Прикарпаття лобі у Верховній Раді?

Те, що кількість додаткових пайків у вигляді пільг та великих сум держпідтримки з бюджету, які одержують українські регіони, прямо пропорційні кількості їхніх вихідців у столичних коридорах влади, – реалії сучасності. До такого явища, як лобізм у вітчизняній політиці, ставлення вельми неоднозначне. Хтось таку «командщину» порівнює із кланами, а хтось – узагалі із мафією. Проте якщо відкинути таку кланову рису, як лобіювання представниками регіональної групи суто власних інтересів, то можна знайт

Найкраще освоїли ази лобізму вихідці з Донбасу. На п’яти їм наступають дніпропетровські та луганські земляцтва. Навіть закарпатці, і ті останнім часом згуртувалися поближче до державних «засіків». А от де і як інтереси регіону відстоюють наші земляки – дослідив «Західний кур’єр».

«Палиці в колеса»
«Коли люди думають, що депутат Верховної Ради може сам узяти і виділити на щось гроші, то вони дуже помиляються, – ділиться лобістським досвідом депутат-мажоритарник від Калущини Ольга Сікора (ВО «Батьківщина»). –  Для того, щоб витягнути хоч якісь гроші на округ, повинна бути співпраця з міністерством, це робиться під певні програми. І тому, хоч-не-хоч, а доводиться йти до міністра, щось доводити, навіть, я б сказала, випрошувати, при цьому показувати певні документи. Так просто гроші не дають».

Шлях у потрібні кабінети для наших гонорових депутатів ускладнює ще й те, що усі вони опозиціонери. Тож усі, з ким спілкувався «ЗК», готуючи матеріал, як і Ольга Михайлівна,  з важкою образою в голосі нарікали на перманентні «палиці в колеса» з боку влади. Мовляв, опозиції у плані лобізму якоїсь ініціативи – чи то для регіону, чи то загалом для держави – мало не викручують руки. 

«Наприклад, ми з колегами із опозиції підготували законопроект, в якому просили встановити мораторій на прийняття законів, які обмежують права місцевого самоврядування, – розповідає депутат від Івано-Франківського мажоритарного округу Олександр Сич (ВО «Свобода»). – У комітеті з державного будівництва і місцевого самоврядування дуже довго дебатували  цей законопроект, а в кінці відверто сказали: якби цей законопроект був не від вас, а від нас, то його б прийняли». 

З дискримінацією у владних коридорах зіткнувся і «ударівець» Роман Чернега. 
«Не можу сказати, що усі мої запити чи звернення «футболяться», але, до прикладу, потрапити на прийом до якогось чиновника чи міністра практично неможливо, – нарікає нардеп. – З кимось поспілкуватися вдається лише на дні уряду. Особисто у мене був випадок з міністром оборони. Мене відмовились записувати на прийом через приймальню, попередньо запитавши, до якої політичної сили я належу. І це, – каже нардеп, – в той час, коли провладних депутатів у кабінетах приймають мало не хлібом-сіллю». 

«Втім, казати, що повністю питання не вдається вирішити, теж не можна, – продовжує Олександр Сич. –  Деколи вдається. Мені вдалося, подавши депутатський запит, заблокувати масове звільнення працівників у Прикарпатському УБР. Можу назвати ще з півдесятка питань, по яких є позитивна відповідь. Хоча їх набагато менше, ніж формальних відписок».  

Що стосується звернень, нардепи скаржаться на те, що часто доводиться  лобіювати прохання виборців навіть з тих питань, які повинні вирішуватися без їхнього втручання, суто за допомогою виконавчої влади. 

«Це питання будівництва, ремонту, – каже депутат від Косівсько-Снятинсько-Верховинського мажоритарного округу Василь Гладій (ВО «Батьківщина»). – Але люди просять, бо розуміють, що без підтримки питання не будуть вирішені. І тому цим теж треба займатися». 

Фракційні інтереси вище територіальних?
З проханнями «витрусити» із куцого державного бюджету бодай гривню-другу на регіон до нардепів звертається і місцева влада. Ще у грудні минулого року парламентарі разом із представниками органів місцевої влади підписали декларацію про співпрацю. Втім, продуктивність такого партнерства в облдержадміністрації поки оцінюють як посередню. 
«Всі наші депутати стараються щось зробити для області, – впевнений перший заступник голови ОДА, народний депутат 5-го та 6-го  скликань Ігор Зварич. – Я не хотів би когось виділяти, чи тим більше, навішувати ярлики. Але от, наприклад, нещодавній виїзд на Прикарпаття екологічного комітету ВР – це повністю заслуга наших нардепів (Ольга Сікора – член екологічного комітету, – ред.). Чи голосування парламентом «сланцевого» законопроекту Юрія Дерев’янка, за яким 10% від сланцевих прибутків держави будуть надходити до бюджету розвитку місцевих громад. Усі працюють в міру своїх можливостей, беруть до уваги наші окремі звернення, переправляють їх в Кабмін. Якось ці краплі кригу точать». 

Але, зізнається Ігор Зварич, особливого запалу у лобіюванні інтересів області з боку нардепів поки не помітив. Може просто ще не час, припускає перший заступник голови облдержадміністрації, а може тут вся справа в особливій ментальності наших земляків-галичан: у них політика понад усе. Крім того, наприклад, у ВО «Свобода» усіх списковиків закріпили за різними регіонами. Руслану Марцінківу дісталася Чернігівщина, Руслану Зелику – Буковина. Як-не-як, а це якоюсь мірою зменшує їхню ефективність в роботі на користь Галичини.

«Не треба забувати і те, що у Верховній Раді фракційна структура, – додає Ігор Зварич. –  Тому дуже часто рішення залежать не від волі народного депутата, а від волі фракції. І це зрозуміло».

Про те, що для наших нардепів партійні інтереси превалюють над територіальними,  свідчить і той факт, що учасниками міжфракційного об’єднання «Галичина» – єдиної поки офіційної групи, що зобов’язалася лобіювати інтереси Прикарпаття в парламенті – увійшли лише представники фракції «УДАР» (вони ж її засновники) та позафракційний Олесь Доній. Парламентарі з інших фракцій вступати туди не поспішають, мовляв, перед тим, як створювати таке об’єднання, варто було зібрати всіх прикарпатців за круглим столом, обговорити що й до чого. Натомість ведуть розмови про створення власних «земляцтв». 

«Коридорний» лобізм 
У лобіюванні інтересів краю у парламенті від одного окремо взятого депутата залежить мало. Недарма люди, близько знайомі з проблематикою, кажуть, що український лобізм є скоріше мистецтвом, аніж технологією.
«Знаєте, коли я був народним депутатом, у Верховній Раді було 27 вихідців з нашої області, – веде мову Ігор Зварич. – Ми це знали і часто використовували. Іноді це давало добрий результат». 

За словами Ігоря Зварича, механізм лобіювання за принципом регіональних узів працював так: щоб «провести» якийсь законопроект (в нашому випадку на користь регіону), депутат, аби домовитись про потрібну кількість голосів тієї чи іншої фракції, іде не до  її керівника, а до свого земляка з відповідної політсили. А «свій» уже залагоджує питання з фракційним керівництвом.  

«У нас це було поза межами формального оформлення, ситуативно», – каже Ігор Теодорович.  

В ефективності такого «коридорного» лобізму за регіональною ознакою переконалося вже не одне покоління нардепів. Вирішення питання не потребує жодного офіційного об’єднання, а ключову роль відіграє людський фактор. Для Прикарпаття і сьогодні такий механізм «проштовхування» інтересів області чи не найактуальніший, адже тут партійна забарвленість відходить на другий план. Втім, ситуацію ускладнює інше: прикарпатців у провладній більшості 7-го скликання немає.  

«Тут важливо знаходити точки дотику, – вважає перший заступник голови ОДА Ігор Зварич. – Наприклад, розвивати суттєві елементи, які знаходяться на території області, але мають загальнодержавне значення. Наприклад, перехід в Румунію, розвиток туризму, а значить і ремонт доріг. Це у принципі не так уже лобізм території, як лобізм розвитку держави. Десь в такому напрямку ми повинні рухатися». 

Або лобі, або по лобі 
Тема регіонального лобізму доволі делікатна. Річ у тім, що лобізм в Україні не прописано на законодавчому рівні, як це, скажімо, є в США, хоч відповідні спроби і були. Однак як явище лобізм таки присутній у владних кабінетах і при цьому дуже часто має відтінок (а іноді яскраво виражене забарвлення) приватного інтересу. За оцінками експертів, майже у 70% українських законів присутні елементи «лобі».  

Однак наразі мова не про бізнесові зацікавлення конкретних персон, а про лобіювання на державному рівні інтересів того регіону, вихідцем з якого є той чи інший урядовець або депутат. Так-от, порівняно з представниками інших регіонів, франківці лобіюють Прикарпаття досить мляво.  За якоюсь дивною закономірністю найпотужніше лобі стосується передусім регіонів промислово розвинених і багатих. Донбас, Харківщина, Дніпропетровщина. Про це красномовно свідчить і явний «перекіс» розподілу між регіонами цьогорічного бюджету. Як наслідок, кошти, закладені на розвиток Донбасу, перевищують сумарну кількість на розвиток трьох областей Галичини. 

Але враховуючи те, що коли обранці чинного скликання зайняли свої місця на верховнорадівській лаві, бюджет 2013-го був уже прийнятий попередниками, ганити їх за те, що не відстояли Прикарпаття,  було б несправедливо. Втім, показати себе «наші» матимуть змогу уже найближчим часом. Адже на носі розгляд та затвердження проекту держбюджету на 2014 рік. А враховуючи те, що маємо «свого» секретаря у відповідному комітеті ВР, може й справді «бюджетний сезам» у грядущому році повною мірою відкриється і для Прикарпаття?

Оксана ГЛУШКЕВИЧ, ЗК