Історія прикарпатського сапера, який повернувся до служби після важкого поранення

Сапер з Прикарпаття Володимир Сірко під час виконання службового завдання на Херсонщині отримав важке поранення. Смертельна пастка, яку залишили окупанти, відірвала руку та понівечила обличчя, але не зламала дух.

Коли Володимир Сірко повертався додому з чергового завдання, де разом із побратимами очищав від вибухонебезпечних предметів прифронтові території, у його серці завжди була одна думка: “Ще один крок до безпечного майбутнього”. Але грудень 2023 року змінив усе, йдеться на сайті ДСНС. 

“Я пам’ятаю, як усе сталося: різкий вибух, темрява, біль і хаос… Спершу подумав, що це кінець. Але броня і захисні окуляри врятували моє життя. А ще ті, хто був поруч. Мої колеги-медики швидко надали допомогу, зробили все, щоб врятувати мені життя”, — згадує Володимир.

Тоді життя поділилося на “до” і “після”. Дев’ять довгих місяців реабілітації стали випробуванням не лише для його тіла, а й для душі. “Було важко дивитися на себе в дзеркало і думати, що я більше не зможу робити те, що люблю. Але мій син говорив: ‘Тату, ти мій герой! Я хочу бути, як ти!’ Це надихало”, — ділиться сапер.

Його підтримували колеги, які стали другою родиною. “Колектив лікує”, — зізнається Володимир. Він відчував, що не має права здатися, бо його місія — рятувати життя, нікуди не зникла.

Сьогодні Володимир Сірко знову в строю. Він не лише повернувся до своєї роботи, а й узяв на себе нове завдання: навчати інших ризикам мінної безпеки. Його уроки відвідують діти, дорослі, навіть люди похилого віку. “Я хочу, щоб кожен знав, як діяти, коли бачиш небезпечний предмет. Це може врятувати життя”.

Його історія почалася ще у 2006 році, коли він став частиною першої піротехнічної групи в регіоні. Перші розмінування складів у Новобогданівці стали його стартом у професії, яка вимагає неймовірної зосередженості й сміливості. А вже у 2015 році Володимир уперше поїхав у зону бойових дій. Станиця Луганська, Донецьк, Авдіївка, Мар’їнка — тисячі гектарів розмінованих територій залишилися за плечима його команди.

А після повномасштабного вторгнення він разом із побратимами працював у найгарячіших точках: Київщина, Харківщина, Донеччина. Кожна нова ротація була викликом і водночас шансом зробити українську землю безпечнішою.

Сьогодні Володимир говорить про майбутнє з надією. “Я не шкодую ні про що. Так, шлях був важким, але я маю заради кого жити і працювати. Мій син дивиться на мене з гордістю, і це найбільша нагорода”.

Ця історія — не лише про біль і втрати. Це історія про силу духу, підтримку близьких і незламне бажання боротися за життя навіть після найважчих випробувань. Володимир Сірко — приклад того, як людина може знайти в собі сили повернутися до улюбленої справи, навіть коли здається, що все втрачено.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!