Чи українці й надалі святкуватимуть 8 березня?

Свято, з якого для кількох поколінь починалася не лише календарна, а й справжня весна, останніми роками викликало багато суперечок в українському суспільстві. Декомунізація зачепила і його.

Але, попри все, цього дня зазвичай чекають усі: дорослі і діти, чоловіки і жінки, хлопчики й дівчатка. Хтось із них готує подарунки дорогим своїм жінкам, а комусь не терпиться почути теплі слова привітань. Тобто більшість вважає його святом весни, тепла, жіночності та любові. А для багатьох жінок, кому не пощастило стати матерями і для яких День матері, що відзначають у травні, є лише гірким нагадуванням про їхній біль, 8 Березня залишається єдиним суто жіночим святом у році, пише газета Галичина.

Чи потрібно скасовувати міжнародне свято?

Впродовж цілого століття з приводу його відзначення на державному рівні було багато «за» і «проти», та все ж його досі святкували. Два роки тому Український інститут національної пам’яті (УІНП) розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят. Голова інституту Володимир В'ятрович запевнив, що при цьому врахують пропозиції та критику і запропонують Верховній Раді компромісний законопроект щодо нового календаря. На його думку, з розпорядку свят мали зникнути маркери тоталітарної пропаганди. Вже з 2018 року 8 Березня могло зникнути. У новому переліку державних свят замість Міжнародного жіночого дня було запропоновано встановити вихідними Шевченківський день (9 березня), а також як альтернативу 8 Березня — День матері (друга неділя травня), яке відзначаємо останні кілька років. Також була пропозиція встановити ще одне державне свято з вихідним — День сім'ї, яке припадало би на вересень.

Та чи потрібно впадати в такі крайнощі і чи насправді скасування цього свята є таким необхідним?

Якщо добре розібратись в історії походження празника, то відомо, що він на початках не мав політичного підтексту і мети пропагувати комуністичні ідеї (через що його буцімто й намагаються нині скасувати в Україні).

Історія виникнення «Жіночого дня»

Великий резонанс у суспільстві 8 Березня викликало тому, що воно переплітається з негативними спогадами про Радянський Союз. Але навіть після здобуття Україною незалежності свято залишається популярним серед українців. І щоб зважити всі «за» і «проти» скасування його на державному рівні, треба дослідити його історичні корені.

Версій появи «Жіночого дня» багато. Наприклад, існує припущення, що він пов'язаний з єврейським національним святом Пурім, знаменним для євреїв порятунком від винищення персами в V столітті до н. е. завдяки цариці Естер (Есфір). Проте, як і деякі наші християнські свята, не має постійної дати святкування і у давні часи не мало нічого спільного з рухом за відстоювання прав жінок, яке ми відзначаємо нині.

У деяких колишніх радянських дослідників щодо дати 8 Березня своя точка зору. Вони вважають, що рішення відзначати Міжнародний жіночий день було прийнято в 1921 році за часів СРСР у зв’язку з подіями, які відбувалися в царській Росії в Петербурзі 23 лютого 1917 року (за новим стилем саме 8 березня). Тоді страйк жінок-текстильниць, які виступили з протестами проти війни й голоду, переріс у багатотисячні демонстрації, що супроводжувалися сутичками з поліцією і згодом переросли у лютневу революцію. Результатом тих історичних подій стали відмова царя Миколи II від престолу і встановлення правління Тимчасового уряду. А щоб дата 23 лютого не канула в Лету, її згодом теж зробили святом — Днем Радянської армії.

Та насправді історія ніжного весняного жіночого празника 8 Березня, як відомо, розпочалась не в колишньому Союзі. Та й Клара Цеткін — відома німецька політик-соціалістка, комуністка і феміністка — була далеко не єдиною «винуватицею торжества», як вважають деякі противники відзначення «Дня жінки».

Міжнародний день солідарності жінок, як свідчать факти, пов’язаний з їхньою боротьбою за свої права, розпочатою ще у 1857 році в Нью-Йорку саме 8 березня, коли вперше масово зібралися робітниці взуттєвих, текстильних, швейних фабрик із протестом проти важких умов праці (16-годинний робочий день, невелика порівняно із чоловічою заробітна плата і т. д.). Вони вимагали, щоб робочий день тривав не більше 10 годин, а зарплата була не меншою, ніж у чоловіків, і відповідала робочому навантаженню. Численні маніфестації привели до того, що деякі вимоги було виконано. У ті роки в США почали створювати профспілки — організації із захисту прав простих робітників. Тоді ж виникла і профспілка, членами якої були лише жінки. Відтоді вони почали вимагати, щоб їм надавали виборчі права. І хоча «марш порожніх каструль», як тоді називали демонстрацію робітниць, полісмени розігнали, про цю подію дізнався увесь світ.

Через півстоліття, і саме 8 березня, 1908 року в Нью-Йорку відбувся багатотисячний жіночий мітинг із тими самими вимогами. Цього разу поліція облила демонстранток брудною крижаною водою. Однак рух уже неможливо було спинити — хвилі протестів поширились і на інші штати. З того ж року «Жіночий день» розпочав свою традицію, що й надалі супроводжувалася страйками і маршами представниць прекрасної статі з гаслами за свої права.

Противники руху назвали його феміністичним, бо вважали, що його учасниці прагнули бути у всьому рівними з чоловіками. Проте насправді жінки лише хотіли зламати тисячолітню традицію несправедливого безправ’я жінок у всіх сферах суспільного життя.

В 1910 році, коли масові жіночі демонстрації пройшли всією територією Сполучених Штатів Америки, місцеві активістки-мітингувальниці дісталися Копенгагена (Данія), де проходила Міжнародна конференція жінок-соціалісток. Саме тут ініціативу продовжити рух за відстоювання прав жінок взяла на себе славнозвісна Клара Цеткін.

За права жінок і трудящих

Клара Цеткін — німецький політик-соціалістка, міжнародний комуністичний діяч, лютеранка (не єврейка, як дехто вважає, євреєм був її чоловік — Осип Цеткін!) — була активним захисником жіночих прав. Вважають, що саме за її пропозицією учасниці конференції у Копенгагені ухвалили щороку святкувати День солідарності жінок в боротьбі за соціальні, економічні, а згодом і за політичні права. Щоправда, цю ідею подали їй саме американки. Після спілкування з американськими мітингувальницями К. Цеткін надала цій темі більшого розголосу. На конференції, в якій взяли участь понад 100 представниць із 17 країн світу, вирішили обрати конкретний день святкування, щоб привернути увагу всього світу до проблеми безправ’я жінок.

Вперше «Жіночий день» в багатьох європейських країнах, серед яких були Австрія, Данія, Німеччина та Швеція, відзначили 19 березня 1911 р. Цю дату запропонували німкені, оскільки саме в цей день у Німеччині було запроваджено реформи, які передбачали і виборче право для жінок. Проте вже наступного року святкування припало на 12 травня. Та згодом остаточно встановили дату Міжнародного дня солідарності жінок — 8 березня (тобто день початку наймасовіших жіночих страйків за свої права), котрий відзначають донині у багатьох країнах світу, а не лише в постсоціалістичних.

До речі, офіційним державним святом в СРСР 8 Березня стало лише в 1965 році, доти це був звичайний робочий день (тобто не так уже й фанатично до нього ставилися у ті часи радянські керманичі). Існувала тоді і своєрідна традиція: компартійці щороку звітували перед народом про те, які зміни відбулись у державній політиці щодо прав жінок.

І лише 1977 року свято стало справді міжнародним: ООН прийняла резолюцію, закликавши всі країни проголосити його Міжнародним днем солідарності жінок у боротьбі за економічне, політичне і соціальне рівноправ’я — проблему, яка і для нинішнього суспільства залишається доволі актуальною (правда, в деяких країнах змінили дату його відзначення).

І от уже 100 років Міжнародний день солідарності жінок офіційно чи не офіційно святкують у всьому світі. І хоча передумови його появи були зовсім не святкові, а революції та війни у ті буремні роки додали йому політичного забарвлення, головною метою свята залишається нагадування людству про те, що жінка — це берегиня роду, матір, яка дає життя, це символ краси, джерело мудрості і енергії, які надихають. Тому вона заслуговує на повагу, на захист, на гідне життя, на підтримку суспільства і соціальні гарантії від держави.

Багато українців люблять це свято й відзначають його і в сімейному колі, і на роботі, й не вважають його політичним. Мабуть, цю традицію і надалі продовжуватимуть попри всілякі урядові рішення. Нехай 8 Березня залишається символом краси, мудрості, жіночності та поклоніння жінці, адже таке ставлення до неї нагадує чоловікам бути благороднішими, турботливішими. Й ніколи не завадить зайвий раз виявити свою любов та увагу представницям прекрасної статі та зробити для них початок весни святом...