Чи забороняють в школах Прикарпаття користуватися «мобілками» під час навчання?
Сучасне життя складно уявити без мобільних телефонів. І не надивуєшся тепер, як ще якихось 10-15 років тому люди обходилися без гаджетів. Сьогодні телефон – це не лише пристрій для комунікації, а цілий світ, який стає невід’ємною частиною повсякденності вже з самісінького дитинства. Відправляючи своїх дітлахів до школи, починаючи з першого класу, дбайливі батьки дають їм мобільний, щоб завжди бути з ними на зв’язку. Але школа – це насамперед навчальний заклад, а не переговорний пункт.
Крім того, не варто забувати, що гаджети у вмілих руках можуть перетворюватися у шпаргалки-всезнайки. Тож «Галичина» вирішила з’ясувати, які правила діють у прикарпатських школах, щоб дзвінки «мобілок» не зривали уроки.
За правилами шкільної автономії
У багатьох країнах світу заборонено користуватися мобільними під час навчального процесу. Табу на гаджети під час уроків діє в навчальних закладах США, Франції, Греції, Таджикистані та ін. Цікаво, що у Франції заборона смартфонів у школах навіть була частиною передвиборчої кампанії нинішнього президента Еммануеля Макрона.
В Україні з 2007-го по 2014-й також діяла заборона щодо користування мобільними в навчальних закладах. Нині профільне міністерство не дає централізованих вказівок щодо врегулювання цього питання. Напередодні старту цього навчального року міністр освіти і науки Лілія Гриневич рекомендувала школам розробити свої правила щодо користування засобами зв’язку в навчальному закладі. «Якщо мобільні телефони заважають навчальному процесу, школа може розробити власне правило щодо їх використання, тому що кожна з них має свій статут і внутрішній розпорядок, – переконана міністр освіти. – Рішення може бути таким: діти заходять у клас на урок, складають у скриньку свої мобільні телефони, відключивши звук. А на перерві – будь ласка, візьміть свій мобільний і зателефонуйте батькам».
І справді, в кожній з понад 700 прикарпатських шкіл свої правила щодо користування «мобілками».
У світі мобільного етикету
У Горохолинській загальноосвітній школі ім. Романа Кияка Богородчанського району не забороняють учням користуватися в школі різноманітними гаджетами. Проте на уроках пристрої мають бути вимкнутими. Директор закладу Віктор Семенютін переконаний, що важливіше не забороняти «мобілки» в школах, а навчити учнів користуватися ними, і чим швидше, тим краще. Тому в холі закладу «висять» правила мобільного етикету. Всього 13 пунктів, які доступно розповідають дітлахам про всі особливості користування «мобілками» в повсякденному житті. «Зрозуміло, що мобільні телефони – це ознака сучасного життя, тому одними заборонами цього не вирішити, – коментує директор Горохолинської школи. – Знаю одне: мобільний телефон повинен сприяти навчанню, а не навпаки, тому на уроці його потрібно вимикати. Треба вчити дітей вже з першого класу правил етикету: коли дзвонити, як говорити, де вимикати мобільний тощо».
Віктор Семенютін розповідає, що мобільні телефони масово почали з’являтися в учнів 7-8 років тому. Хоча тоді вони ще не дуже впливали на навчально-виховний процес, адже не мали всіх сучасних функцій, тобто сенсорного екрана, фотокамери та швидкого доступу до інтернету.
Сьогодні 95-98% учнів Горохолинської школи мають «мобілки». Така ж ситуація у всіх школах області. Дітей, котрі ще не мають гаджетів, одиниці. Адже такою є вимога часу, батьки закономірно прагнуть бути на зв’язку зі своїми дітками, тому, як правило, купують їм телефон, коли розпочинається шкільний період, тобто в першому класі. «Мобільний телефон придбали своїй дочці напередодні першого класу для зв’язку з нами і як необхідний сучасний аксесуар для її загального розвитку. Тепер людина не може випадати з сучасного контексту та ігнорувати технічний прогрес», – переконаний батько учениці Української гімназії №1 м. Івано-Франківська Ігор Кравчук.
Щоб не втратити зв’язок із поколінням
У Богородчанській загальноосвітній школі №1 кілька років тому на загальношкільних батьківських зборах ухвалили рішення про заборону використання «мобілок» під час навчальних занять. «Мобільні телефони можуть бути у дітей, але в їхніх рюкзаках чи десь поблизу, тільки не використовуватися під час уроків, – роз’яснює директор закладу Ігор Онкалюк. – Через те, що використання учнями мобільних телефонів поза навчальними заняттями домінує в їхній поведінці та спілкуванні, вони, звичайно, намагалися масово застосовувати технічні засоби зв’язку і на уроках. Безперечно, це заважає в реалізації усіх навчально-виховних завдань вчителем під час уроку, і непоодинокі скарги від педагогів спонукали нас вийти до батьків з проханням ухвалити таке колективне рішення, яке забезпечило б порядок використання мобільних телефонів та smart-годинників у школі».
А в Богородчанській загальноосвітній школі №2 жодних заборон щодо використання сучасних раджетів немає, проте дирекція закладу наголошує на тому, що під час уроків «мобільники» мають бути вимкнутими чи переведеними в беззвучний режим. «Мусимо розуміти це покоління, якщо перестанемо його розуміти, то воно перестане розуміти нас, – переконана директор Богородчанської школи №2 Уляна Битківська. – Стараємося привчати дітей до культури користування телефоном, щоби на уроках мобілки були вимкнені. Але якщо дитина чекає дзвінка від матері з-за кордону чи ще від когось, то вчитель до цього підходить з розумінням. На контрольних роботах, звичайно, потрібно стежити, бо нині там все можна знайти, навіть зміст контрольної».
Всидіти 45 хвилин без гаджета
Директор Івано-Франківської ЗШ №25 Світлана Якимів зауважує, що питання врегулювання ситуації з «мобілками» часто порушують і на педрадах, і на батьківських зборах, адже гаджети справді доволі негативно позначаються на навчальному процесі, збивають і вчителя, і учнів з робочого ритму. «Коли вже налаштувалися на роботу, всі працюють, і тут цей дзвінок, як правило, дуже голосний, то губиться ниточка і педагог повинен заново розпочинати роботу. Якщо у вчителя сім уроків, а на кожному занятті у нього сидить як мінімум 30 учнів і бодай раз задзвонить у когось телефон, то до сьомого уроку вже і у вчителя нерви починають здавати, – каже директор. – Вважаю, що 45 хвилин уроку дитина може прожити без гаджета, зрештою, є перерва, на якій спокійно можна говорити по телефону, листуватися в соцмережах тощо».
Світлана Миколаївна зізнається, що їй дуже подобається досвід іноземних шкіл, де учні складають телефони у спеціальну коробку, а наприкінці заняття чи навіть навчального дня забирають їх. Саме таку ініціативу планують започаткувати у закладі, для цього на уроках трудового навчання хочуть виготовити ящики-комірчини, в яких би зберігалися телефони під час навчальних занять. «Діти прекрасно розуміють, що «мобілки» – це їхня власність і її ніхто не має права у них забрати, тому дуже часто цим зловживають. Попросиш вимкнути чи поставити на беззвучний режим, то вони, як правило, дуже опираються цьому, – зауважує Світлана Якимів. – Наприклад, на зовнішньому незалежному оцінюванні діти здають свої гаджети перед тестуванням, і їм потрібно до цього звикати. Знаєте, як боляче, коли дитину відправляють з тестування, анульовують її роботу через те, що вона не здала телефон».
Строгі правила ЗНО
І справді, на пункт тестування зовнішнього незалежного оцінювання смартфони та «розумні» годинники краще не брати. В Івано-Франківському регіональному центрі оцінювання якості освіти (ІФРЦОЯО) давно, а тепер і по всій Україні, з тими учасниками ЗНО, котрі свідомо беруть на пункт тестування гаджети і не здають їх перед стартом тестування, не панькаються. Тут чітко розуміють, що мобільний телефон є серйозним джерелом вкрадених «знань». Тож під час технологічних перерв вступників перевіряють з допомогою металодетекторів на наявність недозволених пристроїв. Тим, хто не планує списувати чи користуватися гаджетами, боятися нічого. Тому абітурієнти розуміють цю безкомпромісну позицію організаторів ЗНО.
До речі, «сміливців», котрі наважуються складати ЗНО разом зі смартфоном, не так багато, в межах десятка з кожних десяти тисяч. І це не дивно, адже ціна питання доволі висока. Той учасник, який взяв з собою смартфон або просто забув поставити його на час тестування у спеціально відведене місце і його впіймали на гарячому, втрачає можливість складати тест з цього предмета в поточному році. Іноді це взагалі може тимчасово закрити перед ним двері до вищого навчального закладу. «На всяк випадок нагадаю, що ні Стів Джобс, ні Білл Гейтс і «сотоваріщі» далеко не заохочували використання дітворою гаджетів у процесі навчання, – коментує директор ІФРЦОЯО Богдан Томенчук. – У Силіконовій долині в США входять у моду школи, де окрім дошки і крейди інших «гаджетів» немає».
До школи – з міні-комп’ютером
Телефон уже давно перестав бути просто засобом зв’язку, сьогодні – це міні-комп’ютер, який справді може стати в пригоді під час уроку, доповнить його, зробить яскравішим та цікавішим. Сучасні методи навчання активно використовують в навчальних закладах у всьому світі. Є школи, які відмовилися від щоденників, бо всі дані зберігаються у хмарному сховищі на віддалених серверах, а вчителі через соцмережі задають своїм учням домашнє завдання або ж надсилають їм «есемески» із загадками та віршиками. Вивчення предметів і справді стає цікавішим, коли педагоги підключають не лише свої досвід та майстерність, а й інформаційні технології.
«Хочемо, щоб новітню техніку на уроках використовували насамперед педагоги, – каже директор Івано-Франківської ЗШ №25 Світлана Якимів. – Недавно вчителі англійської мови спілкувалися скайпом з дівчинкою, котра живе в Америці і є носієм мови. Заняття вийшло дуже цікавим, діти розмовляли лише англійською, ставили багато запитань».
В Українській гімназії №1 м. Івано-Франківська з мобільними – строго, і не лише під час занять, а й на перервах, проте на окремих уроках вчителі активно використовують гаджети. Учениця шостого класу Софійка Кравчук розповідає, що на уроці з історії мобільники є додатковим джерелом інформації і їхній вчитель Володимир Половський використовує на своїх заняттях програму «Kahoot!» і не забороняє користуватися гаджетами, навіть на контрольній.
Від списування – до булінгу
Утім, для більшості школярів телефон – це насамперед можливість побавитися в ігри, поспілкуватися в соцмережах, викласти нові фотки чи навіть вийти в прямий ефір в «Інстаграмі». «Діти можуть вивести із себе вчителів, нас Бог милував, але дуже багато на телебаченні є таких сюжетів, коли вчитель кричить чи лупить по столі. А чому так? Ми ж не знаємо, що сталося перед тим. Учні можуть довести вчителя до такого стану, а потім це все знімають і постять в інтернет», – розповідає Світлана Якимів.
А ще телефон може бути інструментом булінгу, тобто цькування своїх однолітків. Його форми дуже різні. Шантажують своїх однолітків з допомогою їхніх невдалих чи принизливих фото, відео, створюють чати, в яких обговорюють своїх однокласників, пишуть жорстокі коментарі тощо. Найстрашніше те, що такий булінг не так просто виявити, адже, як правило, він схований у соцмережах від пильних очей педагогів та заклопотаних батьків. Попри те, що цькування відбуваються у віртуальному просторі, діти, котрі потерпають від нього, страждають реально. «Ми стикаємося з булінгом в інтернеті, коли діти там цькують одне одного, – розповідає Світлана Якимів. – А батьки, як правило, не знають, чим живе їхня дитина. Коли вже кличемо батьків і змушуємо дитину показати дописи в телефоні, то для них, звичайно, це велике відкриття».
А хто телефонує? Світлана Якимів, зауважує, що якщо в учня дзвонить телефон, то, як правило, це хтось із родичів: мама, тато, бабуся чи дідусь. Загалом вони «озброєні» розкладом занять і в більшості випадків знають, коли можна зателефонувати, щоб не «увірватися» на урок. Хоча випадки бувають різні... І, власне, основний аргумент батьків, котрі «озброюють» своїх дітей телефонами, – завжди бути на зв’язку. Вони бояться, що їхня дитина залишиться наодинці зі своїми проблемами і не зможе звернутися до них по допомогу чи пораду.
Аргументи «за» і «проти» з перших уст
Можна довго знаходити аргументи «за» і «проти» щодо заборони використання мобільних телефонів у школі. Втім, цікавіше почути, що думають з цього приводу учні та їхні батьки.
Зоряна ВЕЛЯНИК, мама учениці Івано-Франківської ЗШ №15:
– Найкращий варіант, як на мене, щоби вранці перед уроками діти здавали мобільні, а наприкінці навчального дня забирали їх. Торік у нашій школі таке практикували. І мені це дуже подобалося. Бо зрозуміло, що діти на перервах бавляться «мобілками», знімають ними всілякі дурниці і виставляють те в інтернет, списують... Проте цілковито відмовитися від телефона нерозумно, бо моїй дитині далеко йти до школи і я маю знати, де вона, як вона.
Софія КРАВЧУК, учениця шостого класу Української гімназії №1 м. Івано-Франківська:
– Вважаю, що правильно в школі не користуватися мобільними, бо це заважає навчальному процесу. В гімназії все-таки потрібно вчитися, а не сидіти в телефоні. Мама знає розклад, дзвонить лише на перервах, тому я завжди вимикаю телефон на уроках.
Ігор КРАВЧУК, батько учениці УГ №1 м. Івано-Франківська:
– Обмеження повинні бути обов’язково, адже діти мають знати, розуміти, де і коли можна користуватися телефоном, і навпаки. Це суто дисциплінуючі обмеження, а не обмеження свободи дій дитини.
