Дністровський каньйон: реалії й перспективи

9 грудня минув рік, коли сесія обласної ради ухвалила рішення про створення комунального підприємства «Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича». По суті, тоді здійснили головний крок до появи адміністративного органу, призначеного управляти названою природно-заповідною територією.

Таким чином обласна рада продовжила свої напрацювання п’ятирічної давності стосовно урухомлення такої важливої й перспективної справи, як залучення туристично-рекреаційного потенціалу Дністровського каньйону до соціально-економічного розвитку Тлумаччини, Городенківщини, інших районів області, як і всього Прикарпатського краю загалом, пише газета Галичина. Що ж зроблено в тому плані відтоді?

Упорядкування меж та положень

У публікації «Достаток має забезпечити земля» («Галичина» за 7 листопада) вже йшлося про перші кроки з налагодження системної роботи з перетворення Дністровського каньйону на оазу прибуткового дозвілля й відпочинку як жителів нашого краю, так і його гостей з інших регіонів України та закордоння. Але для цього необхідно ще стільки зробити, що, як видається, треба мовби братися за все спочатку. Адже в 90-х роках минулого століття, коли створювали Дністровський ландшафтний парк, земельні відносини в Україні були сприятливіші — земля перебувала в підпорядкуванні тодішніх сільгосппідприємств. Тепер же колишні колгоспні угіддя розпайовано, і власниками порівняно дрібних наділів із пошматованих великих площ виступають приватні особи — селяни. З кожним із них потрібно працювати індивідуально на предмет використання його земельної власності...

— Почали найскладнішу роботу — з визначення й утвердження меж парку, — розповідає призначений у серпні директор Дністровського регіонального ландшафтного парку ім. С. Дідича Михайло КОВТУН. — А після цього підготуємо проект організації території. На жаль, у попередніх таких документах було вказано, що створювати регіональний ландшафтний парк (РЛП) можна лише з вилученням земель. Тим-то місцеві жителі побоювалися, що в них позабирають їхні земельні наділи. Тож перше, що я зробив, розпочавши виконувати свої обов’язки, — вивчив нормативну документацію, яка стосується діяльності в Україні таких природно-заповідних утворень. Адже останніми роками в цьому правовому полі з’явилося чимало нового — зокрема є багато постанов Кабінету Міністрів України і наказів по Міністерству екології та природних ресурсів, які, звичайно, не було враховано в попередній редакції положення про наш РЛП. Тож потрібно було удосконалити цей документ, підлаштувати його під сучасні тенденції. і вже на сесії обласної ради 15 вересня депутати ухвалили рішення про внесення належних змін до положення про РЛП відповідно до чинного законодавства, а також затвердили нову загальну концепцію стратегічного розвитку парку. 

Загалом внесли дуже багато пунктів, які регламентує насамперед Мінекології, а також цілковито врахували відповідні галузеві норми. При цьому вказали, що регіональні ландшафтні парки як об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення можна створювати й без вилучення земельних ділянок — так сьогодні прописано в законі. Завдяки цьому ми якраз можемо вийти на потрібну територію, яку було окреслено ще в 1993 році, коли створювався парк, — у його тодішніх межах. Отож нині зустрічаємося з місцевими людьми, з головами сільських рад для того, щоб вибрати ту територію, яка справді підпадає під природно-заповідну діяльність, яку потрібно оберігати, розвивати й водночас розгортати тут розмаїту туристичну діяльність, аби популяризувати івано-Франківщину не лише з точки зору Карпат і гірського відпочинку, а й з огляду на дуже гарну річку Дністер та її унікальний каньйон.

Які ще обов’язки покладено на мене як директора парку? Одне з головних завдань — організація науково-дослідницької діяльності. Адже маємо на паркових теренах чимало біотичного, ландшафтного різноманіття, яке потрібно не лише оберігати, а й досліджувати. Дуже багата й архітектурна та історична спадщина на Дністрових берегах, де, по суті, зароджувалося життя в нашому регіоні. Це все потрібно ще вивчати на науковому рівні. 

Думаю, для цього налагодимо співпрацю між Дністровським регіональним ландшафтним парком і вищими навчальними закладами, розташованими в нашій області. Нам згодились би як ентузіасти з числа студентів, так і перспективні молоді науковці наших ВНЗ.  

До речі, вже нині спільно з факультетом туризму Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника працюємо над утіленням у життя такої гарної їхньої ідеї, як створення у Придністров’ї кількох музеїв просто неба — за прикладом Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові на Київщині. Це має бути чотири поселення з різних епох — середньо-кам’яного і бронзового віку, Трипільської культури і Давньої Русі.

Зацікавить багатьох і унікальне джерело «Дівочі сльози» між селами ісаковом і Петровом на Тлумаччині. Це, по суті, травертиновий водоспад, тобто його вода стікає маленькими краплями, які справді нагадують сльози, закам’янілим на скелях мохом. Недавно впорядкували це місце, яке безумовно зацікавить учасників туристичних маршрутів, — за 10 метрів од водоспаду встановили туристично-інформаційний стенд — 29-й в області і перший на Тлумаччині. Вздовж Дністра є ще дуже багато таких об’єктів, які потребують досліджень та описів, впорядкування, відкриття для туристів. 

Утім, є чимало й інших ідей, які потрібно негайно втілювати.

Уже й не кажу про сам Дністер як водну артерію каньйону. В нас є різнопланові водні маршрути, є плоти, одномісні та багатомісні плавзасоби, на яких сплавляються по Дністру. Але потрібно облаштовувати на берегах місця для відпочинку таких туристів. Звичайно, у цьому ключі хотіли б залучати до справи активістів молодіжного середовища, щоби, скажімо, знати і їхнє бачення як щодо визначення, приміром, місць для зупинки-стоянки туристів, так і стосовно їх облаштування. Ми попередньо узгоджували з керівництвом Тлумацького та Городенківського районів, що хотіли би створити дизайн цих місць для відпочинку саме в покутському стилі, оскільки Дністровський каньйон, Придністров’я загалом — це й осередок зародження етнічної групи покутян. А наразі оголосили конкурс на розробку логотипу КП «Дністровський регіональний ландшафтний парк ім. С. Дідича», який триватиме до 29 грудня й до участі в якому запросили рекламні агентства, дизайнерів, художників тощо. З його умовами та вимогами можна ознайомитися на офіційній сторінці парку у соціальній мережі «Facebook».

Звісно, слід проводити відповідну еколого-просвітницьку діяльність і серед місцевого населення, оскільки є багато випадків, коли незаконно вивозять гравій, вирубують дерева, викидають сміття у невідведених для того місцях. Маємо всіма можливими засобами, зусиллями влади й громад боротися з таким негативним явищем, яке слугує антирекламою для каньйону та всього Прикарпатського краю. 

Обов’язково в цьому ключі нам потрібні фахівці з рекреації, екологічної освіти, інспектори з охорони парку, які могли б впливати на браконьєрів і тих, хто засмічує й руйнує довкілля. Словом, завдань у нас дуже багато, головне — щоб вистачило сил.

Ландшафтний чи національний?

Ще 2012-го на рівні керівництва області йшлося про доцільність перетворення Дністровського регіонального ландшафтного парку на національний природний — за прикладом наших сусідів тернополян, які в далекі 90-ті роки минулого століття зуміли відразу на своїй частині Дністровського каньйону створити НПП. Чи й далі це питання перебуває на порядку денному діяльності обласної ради?

— Відмінність між національним природним і регіональним ландшафтним парками полягає передусім у джерелах фінансування, — розповідає заступник голови обласної ради Сергій БАСАРАБ. — На діяльність першого кошти виділяють із Державного бюджету, й він підпорядковується Міністерству екології та природних ресурсів. Другий же перебуває цілковито на утриманні обласної скарбниці й балансі регіональних органів влади.

Правда, НПП передбачає і значно більшу кількість робочих місць — від служби охорони парку до співробітників навіть кількох науково-дослідних, еколого-просвітницьких відділів тощо. У нашому ж ландшафтному команда наразі маленька — крім директора й бухгалтера, передбачено ще три штатні одиниці. Звісно, в разі необхідності ми підемо на те, щоби розширити-підсилити колектив парку тими чи іншими фахівцями, передусім — науковцями. Хоча рекомендуємо адміністрації КП «Дністровський регіональний ландшафтний парк» попервах для налагодження дослідницької діяльності залучати вчених людей на громадських засадах. А вже коли побачимо конкретні результати такої роботи, тоді, ймовірно, й підемо на розширення штату парку. 

Втім, думаю, таке питання може постати й раніше. Адже насамперед покладаємо на Дністровський ландшафтний великі надії як на ще одного й доволі перспективного рушія розвитку туризму в регіоні. Вже з наступного року системно виділятимемо кошти на його утвердження й розвиток. Спершу — на впорядкування земельних відносин, відтак — на зонування його території й т. д. Рівнобіжно працюватимемо й над розвитком інфраструктури Дністровського каньйону, інвестуванням коштів в упорядкування автошляхів та інших доріг. Словом, робитимемо все можливе, щоби сюди прибувало щороку чимраз більше туристів.

Водночас маємо й чітке бачення того, що за певних підходів парк може відігравати значну роль і в дотичних до туризму сферах. Приміром, як передбачено в його положенні, до території парку можуть належати не лише сільськогосподарські чи лісові угіддя, а й населені пункти. Для сіл, які ввійдуть у його межі, буде дуже багато різних плюсів, оскільки науково-дослідницька діяльність парку передбачає вивчення краєзнавчих та інших матеріалів з їхньої минувшини, з нинішнього життя й потреб та перспектив територіальних громад, а також — розробку надалі різних проектів. Під ці наміри й накреслення можна буде залучати кошти не лише для розвитку туристичної галузі, а й для реконструкції замків, дерев’яних церков, інших пам’яток історії, архітектури тощо — там, де вони, можливо, перебувають у занедбаному стані, як, скажімо, замок Міхала Чарторийського — колись одна з найбільших фортець Речі Посполитої на її «східних кресах», зокрема на правому березі Дністра, — та костел домініканців у Чернелиці на Городенківщині. 

Ясна річ, що сподіватися у справі збереження й охорони цих та інших об’єктів національної чи навіть, як у цьому разі, міжнаціональної культурної спадщини лише на органи місцевого самоврядування аж ніяк не доводиться. і не лише через брак фінансів чи компетенції керівників сільрад. Будь-яких ініціатив, зусиль і коштів, генерованих на місцевому рівні, для такого діла замало. Потрібне кваліфіковане посередництво між «нижнім» та «верхнім» ярусами держави, через яке можна було б протокольно правильно оформляти й подавати пропозиції, грамотно «зістиковувати» їх з можливостями різних програм — профільних державних чи відповідних закордонних. і цим координаційним органом цілком резонно може виступати ландшафтний парк. Через такий центр рекреаційної науково-дослідної діяльності можна буде робити те все набагато швидше, професійніше, ефективніше.

Більше того, плануємо й не зовсім притаманні для об’єктів природно-заповідного фонду заходи. Вважаємо, що на Дністрі цілком можливо організовувати, наприклад, фестивальний туризм, модератором якого виступатиме парк, точніше — адміністрація комунального підприємства обласної ради. Є ж багато гарних цікавих фестивальних площ на Дністрі. Приміром, на базі майданчика відомого «АртПоля» в Уніжі на Городенківщині, де раніше відбувалися великі мистецькі події, можна зорганізувати постійний національний чи й транскордонний фестиваль — культурний, туристичний, спортивний, а то й узагалі багатофункціональний, який привертатиме увагу туристів з усього світу до Дністровського каньйону і нашого краю загалом як принадного туристичного регіону.

Власне, для інтеграції рекреаційного потенціалу Придністров’я з пріоритетами соціально-економічного поступу Івано-Франківщини ми, якщо постане така потреба,  ініціюватимемо трансформування ландшафтного парку в НПП.