Коломийський геріатричний пансіонат: непрості долі простих людей

Нині в Коломийському геріатричному пансіонаті проживає 122 осіб. Багато з них важкохворих та з інвалідністю, але своєю жагою до життя вони цього не показують.

На їхніх обличчях присутні посмішка й позитив, хоча кожного з них сюди занесла непроста доля. Пансіонат став для них справжньою домівкою, де нагодують, допоможуть і скажуть тепле слово, коли воно так потрібне. Працівники закладу намагаються зробити все, що в їхніх силах, щоб підопічним жилося якомога комфортніше, навіть забезпечують культурний відпочинок, пише Дзеркало Медіа.

“У нас тепер щовівторка о пів на другу годину згідно з графіком, який ми розробили спільно з Благодійним фондом “Коник Хелп”, відбуваються концерти з участю учнів місцевих шкіл. Школярі не тільки дарують свої виступи, а й приносять нашим підопічним смаколики, які вони самі збирають”,  – розповідає директор пансіонату Роман Лазорко.

Підопічні закладу мають змогу займатися трудотерапією, яка рекомендована лікарями. Пансіонат має власне підсобне господарство. Тут є кілька свиней, теличка та кінь. Також заклад має ділянки, на яких вирощують овочі.

Крім того, при Карітасі діє факультет неповносправної молоді, де люди, які проживають в геріатричному пансіонаті, вишивають хрестиком чи бісером, наприклад. А нещодавно тут провели майстер-клас з розпису писанки.

Історії, які нікого не залишать байдужим

Як уже було сказано, в кожного підопічного своя індивідуальна історія. Вони не схожі одна на одну, але мають єдине спільне: кожну людину сюди привели важкі життєві обставини. Когось вигнали з дому діти, а в когось нікого не залишилось з рідні; хтось втратив домівку, а є й такі, хто її не мав і жив на вулиці. Цей список можна продовжувати, але не будемо писати про негатив, бо в пансіонаті можна познайомитись із справді світлими людьми, які з усмішкою зустрічають та проводжають, бо відчувають, що комусь потрібні. Тут про них дбають.

Директор пансіонату робить нам екскурсію, знайомить зі своїми підопічними.

Відчиняємо двері до однієї з палат, а на ліжку сидить жінка в окулярах й сконцентровано вишиває хрестиком. Це – Наталія Соколюк, їй 78 років, останніх 11 вона провела тут. Жінка родом з Прокурави, що на Косівщині, але з 1964 року живе в Коломиї. Життя повернулось так, що втратила квартиру. Жила деякий час в сина у Хмельницькому, але все ж повернулась до рідного міста й свідомо пішла жити до пансіонату.

“Він казав: мамо, не їдь в Коломию, залишайся в Хмельницькому. А я кажу: ні, там моя земля, і я туди їду”, – розповідає жінка.

Наступна палата вразила великою кількістю вазонів. Тут мешкає Ганна Ляшкевич. Слід зазначити, що вона доглядає за всіма квітами в цілому пансіонаті. Каже, що дуже любить цю справу. В закладі живе вже 12 років. На жаль, здоров’я вже підводить – пережила три інсульти. Родичі померли, дехто виїхав за кордон, залишилася жінка сама в хаті.

“Попросила племінницю. Кажу: рятуй якось мене, дитино, біда дивиться мені в очі. Я сама не можу ні в магазин піти, ні щось собі приготувати”, – скаржиться пані Ганна.

Але в пансіонаті їй подобається. У вільний час багато читає, каже, що найбільше до вподоби детективи і твори на історичну тематику. Зі сльозами радості розповідає про концерти, які тут проводять, та про діток, які до них приходять. Словом, такі моменти безцінні для старенької.

Наступним нашим співрозмовником став Микола Кукурба. Він – місцева зірка в пансіонаті. Зараз організовує танцювальні марафони для тих, кому за 50, і може танцювати шість годин поспіль. Його чекало блискуче майбутнє в музиці. Колись професійно грав на віолончелі. Мати була оперною співачкою, а батько скрипалем. Дитинство минуло у Львові, але коріння – з Коломиї.

“Тут, в Коломиї, така атмосфера, що передати неможливо, треба почути внутрішньо. Тут атмосфера великої любові до України та людей!” – каже пан Микола.

Нині він готує до видавництва книгу про відомих коломиян та, зокрема, про свій родовід.