Мандрівниця з Франківська: «Для індусів біла людина – це мавпа з великим мішком грошей»

Ірина Клименко належить до тих людей, які в наш вузькопрофільний час є великою рідкістю. Вона і журналіст, і фотограф, і фотомодель. Займається східними мистецтвами і вивчає східну філософію.

Подовгу подорожує Південною Азією, і зокрема Індією, яка, як і бабусині гуцульські Шешори, є для нею землею Вчителів і Сили. Вона врешті-решт – молода красива жінка з непорожніми головою і серцем, пише Галицький кореспондент.

Про Індію

– Днями ти вкотре збираєшся їхати в Південну Азію, в Індію. Як це сталося перший раз, що спонукало? Розкажи про свій досвід там. Що тягне туди, які секрети там заховано?

Перший раз це сталося дуже страшно. В мене був переліт одразу ж у Варанасі – місто крематоріїв, щурів і Шіви. Мені пощастило, і одна тьотінька пожаліла мене ще в літаку, коли ми туди летіли. Вона запропонувала мені поїхати до готелю, в якому вона буде жити, і зупинитися там, бо в мене не було ніякого букінгу. Дякувати Богу за ту тітоньку, яка провела мене по коров’ячих кізяках крізь зграї задрипаних дітей вузюсенькими вулицями до свого готелю, де я розмістилась без усіляких питань і ще дві години не могла вийти з того страху, що виділа у вікно. Але прийшов адміністратор і сказав, що може мені помогти і все тут покаже – словом, ми пішли з ним гуляти. Одразу ж – у крематорій, бо цей готельчик виявився за півхвилини ходьби від нього. Ну, а далі вже були храм Шіви, Ганга, садху тощо.

– Існує міф про те, що в Індії, як і в Азії загалом, європейцю досить складно через те, що навколо бруд, з гігієною проблеми, та й малярії там всякі… Цей міф правдивий?

Міф правдивим не буває, бо він – міф.  Може бути складно, може бути просто. Це вже хто як любить. Але людина завжди адаптується до змін. Як морально, так і фізично.

– На які гроші можна жити в Індії без проблем?

На такі самі, як вдома.

– Ти, на відміну від туристів, вливаєшся досить глибоко в місцеве життя. Що це за народ за характером? Біла людина для них – це хто, сагіб, чужинець, якого можна розвести, чи ворог, якого терплять?

Біла людина – це мавпа з великим мішком грошей, яку треба розводити в будь-який час і в будь-якому місці, не відходячи від каси. Для комфортного перебування бажано знати якісь побутові індійські слова, перше з яких «chalo» (іди на…).

– Для тебе такі поїздки – це певний дауншифтінг чи пошуки?

Для мене це перебування у місцях з надзвичайною енергетикою. Як фізичне тіло потребує їжі для існування, так само енергетичне тіло має насичуватися певними потоками. Тому люди час від часу відчувають необхідність побути в горах, на морі або в священних місцях, де вони оновлюються і беруть сили жити далі.

– Як старожил, дай мені сім практичних порад перед поїздкою.

Перше. Транспорт завжди приходить невчасно. Літак може відлетіти раніше на дві години, а поїзд – запізнитися на добу. Автобус може приїхати, а може й ні. В середньому запізнення транспорту на сім годин – норма. Приблизно ж стільки продовжується «Іndian 5 minutes», якщо вам щось потрібно. Треба це враховувати при плануванні часу.

Друге. Лівосторонній дорожній рух повністю неорганізований. Є лише одне правило: хочеш зробити маневр – натисни клаксон. Пішоходи пруть, як можуть, світлофорів ніби не існує.

Третє. Торгуватися маєте будь-де. У магазині, у готелі, в туалеті.

Четверте. Мити фрукти саме перед вживанням, навіть якщо ви їх вже помили раніше.

П’яте. Простягати ноги в бік людини, а особливо в напрямку зображень богів, дуже нечемно. Взагалі з ногами треба акуратно, ліпше їх нікуди не простягати, тримати під собою, роззуватися в храмах, домівках, деяких магазинах.

Шосте. В шортах і майках не пускають до монастирів, храмів і священних місць.

Сьоме. Індія – дуже містично-лагідна для людей з відкритим серцем. Там все буде добре!

Про фото

– Ти закінчила фотошколу відомого майстра Віктора Марущенка. Що вплинуло на твоє бажання фотографувати? Чим є для тебе фотографія і фотографування?

Фотографія – це передача емоційного стану. Марущенко мені показав інструменти для цієї передачі і розповів, як ними можна користатися, щоб це красиво виглядало. Величезна робота Віктора полягає в тому, що він прищеплює своїм учням таке поняття, як естетика, і за це йому низький уклін.

– Свого часу фотографії приписувалися містичні властивості. А в чому полягає для тебе її містика?

В управлінні простором, часом і світлом. Хоча б на картинках.

– Цифра остаточно вб’є фотомистецтво чи це лише новий етап його розвитку?

Мистецтво не вбивається, воно трансформується. Бо піддається закону постійної мінливості всього існуючого. Цифра – це величезний простір, неоране поле можливостей для створення шедеврів. Цифра вже є частиною сучасного життя. І саме мистецтво показує, яким є життя в певному часовому проміжку.

– Яких людей ти не любиш фотографувати?

Які не люблять фотографуватися.

– Якою, на твою думку, має бути ненудна фотографія?

Та, яка змушує глядача відреагувати фізично: посмішкою, розкритим ротом, піднятими бровами тощо.

– Крім фотографування, ти ще і модель? Зніматись оголеною – які це тобі дає відчуття? Ти щось перемагаєш у собі?

Я перемагаю в собі раба соціальних настанов, якому кажуть, що треба соромитися оголеного тіла і що це щось неприродне.

Про себе

– Ти вчишся багато і різного, про себе кажеш, що ти працеголік. Що ти шукаєш? Що тебе несе?

Мене несе бажання змінити світ на краще, і я починаю з себе.

– У кого вважаєш за потрібне вчитися, хто на тебе може вплинути, яким має бути твій Вчитель?

Вчитель – це людина, яка увібрала в себе всю мудрість певної справи, може передавати свій досвід доступною мовою і терпіти тупість своїх учнів, розуміючи природу їх помилок. Є така приказка, що дерева і вчителі пізнаються по плодах. Саме учні є показниками того, як працює та чи інша система і чи працює вона взагалі.

– П’ять років ти навчалася в буддійському монастирі. Розкажи детальніше про цей досвід і що він тобі дав?

Буддизм – це, насамперед, інститут, що протягом тисяч років досліджує свідомість – з чого вона складається, як працює, які її можливості. Зараз за допомогою комп’ютерних технологій можна на власні очі побачити, як змінюється робота мозку під час медитативних станів. Відомі історії, як монахи змінюють температуру тіла і його теплотою розтоплюють сніг, або змінюють вагу тіла і можуть стояти на папіросному папері, є прикладами того, що саме через свідомість люди впливають на матеріальний світ. І перше, що досліджують буддисти, – це стан істинного щастя, саме з якого і починається вся подальша робота.

– Є у мене підозра, що ти вмієш у собі вибудовувати щастя. Поділись з людьми техніками і секретами, раптом їм це допоможе…

Людям вже нічого не допоможе. Окрім нестримного бажання щось змінити плюс трішечки зусиль.