Ми працюємо у кризовому режимі, - голова міського суду Тарас Антоняк

Однією з проблем судочинства на сучасному етапі є нестача суддів. Це впливає на якість і швидкість розгляду справ, а отже, і на імідж судової гілки влади.

«Західний кур’єр» зустрівся  з головою Івано-Франківського міського суду Тарасом АНТОНЯКОМ, який водночас є також слідчим суддею, та поцікавився, чим зараз живе суд, з якими труднощами стикається та чого очікують судді у майбутньому.

– Тарасе Михайловичу, розкажіть, чим сьогодні живе Івано-Франківський міський суд? Яка кадрова ситуація, враховуючи, що в країні повним ходом йдуть судові реформи?
– Сказати, що з кадрами складна ситуація, – це нічого не сказати. На сьогоднішній день ситуація близька до колапсу, якщо таке визначення можна застосовувати, тому що той обсяг справ, який є в суді, який надходить до суду, тією кількістю людей, які мають повноваження для здійснення правосуддя, не може оброблятися. Це однозначно. Це було прогнозовано ще скоріше, але зараз ми маємо цей факт. Зараз у нас працює три судді: Антоняк, Лазарів і Руденко. Останній йде у відпустку, тому що готується до складання іспитів. Судді зараз проходять в обов’язковому порядку кваліфікаційне оцінювання, це визначено законом. Відповідно, до нього треба підготуватися, причому це відбувається не за рахунок робочого часу, а за рахунок відпусток, яка в них є. Вони повинні піти у відпустку і підготуватися до іспиту, інакше, якщо його не складуть, то вже говорити немає про що. То зараз залишаються дві людини, які розглядають справи: Лазарів, який розглядає кримінальні провадження, і Антоняк як суддя-слідчий розглядає всі справи, а це понад 50% обласних надходжень. Тому що всі офіси правоохоронних органів знаходяться тут, на території Івано-Франківська. Мова йде про СБУ, поліцію національну та податкову, прокуратуру, військову прокуратуру, тобто всі тут. Окрім того, я розглядаю всі надходження в порядку адміністративного судочинства. Що це означає? Це невідкладні судові розгляди, як, скажімо, видворення особи, примусова госпіталізація в психіатричний заклад для надання відповідної допомоги тощо. Така ситуація довго тривати не може. Просто я фізично сам не потягну це. Будуть колеги виходити, будемо трошечки корегувати роботу. Адже ми працюємо в кризовому режимі. Ви тільки собі уявіть, до грудня я маю 707 справ. Ті справи, які поступають зараз, на жаль, так, призначають на грудень. Просто іншого місяця немає.

– Така ситуація обурює громадян…
– Звичайно, людей ця ситуація не те що не радує, вона їх дратує. Вони, за великим рахунком, праві, адже це не їхні проблеми. Ми мали би надавати послугу якісно, від нас цього чекають. І ми готові її надавати якісно, але є межа фізичних можливостей. Про цю ситуацію знають всі. Хтось – мовчить, хтось – робить вигляд, що докладає зусиль для покращення цієї ситуації, але насправді маємо те, що маємо. Якщо говорити не про глобальні речі, а  місцевого значення, очікуємо на те, що наші судді пройдуть кваліфікаційні оцінювання. Є п’ять вакансій в суді, на які буде оголошено конкурс. І ми надіємося, що незабаром ця процедура запрацює. Що означає в українських реаліях «швидко» – я не хочу вдаватися у глибокі роздуми, але на сьогодні я не знаю, що перешкоджає  підписати указ і  призначити тих людей, які вже пройшли кваліфікаційні оцінювання.
– Скільки, на вашу думку як керівника, повинно бути оптимально суддів для ефективної роботи? У минулі роки була практика тимчасового переведення суддів з інших областей, скажімо, з Донеччини чи Луганщини. Чому це не застосовується зараз?
– Я не візьму на себе оцінку, як великий фахівець, розрахунку завантаженості. Це дуже складний алгоритм. Але коли я прийшов на роботу сюди, була така умовна величина: один суддя – на 10 тисяч населення. Але це був звичайний міськрайонний суд, який обслуговував територію Івано-Франківська. З того часу дуже багато змінилося. Місцевий і загальний суд отримав нові категорії справ: такі категорії, як судді-слідчі, почали працювати зараз, і це величезне навантаження, адже буває до 80 різного роду клопотань, які негайно розглядаються. Тобто, якщо Івано-Франківськ має 240 тисяч населення – 24 судді мало би працювати. Звісно ж, ми були б цьому раді. Наразі наш штат передбачає 21 суддю. Але не двоє суддів, як зараз, або двоє чи четверо, як було ще донедавна. Це дуже складні реалії. В який спосіб вони би мали заповнюватися? Очевидно, що швидко проходити конкурси, відповідні процедури і приходити. Але це вже не наша турбота. Ті, які були переведені з інших областей, можу сказати, що працюють так само, як і наші судді. Справляються із навантаженнями навіть подекуди й краще. Це якщо говорити про ефективність розгляду справ.
– Яка кадрова ситуація в інших містах та областях? В Івано-Франківську найгірша?
– Ні, в нас ситуація не найгірша. Дуже важка ситуація у Києві, але туди відрядили суддів. До слова, в нас суд районний в місті Яремче без судді, потім був із суддею, зараз знову без судді. Тому оця ситуація, як на мене, потребувала виправлення. Якщо суддю відряджають тільки на шість місяців, то він, отримавши 700 справ, може їх тільки призначити, а не розглянути. І потім люди будуть чекати, чи йому продовжать це відрядження, чи щось знову зміниться. Напевне, буде ефективним інститут переведення до інших судів. Кваліфікаційна комісія анонсувала переведення до новостворених судів певної кількості осіб, які пройшли кваліфікаційні оцінювання. Як це фізично буде здійснюватися – я не можу сказати. Але нехай би вже запрацювало, адже від цього страждають, в першу чергу, люди, які мають певні свої очікування. Знову ж таки, я не прихильник жалітися і не буду жалітися. Але сподівання людей руйнуються через такі речі. Пояснити це дуже важко, подекуди це не сприймається. І я свідомо розумію, із чим ми зіштовхнулися.
– Разом із тим, через брак кадрів «зависли» й доволі резонансні справи…
– Для мене, напевне, виходячи з того досвіду, який є, більш резонансною є справа, скажімо, стягнення аліментів або про надання дозволу виїзду дитині за кордон. Поки що ми даємо цей дозвіл. Тому що це такі важливі щоденні побутові людські речі, які потребують вирішення. Знову ж таки, якщо взяти справи за важливістю і складністю, то, звичайно ж, є кримінальні правопорушення, в яких буває досить складно розібратися. Я не хочу нікого образити, але в питанні розірвання шлюбу трохи простіше розібратися, аніж в багатотомному кримінальному провадженні. Нам би хотілося кращої якості цього кримінального провадження, в справу вступають фахівці, вони вміють використовувати процесуальні інструменти затягування справи, неприбуття на судові засідання. Це все є легальні інструменти затягування розвитку справ. І якщо суд, відповідно до вимог закону, буде розглядати, то, звичайно ж, повинен не обмежити від правосуддя нікого – чи то адвокат, чи то прокурор. І неявка адвоката чи прокурора є безумовною підставою відкладення розгляду. А якщо така велика кількість засідань, уявіть собі, куди воно відкладається. Ну в криміналістів може ще не так, але там теж ситуація дуже складна.
– А чи є можливість перенести розгляд справ у районні суди або в інші області?
– Ні, такої практики немає. На сьогоднішній день ті справи, які є в нас на розгляді, вони в нас будуть і закінчуватися. Воно нікуди не подінеться. А ті справи, які надходять до суду, враховуючи, що зараз працюють двоє суддів, то ми, звичайно ж, відправляємо, оскільки не можливо сформувати колегію. В такому випадку Апеляційний суд визначає, куди, де ще є можливість сформувати колегію. Там, наскільки я знаю, по районах, теж не найкраща ситуація. Зараз на Тлумаччину переведено суддю, бо там взагалі нікого не було.