«Надрагаз» у блокаді
Домагаючись відставки сільського голови й переобрання депутатів Трацької сільської ради, громада зупинила роботи на Гуцулівському газовому родовищі
У середині лютого компанія «Надрагаз» планувала розпочати буріння на родовищі експлуатаційної свердловини.
— Якби роботи розпочалися згідно з графіком, то, вважайте, бурова бригада днями вже могла б завершувати буріння, — розповідає головний геолог ТзОВ «Надрагаз» Віталій Котляров. — Ми виготовили всі необхідні документи й пройшли обов’язкові експертизи. А перед цим провели дороге геофізичне дослідження. Бо особливість родовища полягає в тому, що газовмісних пластів, як таких, тут немає. Під землею є лише окремі камери, наповнені газом. Тому визначення місця буріння має вирішальне значення — якщо помилимося, то викинемо великі кошти, а в підсумку отримаємо «суху» свердловину. Гуцулівське родовище — малоцінне. Тому держава й відмовилася від його розробки і віддала приватній компанії. Фінансові ризики великі, а обсяги видобутку — незначні.
Проте вже добіг до кінця березень, а бурильники так і не приступили до роботи. Бо у громадах Трацької сільської ради, до якої, крім Трача, входять Гуцулівка та ще три навколишні села, спалахнув внутрішній конфлікт. Частина місцевих жителів, зокрема з Трача і Гуцулівки, почала настійливо вимагати від сільського голови Романа Яремійчука, аби він публічно прозвітував перед громадами про свою роботу з квітня 2006 року, тобто з часу своєї ще першої каденції. Протистояння, що зародилося ще в лютому, на початку березня вилилося в громадські слухання, які ініціатори зорганізували в Трачі в сільському клубі. Коли Р. Яремійчук і сільські депутати, яких запрошували, на зібрання не прийшли, то учасники слухань проголосували за те, аби висловити їм недовіру.
У своє протистояння із сільським головою опозиційно налаштована частина громади втягнула і ТзОВ «Надрагаз». Від Р. Яремійчука, а також і від представників компанії ініціатори почали вимагати звіту про використання коштів, які «Надрагаз» виділяв раді згідно з умовами договору про співпрацю. А тим часом у Гуцулівці перепинили трактор, що віз обладнання до місця майбутнього буріння, а після того почали зупиняти й вантажівки, що рухалися до свердловин.
Схід жителів п’яти сіл ради, який 21 березня ініціював уже Р. Яремійчук, щоб прозвітувати за не повні сім років роботи на посаді сільського голови, і на який, крім місцевих депутатів, приїхали голова Косівської районної ради Михайло Шатрук, депутат обласної ради Ярослав Шинкарук і представники ТзОВ «Надрагаз», конфліктної ситуації, на жаль, не розрядив.
Розповідь Романа Яремійчука про те, що за час свого головування йому вдалося забезпечити виготовлення проектно-кошторисної документації на газифікацію всіх сіл, завершити розпочате будівництво підвідного газопроводу Микитинці—Трач — це дев’ять кілометрів — та прокласти з Трача підвідні газогони до Гуцулівки, Цуцилина і в Корости — ще 12 кілометрів, а також відремонтувати окремі соціальні об’єкти, зокрема клуби в Трачі, Коростах, на опозиційно налаштовану частину аудиторії враження, так би мовити, не справила. Люди продовжували вимагати пояснень з приводу «сміттярки» (мається на увазі намір збудувати тут сміттєпереробний завод. — Авт.), а також використання коштів, які виділяло ТзОВ «Надрагаз».
Голова районної ради Михайло Шатрук спробував примирити людей, нагадавши, що особливо у час Великого посту односельцям, пов’язаним родинними і сусідськими стосунками, негоже сваритися. А депутат обласної ради Я. Шинкарук лаконічно повідомив людям, що «сміттєпереробний завод переїхав в інший район».
— За будівництво заводу на території вашої сільської ради можете забути, — сказав Я. Шинкарук. — ідею його спорудження за кошти ЄС і справді проробляли. Ми аналізували бізнес-план, що передбачав створення 220 робочих місць і щомісячне відщеплення коштів до бюджету сільської ради в сумі 150-220 тис. грн. В його будівництві були зацікавлені громади нашого та Надвірнянського, Тисменицького і Рожнятівського районів. Але після зустрічі у Трачі, де на порядок денний винесли питання обговорення бюджету сільської ради, а насправді вся розмова звелася до того, що ви не надаєте згоди на будівництво сміттєпереробного заводу, ініціатори вибачилися перед тими, хто вже долучився до цієї роботи, і пояснили, що йдуть з цими інвестиціями в інший район.
На вимогу громади на сході виступив і головний інженер ТзОВ Василь Вітенко.
— Всі ми хочемо краще жити. А для цього треба працювати. Власне ми не хочемо ні в яку політику входити, а хочемо працювати і розвивати нафтогазову галузь України. Ще хочемо, щоб у тих селах, де працюємо, люди не дивилися косо у наш бік, а говорили: «Це поїхали нормальні хлопці, українці, які щось зробили». Це чітко наша мета, — найперше зазначив В. Вітенко. — У 2005 році, коли ми сюди прийшли, гостро стояло питання газифікації сіл. Дуже гостро. Добре це пам’ятаю, бо ті кошти, які просила рада в компанії, були великі. Не кожний інвестор зможе таку ношу винести. А загалом на газифікацію сіл, якою ми займалися до 2010 року, витрачено понад 1,7 млн. грн. Мене запитують: хто підтвердить? Відразу відповім: ви є самостійною громадою. Оберіть з-поміж себе трьох осіб зі знаннями, досвідом і яким ви довіряєте. Створіть ревізійну комісію. А ми ні від кого не ховаємося, бо ховати нічого. Компанія «Надрагаз», згідно з договором про співпрацю із сільською радою, може виділяти на рік від 150 до 180 тис. грн. На що саме потратить їх громада — на ремонт дороги, клубу чи ФАПу — це вже ваше рішення.
У компанії «Надрагаз» сподівалися, що на сході отримають від місцевих жителів згоду на те, щоб вони могли продовжити роботи на родовищі. Однак їхні надії виявилися марними.
Прокоментувати ситуацію, що склалася, та розповісти про те, який вихід із цього глухого кута, ми попросили головного геолога ТзОВ «Надрагаз» Віталія КОТЛЯРОВА:
— Найперше зазначу, що громади п’яти сіл, які належать до Трацької сільської ради, мають, по суті, потрійну вигоду від діяльності нашої компанії. По-перше, до бюджету ради надходять платежі за оренду тих земельних ділянок, які відводять під бурові. Також компанія завжди виплачує грошову компенсацію власникам, якщо результати геофізичних досліджень змушують нас обирати місцем для буріння приватну землю чи навіть землю, яка юридично належить сільській раді, але фактично нею користуються місцеві люди. Друга вигода — це наше зобов’язання фінансувати виконання робіт, визначених самою громадою, в сумі до 180 тис. грн.
— Це загалом чи за кожну свердловину? Бо на сходах селян люди це трактували і так і сяк...
— Справді, трактували по-різному. Думаю, що у Трачі та в селах ради, аби домогтися відставки сільського голови, були запущені, так би мовити, «помилкові» інформації. Зокрема про те, що «Надрагаз» платить по 150-180 тис. грн. за кожну свердловину. До мене доходили чутки про те, що нібито наша компанія щороку платить ці гроші сільському голові. Це неправда. Сільський голова ніколи не отримував від ТзОВ «Надрагаз» грошей — ні готівкою, ні безготівкових. Згідно з договором про співпрацю, діяв такий порядок: депутати вирішували, що потрібно для громад на цю суму виконати, приймали на сесії ухвалу, на підставі якої ми наймали підрядників для виконання тих чи інших робіт, й оплачували виставлені ними рахунки за фактично зроблене.
Та повернуся до теми нашої розмови. Третя вигода для громад ради полягала в тому, що компанія, крім плати за землю та фінансових зобов’язань, ще й час від часу надавала спонсорську допомогу. Наприклад, фінансувала придбання подарунків для дітей. А торік, коли були великі снігопади і дороги засипало так, що у Трач не могли ні хліб завезти у магазин, ні «швидка» не могла доїхати, то всі основні дороги на території ради розчищав наш трактор. На цьому наголошую, бо сьогодні, коли виникло протистояння між частиною селян і їхнім сільським головою, від окремих людей можна почути докір: буцімто люди платили трактористові за те, що він прогрібав сніг. Або про те, що, мовляв, ми підсипали щебенем лише ті дороги, якими самі користувалися. Можливо, десь і траплялося так, що жителі віддалених хат просили тракториста і їм прочистити дорогу. І за це йому віддячували грошима. Я не знаю. Та основні дороги тракторист чистив безплатно. Так само, як і з підсипанням вулиць щебенем. Наприклад, попросив голова підсипати дорогу до церкви в Трачі, ми відгукнулися, допомогли.
Як це не прикро, але в цій ситуації ми зіткнулися з тим, що свідомість сільських людей не настільки висока, як ми сподівалися і як вимагає, власне, час. ТзОВ «Надрагаз» — це мале підприємство, але воно потрібне. Бо ми добуваємо газ і залучаємо в Україну інвестиції. А коли маємо свій газ, то вже не стаємо на коліна перед «старшим братом» і не платимо втридорога, фінансуючи цим самим чужу економіку. Це енергетична безпека держави. До речі, весь добутий газ ми поставляємо в Богородчани, у державне сховище. Це по-перше. А, по-друге, попри нас заробляє ще значна кількість людей. Всі наші підрядники — місцеві. Місцеві компанії, і приватних підприємців наймаємо бурити свердловини, підсипати дороги до бурових, прокладати трубопроводи, постачати пальне, запчастини, ремонтувати обладнання.
Ми розуміємо людей у селах, які хочуть жити краще, прагнуть змін. Але й ті, хто працює на підприємствах, теж хочуть стабільності і заробітку. Візьмімо наш випадок: бурильники — це орієнтовно 50 осіб — нині сидять без роботи. І без зарплати, на яку сподівалися півсотні сімей. Тривала боротьба за владу в селі б’є по підприємству, ставить його на межу банкрутства. Ще додам, бо це суттєво, що наш графік робіт на свердловині попередньо був жорстко поєднаний із планом їх фінансування. З нього ми вже вибилися. А за цей час подорожчали паливно-мастильні матеріали, інструменти. Тобто потрібні вже набагато більші кошти. А де їх взяти? На жаль, цим ніхто не переймається. Знаєте, що найбільше вражає? Коли від дуже авторитетних людей у Трачі й інших селах чую: «Нам нічого не треба...
Дуже не подобається в цій ситуації і те, що взаємини між підприємством і громадою, які є оформлені, закріплені угодою про співпрацю, яку ми виконуємо, переводяться на особистісний рівень. Але це ж неправильно! Бо ми такі ж українці, як і люди в Трачі, Гуцулівці чи інших селах на Косівщині або на Надвірнянщині, звідки я родом. Моя особиста думка така, що революцію так не роблять, і порядок так не наводять, і бюджет громад так не наповнюють, — коли до людей приходять з, образно кажучи, наповненими руками, а вони кажуть: «Нам не треба...».
Зізнаюся, ми сподівалися, що на сході в Трачі 21 березня, де другим на порядку денному було наше питання, люди дадуть нам дозвіл відновити роботи. Тим паче, що майже всі одностайно твердили: «До «Надрагазу» в нас нема претензій!». Але в ході понад тригодинних дискусій та емоційних суперечок його знову незрозуміло чому поєднали з питанням відставки сільського голови. Просто не дали можливості вивести діалог на раціональний рівень. Виглядало так, що учасникам сходу байдуже, що підприємство може збанкрутувати, що наші люди сидять без роботи і зарплати, що ціни ростутьѕ
— Віталію Валентиновичу, яким бачите вихід із цієї ситуації?
— Наразі я особисто продовжую спілкуватися з людьми у Гуцулівці, Трачі та в інших селах і намагаюся заручитися їхньою підтримкою. Насамперед підтримкою найавторитетніших серед односельців людей. Але не все залежить від нас. Коли інвестор оцінить збитки, а вони вже є, бо ми вибилися з графіка, то він може змістити акценти у виробничих планах — з Гуцулівського перекинути кошти на інше родовище, що є в його портфелі. Це дуже ймовірно. і якщо це станеться, то не уявляю, як чи нинішній, чи новий сільський голова буде вирішувати питання соціально-економічного розвитку, що потребують значного фінансування. Бо на території п’яти сіл ради, крім нас, є лише кахельний цех у Пилипах, колектив якого теж вносить кошти до місцевого бюджету. І все. Не хочу нікого ображати, але люди мусять усвідомлювати правду про себе і реально оцінювати ту базу, на яку спираються села. Що ж до внутрішнього конфлікту, що виник, то він має вирішуватися не блокадою «Надрагазу», а в правовому полі. Як депутат Надвірнянської районної ради, я вже говорив і в Трачі, і в Гуцулівці про те, що є Косівська районна рада, є в раді юристи, до яких їхні представники найперше мали б звернутися за порадою, як всі зміни зробити правильно, не нашкодивши передусім собі.
Насамкінець зазначимо, що Р. Яремійчук на сході селян відмовився добровільно подати у відставку і пішов у відпустку. Сільська рада тим часом заблокована. А люди, які висловили недовіру сільському голові і депутатам ради, утворили народну раду, до якої обрали по п’ять представників від кожної сільської громади.
