Публічне вибачення перед родиною Зазуляк

Шановні мешканці Івано-Франківщини та інші читачі газети, хочу звернути увагу на свою життєву ситуацію та скористатись нагодою висловити скорботу, співчуття та розпач. Саме з такими почуттями я проживаю останніх п'ять років.

Майже п'ять років тому, при в’їзді до Івано-Франківська відбулась дорожньо-транспортна пригода за моєї участі.

Будучи за кермом легкового авто, за трагічним збігом обставин, я здійснив наїзд на жінку похилого віку, внаслідок чого жінка загинула на місці ДТП. В тій ситуації мною були вжиті усі залежні від мене дії для уникнення наїзду, однак цього виявилось недостатньо. Момент наїзду в мене постає щодня перед очима, я постійно ставлю собі питання «Чому так вийшло? Чому саме зі мною? Які варіанти моїх дій могли б врятувати людину від трагічної смерті?».

Відповідей на ці питання зі плином років, я так і не знайшов. Але впевнений в одному, що я не бажав та не бажаю таких трагічних наслідків для будь-кого з людей, адже життя то є найцінніше, що ми маємо.Після того як відбулась та сама трагічна ДТП, я протягом тривалого часу знаходився у стані емоційного розпачу, адже усвідомлював, що саме я керував тою автівкою, яка спричинила таку непоправну втрату. З самого виникнення ситуації я цілком розумів, що діти загиблої втратили матір, а онуки втратили бабусю, і мої виправдання для них не мають жодного значення. Усе, що я міг  висловити в адресу родичів загиблої – це власні співчуття та скорботу. Зі свого боку також я неодноразово пропонував родичам загиблої відшкодування моральної шкоди та відшкодування матеріальних витрат пов’язаних із похованням. У відповідь я чув лише категоричні відмови та звинувачення у тому, що я винен незалежно від обставин за яких трапилась ДТП.

Я приймав таку позицію родичів, адже розумів та розумію їх душевний біль. Перечити такій позиції я не бажав та сприймав на свій особистий рахунок усі звинувачення, не намагаючись при цьому якимось чином виправдати себе.Намагаючись усе ж таки хоча б частково відшкодувати спричинену мною моральну шкоду, моя матір, виїхавши за кордон, зустрілась з сином загиблої і вибачалась особисто за мене і пропонувала відшкодування, але навіть такі спроби нічого не дали, у звʼязку із категоричною позицією щодо звинувачень у мою адресу.

Надалі, коли справою ДТП займалась поліція та пізніше суд, я поклався повністю на думку суду, приймаючи у справі лише пасивну участь. Я надалі не намагався якимось чином виправдовувати себе або звинувачувати загиблу у неправильній поведінці на проїзній частині. Я не міг навіть дозволити собі подібних заперечень, адже усвідомлення того, що людина пішла з життя відбивало у мене бажання щодо участі у будь-яких судових дебатах та доказуванні слідчому своєї правоти. Ясна річ, що під час суду я окрім щирого співчуття та каяття не висловлював нічого, розраховуючи у відповідь отримати хоча б розуміння зі сторони потерпілих (в першу чергу) та суду, адже для мене особисто то теж є трагедією на усе життя, адже за лічені секунди я став учасником події внаслідок якої загинула людина.

Саме такими були мої останні слова у суді під час розгляду справи.Поза тим, вже п'ятий рік продовжуються судові процеси у справі. Справа пройшла усі судові інстанції та наразі відбувається апеляційний розгляд за ініціативою родичів загиблої жінки, адже їх не влаштовує вирок суду, покарання за яким я відбуваю вже цілий рік. Вони бажають, щоб суд суворіше мене покарав, адже вважають, що моя поведінка була зухвалою та не відповідає моральним нормам суспільства.

Ознайомлюючись із документами, які сторона потерпілих подає до суду по теперішній час, я вже просто не розумію у який ще спосіб висловити своє щире співчуття та скорботу, будь-якої компенсації від мене вони приймати не бажають, на моє каяття під час судових процесів вони уваги не звертають.Не виправдовуючи себе та не скидаючи з себе той тягар трагедії, яка закарбувалась у моєму серці на усе життя, користуючись можливістю висловити свою життєву позицію, я публічно в черговий раз, прошу вибачення перед родиною загиблої Зазуляк Марії Ярославівни – місцевої мешканки м. Івано-Франківськ, яка пішла з життя 05.01.2020 року внаслідок трагічної аварії за моєї участі.Розраховую хоча б на часткове розуміння та прощення мене, бо я усім серцем розділяю біль та скорботу рідних, адже одна із Божих заповідей говорить нам про те, що «Якщо не будете прощати людям гріхи їхні, - говорить нам Господь, - то й Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6,14-15).Вдячний за увагу, та не бажаю нікому моєї участі та душевних мук…

З повагою та співчуттям Марчук Владислав.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!