Путін — володар приреченої імперії зла

Тринадцять років теперішній президент Росії для росіян був таким собі суперменом у всьому — в економіці, політиці, боротьбі дзюдо, успішним льотчиком, автогонщиком і переговорником.

Йому навіть вдалася  роль вожака у ключі великих і красивих білих журавлів — стерхів,  розмах крил яких сягає більше двох метрів і які потягнулись за літаком, котрим керував Путін. При його президентстві почався економічний підйом в Росії, який росіяни так чи інакше пов’язують з його іменем. Подорожчання в світі енергоносіїв за час його правління більше як у п’ять раз, і відповідно, велика можливість для наповнення за рахунок цього бюджету, рядові росіяни здебільшого не дуже усвідомлювали, пише Галичина.

Путіну вдалося приборкати незалежну Чечню, відвоювати в Грузії і фактично приєднати до Росії частину грузинської території — землі Південної Осетії й Абхазії. Боротьба з олігархами — вигнання Березовського, Гусинського, ув’язнення найбагатшого олігарха Росії Ходорковського, втручання в сирійську проблему і прийняття російських умов американцями створили Путіну образ такого керівника, який може все. Його було визнано найвпливовішим політиком світу. Всі стільки  говорили про надзвичайність російського президента, що він і сам у неї повірив, повірив у свою геніальність і непогрішність. У своїх діях він став подібним до капризного, розбещеного хлопчика, якому можна все. Це так позначилися на ньому багатолітня влада, Державна дума, яка з ним у всьому згідна, та постійний «одобрямс» російського народу.

В Путіна розвинулася хвороба, характерна для більшості диктаторів — манія величі. Крім того, у ньому живе ностальгія за колишнім СРСР, великою державою з центром у Москві та значною політичною вагою в світі. Його формування як особистості невіддільне від радянської ідеології, кагебістської молодості, які залишаються в його характері й накладаються на світобачення і політичну діяльність, зокрема намагання розв’язувати політичні проблеми силовим способом.

Та, як виявляється, за зовнішньою оболонкою супермена приховується, звичайно ж, розумна, але досить таки обмежена і далеко не мудра людина, яка продовжує жити  минулим. Через своє обмежене світобачення Путін нездатний осягнути динаміку розвитку світових цивілізаційних і економічних процесів, демократичних тенденцій і віянь, які нині відбуваються у всьому світі. Тут він багато в чому подібний до Віктора Януковича — людини навіть не вчорашнього, а позавчорашнього дня. Путін неспроможний збагнути, що авторитарні системи управління, одну з яких, хоч і модернізовану, він успішно відновив на підвалинах розваленого СРСР, приречені на смерть. Вони можуть існувати доти, поки існують природні ресурси, зокрема нафта і газ. А з їх вичерпанням, неможливістю реалізації чи заміною гинуть і самі системи.

Та немає нічого вічного під сонцем, світ охопила економічна криза, російські прибутки від продажу енергоносіїв через зниження цін і зменшення споживання в Європі відчутно впали. Економіка Росії  почала «сідати» і всі дії «супермачо» з її оздоровлення ні до чого не приводять, що так чи інакше відбивається на доходах населення.  На заміну захопленню багатьох росіян своїм президентом поволі приходить розчарування.

Українську самостійність Владімір Владімірович сприймає як політичне непорозуміння на карті світу, продовжуючи  вважати Україну частиною російської імперії. Якщо звернути увагу на більшість його промов, у яких він торкався нашої держави, відчувається його приховане зневажливе ставлення  до України як незалежної держави. Він був упевнений, що рано чи пізно вона все одно повернеться до Росії. Тим більше радники Путіна, такі як  російські С. Глазьєв і ін. чи українські, зокрема, В. Медведчук, запевняли його, що більшість України, крім її західних областей, з радістю перейде під юрисдикцію Росії, а східні та південні області взагалі палають бажанням якнайскоріше приєднатися до неї. З допомогою газових угод, торговельних санкцій, особистих важелів впливу на українське керівництво, засланих агентів, які тривалий час методично розвалювали українську армію, СБУ, МВС, Путін створював такі умови, щоб це сталося якнайшвидше.

І здавалося, що українські події розвиваються так, як він задумав, і він уже чекав, коли Україна сама «впаде» до його рук, як дозрілий плід. Та перемога європейського Майдану, поразка  маріонетки Януковича і його втеча з України перекреслили всі плани об’єднувача «земель русскіх». Що не могло не вивести Путіна з рівноваги. І, звичайно ж, його разом з близьким оточенням налякали події в Україні, те, що й у Росії може статися свій Майдан, нова Болотна площа, здатні повалити всю владну державно-олігархічну систему, а його самого може чекати доля Януковича.

Він звертається до Ради Федерації з проханням про надання йому права використання збройних сил на території України. Рада, всупереч усім міжнародним законам і реальному стану речей, одноголосно прийняла рішення, щоб дозволити йому це робити. Така одностайність свідчить, що сучасна політична Росія — це Путін. Разом з тим вона показує, як небезпечно зосереджувати владу в  руках однієї людини, дії якої дуже залежні від його суб’єктивного сприйняття реальності, його страхів, уподобань, особистих симпатій чи антипатій. Такі непередбачувані чинники інколи можуть виходити далеко за межі здорового глузду, що, своєю чергою, часто призводить до великих матеріальних і людських втрат.

Рішення Ради Федерації формально розв’язало руки російському президентові і дало можливість з видимою законністю ввести свої війська в Крим. Та біда Путіна в тому, що він погано знає історію, а заглянути на п’ять-десять років наперед і побачити наслідки від теперішнього вторгнення на територію України у нього бракує кебети.

Такі дії Росії, по-перше, розвіяли ілюзії багатьох українців стосовно доброти і розсудливості північного сусіда, що стимулювало їх до розуміння необхідності об’єднання незалежно від того чи україномовні вони, чи російськомовні. Для більшості з нас стала очевидною негайна потреба приєднання до НАТО. По-друге, така непередбачена агресивність росіян збурила всі цивілізовані країни світу, які одностайно засудили дії росіян і запроваджують економічні санкції проти Росії. По-третє, це не може не мати негативних наслідків для російської економіки загалом. За деякими даними, Росія вже втратила більше 50 мільярдів доларів внаслідок путінської авантюри. По-четверте,  наростатимуть відцентрові сили суб’єктів Російської Федерації — республік, які перебувають у її складі. Слухаючи по телебаченню слова президента Росії Путіна, який, посміхаючись, досить таки хамовито, з почуттям власної безкарності, стверджував, що в Криму немає російських військових, не можна позбутися якогось неприємного відчуття до такої цинічної брехливої людини. Ніколи ніяка держава не зможе бути успішною, коли її керівник і високопосадовці будують свої відносини з навколишнім світом, постійно намагаючись когось лякати та обманювати. Економіки всіх країн у сучасному світі настільки взаємопов’язані і взаємозалежні, що міжнародна ізоляція, розірвання товарних і фінансових потоків, як правило, дуже сильно б’ють по тому, проти кого застосовуються санкції. Це тягне погіршення життєвих умов для більшості населення, і, своєю чергою, викликає наростання протестних акцій усередині країни, які й змітають стару владу. На страху та брехні сучасну цивілізовану державу не побудуєш і не утримаєш. Теперішня Росія довго не проіснує, вона приречена...