Радикальний адвокат. Чим запам'ятався Лев Бачинський на Прикарпатті?
“…Не лише поодиноких людей боронив він зі знанням і з запалом перед всілякими судами, але перед історією боронив цілий свій народ так, як не боронив його від довгих літ ніхто”, — так оцінив особистість Лева Бачинського в листі до його дружини Наталії видатний український письменник-новеліст Василь Стефаник.
На відміну від Василя Стефаника і Леся Мартовича, яких виключили з Коломийської гімназії і вони були змушені продовжити навчання вже в Дрогобичі, Леву Бачинському вдалося уникнути репресій: директор гімназії Еммануїл Вольф вчасно попередив юнака, і той переніс номери забороненого видання Радикальної партії — часопису “Народ”, який виходив у Коломиї під редакцією Михайла Павлика, до адвоката Северина Даниловича, одного з керівників Українсько-руської радикальної партії.
Лев Бачинський
Навчаючись на правничому факультеті Чернівецького університету, небайдужий Левко разом з іншими студентами постарався вдихнути життя в нелегальне товариство “Союз”, яке “підтримувало любов до всього українського”, але на той час занепало. При ньому теж виник гурток радикалів, і їхні ідеї — поєднання зусиль інтелігенції і селянства задля служіння громадській справі — здобували дедалі більшу підтримку серед студентів.
Статки родини не дали юнакові можливості продовжити стаціонарне навчання. Він улаштовується помічником відомого адвоката Теофіла Окуневського в Городенці. Але й там розгортає активну громадсько-політичну діяльність — засновує по селах кооперативні товариства, бере участь в акціях на підтримку радикального руху. А за те, що викривав зловживання австрійської влади (Галичина і Буковина входили до складу Ціслейтанії — земель Австро-Угорщини, які підпорядковувалися безпосередньо австрійській імперській владі; угорській короні, яка також належала Габсбургам, належало Закарпаття. — Р.Я.) під час так званих баденівських виборів до Галицького сейму (1895 р.), поліція навіть запроторила його на 14 діб до тюрми в Тернополі. Габсбурги в Галичині владу фактично віддали полякам, які й за Другої Речі Посполитої (1919—1939) були панівною нацією в краї.
Працюючи помічником адвоката в Снятині, Лев Бачинський бере участь у заснуванні спортивно-протипожежного товариства “Січ”, реальною метою якого було пробудити національну свідомість українців і, зокрема, молоді. Юнак таки здобув юридичну освіту. Його подальші адвокатські шляхи пролягли через Калуш і Стрий. І тут Лев Бачинський входить до кола найактивніших діячів Радикальної партії, яка у своїх програмових засадах виступала за ліквідацію куріальної системи і запровадження загального виборчого права; агітувала за обмеження влади великого капіталу й поширення кооперативного руху; домагалася наділення селян землею та закріплення її у власності довіку, з правом успадкування; протестувала проти ліцитації (продажу на торгах) селянських ґрунтів за борги… Він був настільки талановитим оратором, що зумів запалювати серця 20- і 30-тисячної публіки на народних вічах. Недаремно в липні 1898 року на з’їзді Радикальної партії Лева Бачинського обрали членом правління. А поза політичною діяльністю він захищав земельні й майнові права простих селян як адвокат.
Виборці гідно оцінили його зусилля й невтомну працю. Лева Бачинського двічі — 1907-го і 1911 року обирають послом (депутатом) до Державної ради у Відні від Станіславівського округу. Австрійський парламент незабаром відчув його запальний характер. Висловлюючи невдоволення несправедливими рішеннями проурядової коаліції, Лев Бачинський 1907 року кинув у міністра… дрючком. А під час дискусії 13-14 червня 1912 року, коли уряд намагався протягнути роздутий військовий бюджет, посол з Покуття на засіданні військової комісії 13 годин без перерви виголошував антиурядову промову. Але й це не вінець його принциповості! Коли австрійський уряд зволікав із заснуванням українського університету у Львові, український парламентарний клуб вдався до обструкції. Тоді Лев Бачинський на захист університету промовляв 18(!) годин, побивши тим самим рекорди довгих промов усіх європейських парламентарів.
2 серпня 1914 року українські політики Галичини й Буковини утворили у Відні міжпартійну організацію — Головну українську раду, програма якої передбачала створення Української держави на Наддніпрянській Україні та національно-територіальну автономію українських земель Австро-Угорщини (в Галичині, на Буковині й Закарпатті). Лев Бачинський узяв активну участь у роботі ради. Він також опікувався долею багатьох українців, які опинилися в таборах для інтернованих на території Австро-Угорщини.
Наприкінці Першої світової війни Австро-Угорська імперія розвалювалася на очах. 18 жовтня 1918 року Лев Бачинський узяв участь у нарадах Конституанти у Львові, що проголосила на українських землях Австро-Угорщини незалежну державу. А згодом разом з іншими політичними діячами вів переговори з австрійським урядом про передачу влади у Східній Галичині в українські руки.
Барельєф на честь керівників ЗУНР Євгена Петрушевича, Костя Левицького і Лева Бачинського біля будівлі суду на Грюнвадській, де 1919 року працював уряд ЗУНР в Івано-Франківську
Після проголошення ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) Лева Бачинського призначили комісаром Станіславівського повіту. На початку січня 1919-го, після запеклих боїв за Львів, уряд і державні установи ЗУНР були змушені переїхати до Станіславова (нині — Івано-Франківськ). Тоді зібралася доповнена на виборах Українська Національна Рада — парламент ЗУНР. У результаті складного компромісу між націонал-демократами і радикалами останні отримали три посади у виділі (правлінні) Ради і дві — в Державному секретаріаті (уряді). Лева Бачинського обрали заступником президента Ради Євгена Петрушевича.
Як один з ключових політиків, він очолив делегацію ЗУНР у складі 65 осіб, яка взяла участь у проголошенні Акта Злуки на Софійській площі в Києві 22 січня 1919 року. А наступного дня під час виступу на відкритті Трудового конгресу Лев Бачинський запевнив братів-наддніпрянців: до об’єднаної держави переходить “таке селянство, яке буде великим скарбом України”.
Після проголошення Акта Злуки ЗУНР стала західноукраїнською областю УНР. Протягом кількамісячного періоду парламент ЗО УНР ухвалив низку важливих законів — про основи шкільництва, про вживання української мови, про громадянство, про виборче право до Сейму, про впровадження в обіг гривень і карбованців. Лев Бачинський як адвокат, досвідчений у земельних справах, очолив аграрну комісію парламенту, яка розробила земельний закон (ухвалений Радою 14 квітня 1919 р.). Документ передбачав передачу у власність української держави земель, що належали колишній Австро-Угорській монархії, — громадських земель, монастирських, церковних, єпископських (щоправда, парафіям і монастирям належало надати у тимчасове користування наділи, необхідні для їх утримання), земель, набутих з метою спекуляції, та інших земель. Відчужені землі передавали малоземельним і безземельним селянам, але насамперед жовнірам (солдатам) з рільників, що проливали свою кров в обороні Української держави. Відчуваєте перегук із сучасністю? Розробники законопроекту не забули передбачити обмеження на продаж чи дарування землі. На жаль, нетривале існування ЗУНР не дозволило провести земельну реформу. У середині липня 1919-го УГА була змушена відійти за Збруч, територію ЗУНР окупували поляки.
На початку 1928 року відбулися вибори до польського Сейму, що супроводжувалися масовими фальсифікаціями. У державному архіві Івано-Франківської області зберігається цікавий документ — протест Лева Бачинського, поданий до Станіславівського окружного суду. З допитів свідків видно, що в 14 селах Станіславівського повіту провладній партії доплюсували голоси — їх докидали у виборчі скриньки, переписували протоколи під час транспортування до повітової комісії. Ну точнісінько як в Україні під час президентських виборів 2004 року та під час усіх наступних волевиявлень періоду правління Віктора Януковича!
Станіславівський суд зволікав із розглядом скарги, і Лев Бачинський за життя не дочекався рішення, ухваленого по суті справи. А тоді, за результатами виборів до Сейму, дев’ять українських політиків-радикалів стали послами. Депутатський мандат здобув і Лев Бачинський, який очолив у Сеймі окремий радикальний клуб. До слова, 1925 року його обрали головою Української радикальної партії. Авторитет дозволив йому очолювати цю політичну силу і після того, як вона наприкінці 1926-го об’єдналася з Українською партією соціалістів-революціонерів Волині і стала називатися Українська Соціалістично-радикальна партія. Об’єднані радикали протестували проти політичних переслідувань українців, заявляли про недопущення полонізації українських шкіл, руйнування повноважень гмін старостинськими комісаріатами і т.п.
У травні 1926 року в результаті військового перевороту Юзеф Пілсудський став диктатором Польщі. Його режим санації, створений під гаслами боротьби з корупцією та захисту прав знедолених, мав зовсім мало спільного з демократією. Урізання прав українців на Галичині, Волині й Холмщині лише посилювалося.
І ось на відкритті Сейму нової каденції у березні 1928 року польський уряд зібрався продемонструвати перед Європою стійкість своєї влади. Але щойно Юзеф Пілсудський у формі маршала підійшов до трибуни, українські посли почали вигукувати антиурядові гасла. До трибуни протиснувся Лев Бачинський і сміливо гукнув в обличчя диктатору: “Геть з виборчими насильствами і шахрайствами. Випустити політичних в’язнів!” Відважний посол заявив, що український народ не припинить боротьби, допоки не здобуде волі. Лев Бачинський домігся, що у Станіславові — місті, де він мешкав і займався адвокатською практикою, таки було відкрито українську гімназію.
