Тарас Прохасько: Найліпший вихід – вхід
Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Збручі.
Серед моїх родичів було кілька таких, які читали книжки на ніч. Вже лежачи у ліжку, вигідно розпростершись або скрутившись у ліжку, присвічуючи собі особливим нічним світлом, яке цілком могло би відповідати воєнним вимогам до світломаскування. Часто вони по кілька разів засинали на якійсь сторінці, книжка випадала з рук, вони будилися, шукали то місце, на якому заснули, і мусили кілька секунд подумати, що дійсно було прочитано, а що під його впливом намарилося. Таке читання було вимушеною приємністю – по-перше, вдень не було часу, по-друге, книжка слугувала певним снодійним, поступово переносячи замучений мозок від пропрацьованих вправ уяви до безконтрольних візій сну.
Мені ж віддавна йшлося про інше. Завжди мав потребу почитати вранці. Хоча би кількасот впорядкованих літер, поступово пройдених рано, подібні на камінь, кинутий у гладку площину озерної води. Він пронизує непорушність, запустивши концентричні кола руху на кількох рівнях. Навіть вже не дуже помітний, цей рух проходить через весь обсяг, торкається берегів, повертається, наділений наступним поштовхом до епіцентру, так і не встигаючи ні погаснути, ні знайти причину первинного подразнення.
Багато років моя – як казали у радянській школі – начитаність формувалася саме таким чином. Кілька випадкових сторінок вранці, а потім цілий день перебуваєш у стані ловця невпізнаних асоціацій. Коли не було книжки, читав принаймні всілякі друковані матеріали у поїздах, на вокзалах, різні міські написи всілякими мовами з доступними для розуміння шрифтами.
Останніми місяцями користуюся для входу в день дивною книжкою. У ній дивовижно багатими для поштовху до роздумів є вже так звані вихідні дані. Видана в 1999 році у Москві. Видавництво називається «Віче», яке знаходилося на вулиці Червоної сосни. Але надрукована у Тулі, на проспекті Лєніна. Переклад з англійської. Повна хронологія двадцятого століття, укладена Невілом Вільямсом для видавництва Гелікон.
Хроніка зроблена так: кожен рік століття розкладений на розділи політичних подій, подій повсякденного життя, освіти і релігії, науки, техніки і відкриттів, гуманітарних наук, образотворчого мистецтва, музики, літератури і драми, спорту і розваг, засобів масової інформації і кіно, також подаються дати народження і смерті визначних осіб.
Навіть розуміючи англоцентричний підхід автора і постсовєтсько-російські втручання редактора перекладу, все одно дивуєшся, читаючи кожну позицію – от, виявляється, що виявлялося значним у тому чи іншому році для цілого світу. Хоча деякі речі, що стосуються українських земель, тут присутні, однак розумієш, наскільки мало ми знаємо про життя світу, про всілякі штучки, які безпосередньо вплинули на те, як ми теперішні проживаємо своє актуальне життя. Починаєш розуміти, що таке справжня екологія. Бо змінюються уявлення про масштаби того, що називаєш своїм домом. Бачиш кроки, які закономірно допровадили до того, що є тепер, і усвідомлюєш, що майбутнє робиться власне такими малими кроками усіх тих, про кого ти навіть не маєш ніякого уявлення.
Але навіть це все – як казали колись у нас – пусте.
Найбільший кайф цього імпульсу до входження у день, наповнений матерією для роздумів, гніздиться у щорічному перелікові знакових книжок у гуманітарній сфері. Щось подібне на Борхеса, Лема і власне переконання в тому, що для того, щоби щось подумати, дуже часто не вистачає маленького натяку, що про це можна подумати. Перечитую назви книжок (середньовічна сцена; освіта проти просвіти; сім типів двозначності; поняття істини мовою дедуктивних наук; примітивізм і декаданс; банкіри і паші; епоха покращення; століття дитинства: соціальна історія сім'ї; лабіринт мови; пияцтво у вікторіанську епоху; критика пам'ятників епохи; покинута земля: факсиміле і копії достовірних документів; комерціалізація англійського суспільства, 1000-1500) різних років із вдячністю, що вже і не конче їх читати, досить знати, що таке можливе. А колись і у нас…
