Тернистий шлях опришівецького храму

Цієї неділі у мікрорайоні Опришівці міста Івано-Франківська буде відзначатися величаве свято – храмовий празник із поважною ювілейною датою.

Вже збігло 110 років від часу побудови та посвячення мурованої церкви у давньому селі Опришівці, а тепер невід’ємній складовій частині міста, пише ГК.

Храм є першою сакральною архітектурною пам’яткою Івано-Франківська, яку бачать гості міста, вийшовши з приміщення аеровокзалу чи в’їжджаючи до нього з боку Надвірної. Ми з вами розкриємо сторінки життя цього храму, який пережив як радісні, так і сумні часи за свою столітню історію, розділивши важку долю свого народу.

Цікавими є версії походження самої назви «Опришівці». Згідно з переказами старожилів, які вміщенні у «Хроніці школи в Опришівцях», територія села була багниста і безлюдна, належала до маєтків графа Потоцького зі Станиславова. Усіх злочинців зі своїх маєтків, а також своїх підданих Потоцький за кару засилав на поселення в болотах, де тепер Опришівці. А що поселення утворювали самі опришки, то місцевість названо Опришівцями. Друга версія: назва села походить від карпатського опришка, який нібито втік з в’язниці Станиславської фортеці і переховувався від польської шляхти в лісі на лівому березі річки Бистриці Чорної, назву якої радянська влада змінила на Надвірнянську.

За третьою версією, по річці Бистриці з Карпат сплавляли ліс, який через Дністер і Дунай продавали в європейські країни. Тому тут поселились два брати-купці родом із Балкан. Один з них називався Оприш, звідки нібито й походить назва села.

Галицький історик Богдан Барвінський вважав, що назва «Опришівці» походить від імені першого поселенця і не має нічого спільного з назвою опришків. Сучасний краєзнавець Роман Процак припускає, що назва Опришівців походить від терміна «опрессія»,  який позначав окремішнє становище жителів села. Уродженець Опришівців, відомий краєзнавець та історик Богдан Гаврилів, вважає, що назва Опришівці походить від імені чи прізвиська першого поселенця, а село Опришівці виникло у XIV ст. на лівому лісистому березі річки Бистриці, його заснували вихідці з Волощини (сучасна територія Молдови). Першу письмову згадку про Опришівці виявив у львівському архіві сучасний історик Петро Сіреджук. Вона датується 1420 роком. Друга письмова згадка належить до 1424 року, у ній фігурує Шандро Апришовський з Опришівців.

З розбудовою села у ньому зводиться перша дерев’яна церква, однак про той давній  час збереглося дуже мало відомостей. Перша писемна згадка про існування церкви в Опришівцях, згідно з радянськими архівними даними, датована 1600 роком. На середину XVII ст. в Опришівцях, окрім церкви, є згадка про існування й монастиря. Таку цікаву інформацію віднайшов нещодавно Петро Сіреджук. У 1701 р. у листі Йосифа Шумлянського, єпископа Львівського, Галицького і Кам’янець-Подільського, до Папи Римського Климента ХІ про перехід Львівської єпархії з православ’я на греко-католицький обряд згадується парафія Святої Параскеви в Опришівцях та церква Благовіщення Богородиці у селі Чукалівці. Згідно з книгами візитації Шадурського за 1740 та 1755 роки, які зберігаються у відділі рукописів та стародруків Національного музею імені митрополита Андрея Шептицького у Львові, церква у Чукалівці була побудована у 1652 р. за старанням місцевого пароха отця Антеципора.

Церква Святої Параскевії в Опришівцях була дерев’яною, під ґонтом, зведена у 1739 р. за сприяння отця Михайла Чаплінського, який був затверджений парохом Опришівців у 1736 р. власником села, коронним гетьманом Андрієм Потоцьким, та місцевого жителя Андрія Крехорового. Цікавою є інформація про кількість церковних земель: в Опришівцях – «на три дні оранки», у Чукалівці – «на один день». Парафія Опришівців була матірною, тобто основною, з дочірньою частиною Чукалівкою. З передання старших парафіян, літургія у неділю правилась два тижні у церкві в Опришівцях, на третій тиждень – у Чукалівці.

Невідомим до сьогодні є час заснування школи в Опришівцях. У XVIII ст. школи перебували в юрисдикції Греко-Католицької церкви як парафіяльні. Нам відомо, що у візитаціях Шадурського, які були здійснені у 1740 та 1755 роках, є опис церкви та церковного майна в Опришівцях. Коли б на час візитації в Опришівцях була школа, то вона обов’язково була б описана візитатором як складова частина парафії. З вище наведеного робимо висновок, що у першій половині XVIII ст. школи в Опришівцях ще не було. Ситуація змінилася з приєднанням Галичини внаслідок першого поділу Польщі у 1772 р. до складу Австрійської імперії.

Нова влада проводила ряд реформ у дусі тогочасної політики «освіченого абсолютизму» цісаря (імператора) Йосифа II. Так, у 1774 р. було проведено шкільну реформу в Галичині. Були засновані народні школи трьох типів: однокласові – парафіяльні, з українською мовою навчання, трикласові і чотирикласові – з німецькою мовою навчання. Ми вважаємо, що саме у 1774 р. була заснована школа в Опришівцях.

Нашу думку підтверджує Шематизм 1832 року, перший інформаційно-статистичний довідник Греко-Католицької церкви. У ньому вказується, що у 1832 році в Опришівцях була «Schola parochialis» (парафіяльна школа). Хоча «Хроніка школи в Опришівцях» стверджує, що школа у селі була створена у 1840 році. Можливо, автору «Хроніки», яка писалася наприкінці XIX ст., було відомо про якусь подію, пов’язану зі школою в 1840 р., або це була відома автору перша згадка про школу, яку він взяв з напису із шкільного дзвоника. До нашого часу зберігся шкільний дзвоник  1840 року виготовлення, яким користувалися в опришівецькій  школі. Сьогодні його можна побачити в музеї історії школи та мікрорайону Опришівці.

Мурований храм Святої Параскевії в Опришівцях був зведений старанням громади села та пароха отця Теодора Матейка. Народився отець Теодор 25 лютого 1863 р. у селі Потічище Городенківського деканату. Навчався він у Львівській духовній семінарії. Висвячений на священика Теодор був на Різдво 7 січня 1889 р. владикою Юліаном Пелешем. До парафії в Опришівцях послужний список отця Теодора був дуже великий: він служив у селах Дзвиняч, Зозулинці, Тлусте на Тернопільщині, Путила, Глибока на Буковині. Дізнавшись про конкурс на заміщення вакантної посади пароха Опришівців, отець Теодор написав 19 серпня 1904 р. заяву на участь у конкурсі, який відбувся 12 жовтня у Станиславівській Консисторії.

Серед 34-х кандидатів перемогу здобув отець Теодор. Офіційний дозвіл на затвердження отця як пароха Опришівців надійшов 23 березня 1905 р. від Президії Намісництва у Львові. У телеграмі зазначалось, що для канонічної інституції отця Матейка на парафію Опришівці немає перешкод. А 27 березня 1905 р. отець Теодор був затверджений парохом Опришівців, приїхав він до села 31 березня.

Літо 1905 року видалось складним для життя парафії. 7 серпня о 17 год. під час невеликого дощу і малих громів у церкву вдарила блискавка з північного боку. Через півгодини церква, збудована у 1854 р. за пароха отця Йоана Порумбальського, була охоплена полум’ям і згоріла дощенту. Церковні речі та внутрішнє спорядження вдалося врятувати з малими втратами. Згорів іконостас, вівтар святого Івана Хрестителя, три люстри і головна каса з готівкою близько 30 злотих ринських та книжками ощадної каси. Одна з ощадних книжок на суму 300 корон була шкільним фондом нагород пильності для учнів. Церква була застрахована на 10 000 злотих ринських у страховому товаристві «Дністер», включаючи прилеглі будинки і дзвіницю.

Виплачене страхування складало близько 5000 злотих ринських. Богослужіння відбувались у капличці святого Онуфрія (перша дерев’яна капличка в Опришівцях, зведена у 1885 р. за кошти Дмитра Когутяка) та приміщенні старої школи, де було виділено кімнату під капличку. Одночасно почався збір коштів на будівництво нової мурованої церкви. Нам відомо, що на старій чукалівській дорозі, яка проходила через сучасний аеродром, стояли ченці з скарбоньками та збирали кошти на будову опришівецької церкви.

За  проектом нової мурованої церкви, представники громади з отцем Теодором та старшим братом Петром Кульчицьким, який працював на колії, вирушили на Тернопільщину, у село Тлусте (сучасна назва – Товсте Заліщицького району), де у 1892-1895 рр. отець Матейко був «сотрудником». У Тлустому тоді вже посвятили наріжний камінь під побудову нової церкви. Розглянувши проект та кошторис тієї святині, отець Теодор і представники громади відчули неможливість реалізації цього проекту в Опришівцях.

Тоді їм запропонували більш доступний для можливостей парафіян проект церкви відомого галицького архітектора Василя Нагірного (1848-1921). Взявши за основу хрещато-банну конструкцію, архітектор максимально спрощує структуру храму і надає їй візантійського характеру з елементами класицизму. Таким чином, врахувавши скромні економічні можливості місцевого населення, він запропонував просту, компактну, бездоганну з інженерно-технічного боку сакральну споруду, яка вимагала відносно малих коштів та кількості будматеріалів. Тим не менше, кожна церква Василя Нагірного вирізняється своєю вишуканістю та неповторністю форм. Загалом за його проектами було побудовано понад 200 храмів, 83 з яких – муровані.

Протягом лютого-квітня 1907 р. в Опришівці були привезені матеріали для будівництва мурованої церкви, а 23 травня розпочалося спорудження церковного фундаменту. На свято Вознесіння Христового, 14 червня, відбулося закладення наріжного каменя майбутньої церкви. Будівництво тривало досить злагоджено, вже 5 жовтня мулярі звели стіни. Каркас на дах завершили 12 жовтня.

Бригада бляхарів 25 жовтня накрила дах на церкві бляхою. З урочистостями 17 серпня 1908 р. було посвячено і встановлено хрест на церкві. Відкриття храму відбулося на храмове свято святої Параскевії П’ятниці у першу неділю листопада 1908 року. Ми вважаємо, що на святкуванні був присутній владика Григорій Хомишин, єпископ Станиславівський, та парохи навколишніх сіл.

Зі спогадів сестри Надії (Голейко) зі Згромадження сестер Непорочного Серця Марії Фатімської, правнуки Теодора Матейка, можна підкреслити, що отець також був добрим сім’янином. Він завжди притягував своєю увагою внуків, які любили приїздити на вакації і проводити їх у його домі. У вільний час отець Теодор любив музикувати на скрипці. Під час Першої світової війни російські війська тричі займали Станиславів, в ході тих окупацій отець зазнав великих матеріальних втрат внаслідок грабунків.

Серед втрачених речей було концертне фортепіано вартістю 8 тис. австрійських корон та концертна скрипка Страдіварі вартістю 2 тис. австрійських корон. Важким випробуванням для отця стала смерть його дітей. Донька Марія, яка була вчителькою опришівецької школи, померла у 29 років від тифу, а син Тарас – у 28 від сухот (туберкульозу).

Отець Теодор брав активну участь у суспільно-громадському житті, очолював в Опришівцях місцеву філію товариства «Просвіта» та «Сокіл», в часи ЗУНР активно підтримував дії молодої української влади. 26 грудня 1918 р. Теодор Матейко був вибраний від Опришівців членом Повітової Господарської Ради, яка нараховувала 36 осіб. За Польщі отець активно підтримував український національно-визвольний рух.

В Опришівцях він переховував від польської поліції свого односельчанина, майбутнього полковника Михайла Колодзінського (1902-1939), військового референта Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель, протягом січня-березня 1939 р. – начальника Генерального штабу Карпатської Січі, а з 16 по 19 березня 1939 р. – Верховного Команданта Збройних Сил Карпатської України, який загинув зі своїми січовиками в обороні Закарпаття від угорської окупації.

Помер отець Теодор Матейко 20 листопада 1931 р. від тифу у віці 69-ти років. Похований був на опришівецькому цвинтарі 23 листопада, похорон отця особисто очолював єпископ-помічник Іоан Лятишевський у присутності священиків та парафіян. У радянський час, коли знищували частину старого опришівецького цвинтаря, могила отця була перенесена на подвір’я церкви в Чукалівці.

В часи незалежної України вулицю, на початку якої стоїть храм Святої Параскевії в Опришівцях, назвали на честь його священика, отця Івана Блавацького. Народився отець 8 березня 1887 р. в селі Малі Підліски сучасного Жовківського району на Львівщині. Навчався у Львівській духовній семінарії та Львівському університеті. Був одружений, від дружини Олени мав двох доньок, Лідію і Дарію. На священика був висвячений єпископом Григорієм Хомишиним 24 березня 1918 р. у Каплиці духовної семінарії в Станиславові. Першою парафією отця було село Товстеньке Гусятинського деканату. Тут він був призначений адміністратором від 28 травня 1919 року. Наступною парафією отця Івана стало село Бобулинці Чортківського деканату, де він з 24 квітня 1922 р. став адміністратором парафії. З 2 жовтня 1923 р. отець Іван був парохом села Милування Єзупільського деканату.

Також від 21 вересня 1927 р. отець виконував обов’язки адміністратора у селі Рошків Єзупільського деканату. Згодом, з 3 грудня 1931 р., його перевели до села Хриплин Станиславівського деканату як адміністратора парафії. Парохом села отець Іван був призначений 28 вересня 1933 р., а з 8 квітня 1938 р. його призначили другим містодеканом Станиславівського деканату.

Адміністратором Опришівців отець Іван Блавацький був призначений з 1 листопада 1938 р., однак перший запис у метричній книзі смертей він зробив 2 грудня. Парохом Опришівців отець Іван був затверджений 28 лютого 1939 року. У селі він займався значною духовною та культурно-просвітньою роботою. За «перших совітів» у 1939-1941 рр. зазнав переслідування від місцевих комуністів, змушений був жити в Чукалівці. З приходом німецької окупації разом з парафіянами відправив панахиду за розстріляними в’язнями Станиславівської тюрми НКВС.

Саме на місці їхньої страти, де пролилась невинна кров, на фіру набрали землю, що увібрала в себе кров страчених, і насипали високу могилу борцям за волю України у липні 1941 року, яку не можна назвати символічною через те, що постала вона на крові мучеників. За версією історика Богдана Гавриліва, в основу могили було закладено посудину з попелом загиблих в’язнів. Із спогадів Ярослава Василишина, все село від малого до старого днями та ночами кошиками, відрами носило привозну землю, і за короткий час висипання могили було закінчено. Молоді хлопці під проводом старших ґаздів виготовили дубовий хрест, а дівчата сплели терновий вінок. На свято Петра і Павла могила була посвячена отцем Іваном Блавацьким. Під час посвячення біля могили стояла почесна варта загону охоронців села. У 1944 р. ця могила була зруйнована радянською владою, відновлена в наш час.

«Коли прийде совєтська армія, ти будеш першим», – постійні погрози на адресу отця Івана Блавацького та його родини виводили з рівноваги терпеливого священика. Оцінивши ситуацію та порадившись із владикою Григорієм Хомишиним, отець отримує благословення на еміграцію. Перед приходом «других совітів» він змушений разом з сім’єю залишити свою паству та виїхати до Західної Європи, бо знав, що його мали репресувати радянські каральні органи. З 1950 року родина Блавацьких оселилась у США, де отець працював у різних українських парафіях. Помер отець Іван Блавацький 19 квітня 1963 р. у Балтіморі, похований на українському католицькому цвинтарі Факс Чейс у Філадельфії.

У роки «хрущовської відлиги» рішенням виконкому Лисецької районної ради від 14 вересня 1962 р. церква в Опришівцях була закрита, а її приміщення віддане під склад. Від 17 грудня 1962 р. храм було передано опришівецькій школі під спортзал, однак школа «не освоїла» церкви. Слід віддати належне тодішньому директору Миколі Суровському, який не наважився перетворити Божий храм на спортмайданчик.

Тому церкву рішенням від 22 лютого 1964 р. було передано «Укроптогоспторгу» під склад, в якому зберігали сіль. У 1965 р. було ліквідовано сільраду в Опришівцях, а саме село включено до складу міста Івано-Франківська. Резиденцію священика, в якій розміщувалась сільрада, передали школі, що використовувала її як навчальний корпус для молодших класів. Поле священика біля церкви було передане школі під стадіон, а згодом Івано-Франківському арматурному заводу як стадіон «Металіст». Церковна дзвіниця використовувалась для зберігання спортивного майна школи, за нез’ясованих обставин згоріла у 1988 році.

У будинку Ганни Майданської діяла підпільна греко-католицька семінарія, якою духовно опікувався отець Василь Семенюк – зараз правлячий архієрей Тернопільсько-Зборівської єпархії. А в цей час у храмі ліпили Леніна – там ненадовго розмістилася художня майстерня. Однак художники та скульптори швидко покинули її, бо приміщення не опалювалось. Навіть пропонували зробити з церкви планетарій, а під куполом розмістити маятник Фуко.

Перша літургія після відкриття церкви відбулася на свято Різдва Господа нашого Ісуса Христа в 1990 р., у храмі урочисто лунали різдвяні колядки, якими прославляли новонародженого Ісуса. У серпні того ж року на зборах громади двомастами голосами «за» (з одним голосом «проти») вирішили повернути парафію Опришівці до УГКЦ. Перше храмове свято у відкритій святині відбулося 11 листопада 1990 року. Чин освячення храму після його реставрації звершив блаженної пам’яті владика-ординарій Софрон Дмитерко Чину Святого Василія Великого.

Парохом відновленої церкви Святої Параскевії в Опришівцях у 1990 р. був призначений отець Іван Репела, який дотепер невтомно трудиться на ниві Христового виноградника, у цій справі йому допомагають отці-сотрудники Тарас Огар та Руслан Бабій. Храм Святої Параскевії в Опришівцях за свою 110-літню історію пройшов тернистий шлях, відродився з руїн духовного забуття і сьогодні зустрічає вірних Христовими словами: «Прийдіть до мене всі втомлені та обтяжені, і я облегшу вас».