Тільки 9% українців спілкуються вдома російською, близько 30% - двома мовами

Починаючи з березня 2022 помітно зменшується використання російської мови у побуті.

Майже 60% опитаних зазвичай спілкуються вдома українською, близько 30% - українською та російською, лише 9% - російською. Про це свідчать дані опитування соціологічної групи "Рейтинг", яке проводили 16-20 серпня 2023 року.

За даними опитування для 82% опитаних українська мова є рідною, для 16% такою є російська. ВПО і біженці, які перебувають за кордоном, частіше використовують обидві мови для спілкування або говорять російською. Однак, понад 70% ВПО і біженців вважають рідною українську.

Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість (74%). Вона лишається домінуючою, як і рік тому. Друга емоція – сум (43%). 17% відчувають страх, думаючи про Україну, гнів – 13%, радість – 10%, сором – 7%, зацікавленість – 5%, байдужість – 1%.

Гордість більше відчувають опитані, які перебувають в Україні. Емоції суму і страху переважають серед біженців за кордоном. Гордість більше відчувають найстарші опитані, сум і страх частіше відзначали люди середнього віку. За гендерним розподілом жінки відносно частіше говорили про гордість, сум та страх, чоловіки – гнів, радість і сором. Люди, які у побуті спілкуються українською або двома мовами, частіше говорили про відчуття гордості. Сум більше відзначали ті, які спілкуються російською.

У питанні, що вважають ознаками патріотизму, більшість опитаних обрали варіанти донатити і волонтерити (46%) та розмовляти українською мовою (45%). Близько третини віднесли до патріотизму служити на фронті, залишатися, працювати і вести бізнес під час війни в України, більше чверті – цікавитися історією України. Купувати українські товари, споживати український контент, займатися громадською діяльністю обрали 9-14% опитаних. Ходити в українську церкву – 6%, знати слова гімну – 4%, носити українську символіку – 3%.

Опитані, які проживають зараз в Україні, частіше обирали залишатися, працювати і вести бізнес під час війни в України. Біженці за кордоном навпаки відносно частіше обирали варіанти донатити і волонтерити, цікавитися історією України, займатися громадською діяльністю, споживати українські товари і контент. Спілкування українською є однаково патріотичним як для опитаних в Україні, так і для біженців за кордоном.

Для наймолодших патріотизм відносно частіше проявляється в тому, щоб донатити і волонтерити, служити на фронті, цікавитися історією України та займатися громадською діяльністю. Для середнього віку такою ознакою є працювати і вести бізнес в Україні, для найстарших – залишатися в Україні. Жінки частіше вбачають патріотизм у донатах та волонтерстві, спілкуванні українською, чоловіки – у службі на фронті та перебуванні в Україні. Цікаво, що україномовні респонденти частіше відзначають як ознаку патріотизму спілкування українською, тоді як російськомовні – працювати і вести бізнес в Україні.

Фактори об'єднання та роз'єднання

Перемоги ЗСУ (65%), відбудова (49%) та допомога один одному (40%) можуть найбільше об’єднати українців. Економічний ріст є об’єднуючим фактором для 30% опитаних, мова – 25%, вступ до ЄС/НАТО – 20%, єдність політиків – 15%, культура – 13%, історія – 9%, повернення біженців і релігія – по 4%, спортивні перемоги – 1%.

Ті, хто проживають в Україні, потенціал об’єднання частіше вбачають у перемогах ЗСУ. Для внутрішніх переселенців та біженців за кордоном набуває ваги чинник відбудови та взаємної допомоги. Культура і повернення біженців – важливі фактори об’єднання для тих, хто проживає зараз за кордоном.

Наймолодші частіше обирали взаємодопомогу та культуру. Відбудова та економічний ріст є важливими для молоді і середнього віку. Найстарші частіше відзначали перемоги ЗСУ, мову, вступ до ЄС/НАТО та політичну єдність.

Для мешканців Півдня, Сходу і Донбасу вагомими об’єднуючими факторами є відбудова країни, взаємодопомога та повернення біженців. Для жителів Заходу, Галичини – мова. Вступ до ЄС/НАТО є однаково важливим як для Заходу, Києва, так і для Донбасу.

Ті, хто спілкується у побуті лише українською, частіше відзначали фактор мови. Перемоги ЗСУ та вступ до ЄС/НАТО частіше обирали ті, хто говорять українською або двома мовами.

Для тих, хто говорить російською, об’єднуючим чинником є економічний ріст. Відбудову та взаємодопомогу також частіше обирали ті, хто спілкується російською та двома мовами. Для україномовних – це частіше мова, євроінтеграція та перемоги ЗСУ.

Найбільшими загрозами роз’єднання українців можуть стати політичні конфлікти (62%) і взаємні звинувачення (59%). Економічну кризу як негативний чинник назвали 35%, відсутність відбудови, масовий виїзд українців за кордон, відмова від вступу до ЄС/НАТО вказали 20-22%, поразки ЗСУ, мова – 18-19%, релігія – 12%, історія і культура – 1-2%.

Ті, хто проживають в Україні, загрозу роз’єднання частіше вбачають у масовому виїзді українців та поразках ЗСУ. Для внутрішніх переселенців та біженців за кордоном таким чинником є відсутність відбудови. Взаємні звинувачення та мова – більший тригер до роз’єднання для біженців за кордоном та російськомовних.

Для молоді і людей середнього віку факторами роз’єднання відносно частіше є економічна криза, масовий виїзд співвітчизників та мова. Для найстарших таким є відмова від вступу до ЄС/НАТО.

Мешканці Сходу і Донбасу частіше говорять про загрозу взаємних звинувачень, жителі Заходу мають побоювання щодо відмінностей в релігії, мешканці Галичини – щодо мови.

Ставлення до окремих груп та категорій населення

85% українців мають тепле ставлення до внутрішньо-переміщених осіб, ще 10% – мають нейтральне, холодне ставлення мають лише 5%.

До мешканців окупованих територій Херсонської й Запорізької областей ставлення теж є дуже позитивним: 83% – тепле, 11% – нейтральне, і тільки 5% – холодне.

Ставлення до мешканців окупованого Криму є більш прохолодним: 46% – тепле, 23% – нейтральне, 31% – холодне. До мешканців так званих ДНР/ЛНР ставлення більш негативне: 59% – холодне ставлення, 18% – нейтральне, 22% – тепле. Молодші мають трохи краще ставлення до цих двох категорій.

Мешканці західних областей гріше ставляться до ВПО ніж інші, також вони мають більш холодне ставлення до мешканців т.зв ДНР/ЛНР. Натомість серед вихідців з Донбасу ставлення до мешканців т.зв. ДНР/ЛНР є менш холодним ніж в інших і скоріше наближається до нейтрального. Також до мешканців окупованих територій Донбасу і Криму дещо краще інших ставляться біженці, які за кордоном.

Біженці

Загалом стать людини, яка виїхала, суттєво визначає ставлення суспільства до неї. Найбільш позитивне ставлення у суспільстві сформувалось до біженок жінок з дітьми: 83% мають тепле ставлення до них, 11% – нейтральне, і тільки 5% – холодне. Водночас до жінок біженок без дітей ставлення є скоріше позитивно-нейтральним: 47% – тепле, 25% – нейтральне, 27% – холодне.

Для чоловіків призивного віку, які виїхали, наявність дітей також поліпшує їх оцінку, але не так суттєво як у жінок: 37% мають тепле ставлення до чоловіків-біженців з дітьми, 26% – нейтральне, 36% – холодне. Натомість до чоловіків, які не мають дітей і виїхали за кордон, ставлення є найбільш негативним: 70% мають холодне ставлення, 16% – нейтральне, і всього 13% – тепле. Водночас до чоловіків призивного віку, які не служать на фронті, але залишились в Україні, ставлення є більш нейтральним: 39% – тепле, 32% – нейтральне, 30% – холодне.

Також дуже позитивним є ставлення до старших людей, які виїхали (78% мають тепле ставлення, 17% – нейтральне, й лише 6% – холодне), тоді як до студентів-біженців ставлення менш тепле (60% – тепле ставлення, 24% – нейтральне, 16% – холодне).

Внутрішньо-переміщені особи, та особливо самі ж біженці за кодоном значно позитивніше ставляться до усіх цих категорій.   Ті, хто зараз в Україні, і жінки і чоловіки майже однаково ставляться до біженців різних категорій. Водночас серед біженців за кордоном є певні різниці, наприклад: чоловіки, які перебувають за кордоном, нормально ставляться до таких же чоловіків за кордоном (з чи без дітей), натомість жінки-біженки мають скоріше негативне ставлення до біженців-чоловіків, які не мають дітей.

Уявлення про майбутнє України

69% українців вважають, що у найближчі 5 років Україну очікує розвиток, 21% – думають, що буде застій, ще 10% – не змогли визначитись.

Респонденти до 40 років, чоловіки, а також біженці за кордоном більш скептично уявляють майбутнє України.

Щодо ціннісних маркерів, переважно респонденти хочуть бачити Україну такою країною яка: має безкоштовну медицину (61%) й освіту (57%), не продає землю іноземцям (57%), країна в якій держава (не людина) відповідає за підвищення доходів населення (53%), але водночас з вільним ринком в економіці (58%), високим рівнем демократії (64%) та свободою ЗМІ (75%).

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!