Великодні спогади баби Доцьки, або як святкують Пасху в Незвиську
Підготовка до Великодніх свят – довготривала та кропітка праця. Зате з нашими традиціями святкування відбуваються захоплююче та приємно, у колі рідних та близьких.
Усі ці дні – як передсвяткові, так і Великодні – супроводжуються багатими традиціями. Вони різняться не тільки по регіонах – сусідні села подекуди мають кардинально різні традиції.
Журналістка Глузду розпитували про традиції, особливості святкування і підготовки до Великодня, актуальні в Незвиську, що на Городенківщині. Про них нам розповіла колоритна і вже багатьом відома баба Доцька.
– Як проходить підготовка до Пасхи у Вашому рідному селі?
– Великдень є величним святом не тільки в моєму селі, а й по всій Україні, до нього всі готуються особливо. У Незвиську всі дуже чекають Пасхи, готуються дуже довго, починаючи з початку посту.
У нас багато людей постить, в моїй родині також цей період готувань дуже трепетний. Бабуся розповідала, що в цей час не можна сваритись, ображати або ображатись. Навпаки – треба багато пробачати і підготувати себе до Христового Воскресіння.
– Які традиції у Незвиську на Чистий четвер?
– У Чистий четвер у кожній оселі кипить робота. Всі влаштовують генеральне прибирання: миють вікна, підлоги, позбуваються пилюки та павутиння. Важливо у цей день очистити своє тіло та душу. Але приймання ванни не змиє всі гріхи, про це треба пам’ятати завжди.
– Який найяскравіший спогад із дитинства про святкування Великодня?
– У Незвиську святять кошики вночі, служба розпочинається о 2-й або 3-й ночі. Моя хата знаходиться далеко від церкви, десь 3 кілометри. Всю дорогу ми йдемо пішки.
Дуже цікавим є те, що в церкві кожен має своє місце. Якщо твої діди-прадіди стояли тут з кошиком, то і ти тут маєш стояти.
Пригадую, в дитинстві, коли я була дуже ще мала, ми з дітками ходили навколо церкви, тримаючись за руки під час всієї служби, а це 3-4 години. Зараз охочих походити довкола храму все менше.
– Чи є в Незвиську забобони, пов’язані з Великоднем, у які вірять досі?
– Якихось особливих забобонів не було, але є дуже хороші традиції. Наприклад, коли всі приходять з церкви, перед сніданком найстарший з родини бере одне яйце та ділить його на стільки частин, скільки є членів родини. Неважливо, скільки в сім`ї людей – 3 чи 13. Аж після цього всі сідали снідати. Освячену їжу у жодному разі не можна викидати, усе до крихти треба було з’їсти. Якщо рештки все ж залишалися, їх або віддавати тваринам, або закопували у землю. А ще моя бабуся нас вчила: «Діти, на Великдень не сваріться! Якщо сьогодні будете добрі і доброзичливі до людей, то весь рік люди будуть так ставитись і до вас”.
– Усі ґаздині мають свої особливі способи приготування і рецепти паски. Чи є у Вас якийсь секретик?
– Моя бабця випікала дуже багато пасок, тому що треба було роздати по пасці родичам, сусідам, бідним, потребуючим. Я пам`ятаю, що стояв величезний стіл, а на ньому – паски. Здавалось, що кінця-краю їм не було. Впродовж процесу приготування паски не можна було сідати, відчиняти вікна і двері та не можна говорити. Це все для того, щоб паска вдалась.
– А якісь інші цікаві страви готуєте?
– Є одна страва, яку я пам’ятаю ще з дитинства – це начинка. Її робила моя бабуся, і смачнішої я ще не їла. Сюди входить багато яєць, хліб, нарізаний кубиками, і багато м`яса. Це все перемішується і запікається в печі. Це дуже смачно! І ще дуже люблю на Великодні свята солодку паску намастити буряком з хроном і м`яско чи ковбаску зверху поставити. Така цікава суміш солодкої паски і гострого хрону та м`яса чомусь дуже смачна для мене.
– Чи збереглось святкування Поливаного понеділка?
– Так, звичайно! Без цього не обходиться жоден Великдень. Дуже цікаво те, що цього дотримуються не тільки діти, а й дорослі. Хоча деколи доходить до абсурду, наприклад, коли ти в ліжку, і виливають на тебе кілька літр холодної води. Або коли йдеш причепуреним вулицею, і тут зупиняється машина, а звідти на тебе три відра води (так, зокрема, було і зі мною). Це вже надмірно!
– Традиція співати гаївки збереглась?
– У моєму дитинстві ця традиція була. А зараз трішки забулась. Хоча її відроджують, зокрема в Коломиї. Чула від священиків, що навіть збирають дітей для репетицій, щоб на Великодні свята влаштовувати гаївки біля храму. У деяких селах навіть влаштовують конкурси та фестивалі гаївок. Минулоріч відвідала такі, дуже сподобались.
– Як складаєте Великодній кошик?
– Бабуся розповідала, що в кошику має бути те, що не можна їсти впродовж посту. Наїдки обов’язково красиво і бездоганно викладені, прикрашені барвінком і квітами. Бабуся завжди наказувала, що наш кошик має бути найкращим. І коли я тепер вже сама збираю кошик, то сприймаю це, як якийсь обряд, роблю це дуже трепетно. Зловила себе на думці, що навіть нічого поганого в голову не лізе. А ще мене дуже болить, коли в кошик ставлять огірки, помідори, банани, а особливо – алкоголь. Я не розумію, звідки це взялось! Ніколи ні моя бабуся, ні я цього не робили.
– Що побажаєте нашим читачам?
– Хочеться, щоб люди були добрішими. Зараз так бракує взаєморозуміння і простих посмішок на вулиці. Спробуйте частіше посміхатися, тоді люди будуть посміхатись у відповідь.
Дуже хочеться, щоб Великдень асоціювався в людей не із застіллям, великою кількістю алкоголю та м’яса, а з піднесенням, з нагодою спілкуватися з рідними і можливістю висловити слова подяки і любові, які немає можливості сказати кожен день.
Журналістка: Адріана Ковальчук
Фото: Оксана Санагурська
