Як на Прикарпатті допомагають дітям, що постраждали від насильства у сім'ї

1 червня в Україні відзначають День захисту дітей. В цей день для дітей влаштовують різноманітні свята, розваги, дарують подарунки.

Проте про справжню суть свята у цій метушні забувають. Адже воно покликане ще раз нагадати про десятки дітей, які щодня страждають від жорстокості  чи байдужості батьків, поганих побутових умов, позбавлені можливості навчатися у школі. 

Лише за чотири місяці 2018 року на Прикарпатті вже зафіксовано п’ять випадків сімейного насильтва щодо дітей.

Як пояснив в розмові з кореспонденткою Бліц-Інфо начальник служби у справах дітей ОДА Іван Ковалик, всі випадки домашнього насильства фіксує поліція. Тоді спеціальна комісія виїздить на місце і приймає рішення про вилучення дитини з сім’ї.

«Якщо дитина має побої чи потребує медичної допомоги, то її забирають у медичний заклад. Якщо фізичних ушкоджень немає, то ми направляємо дитину в заклад соціально-психологічної реабілітації», - пояснює начальник.

Варто зауважити, що в цей центр діти можуть потрапити і за власним бажанням. Зокрема за словами директора Центру соціально-психологічної реабілітації Василя Серденька, дитина  може сама звернутися у заклад з заявою, що у неї важкі умови для проживання, є загроза життю та здоров’ю. Окрім того дітей привозить поліція, коли вони тиняються без догляду дорослих в нічний час.

«Зараз у нас 32 дітей, а ми розраховані на 30 тож є проблема з переповненістю. Діти можуть тут перебувати до 9 місяців. Хоча, якщо є необхідність, за рішенням комісії термін можуть продовжити ще на 9 місяців. Є деякі діти, які опиняються тут не вперше. Хоча, якщо дитина потрапляє вдруге, то ми пишемо відповідні звернення у службу у справах дітей за місцем проживання, щоб вплинули на сім’ю, або ставиться питання про відібрання дитини. Якщо нічого не допомагає, то рішенням суду позбавляють батьківських прав і шукають родину, будинок сімейного типу чи в крайньому разі інтернат, куди можна влаштувати цю дитину», - пояснює Серденько.

Директор закладу каже, що дітям тут подобається. І пригадує випадок, коли дівчинка ромської національності після того, як її віддали батькам, повернулась у заклад та сказала, що хоче вчитись.

«Часто навідуються діти, які у нас були. Їх доля склалася по-різному. Одні потрапили у заклади позбавлення волі, інші виїхали за кордон працювати, ще інші залишилися тут, створили сім’ї і народили дітей. Всі ці діти приходять до нас відвідати, розповісти як змінилось їх життя після перебування тут», - запевняє очільник центру.

Василь Серденько пояснює, що будь-яка зміна обстановки є негативною для дитини. Особливо коли її з дому забирають з поліцейські з комісією. Втім і психологи і працівники центру намагаються зробити все можливе, щоб дитина почувала себе тут комфортно.

«Ми тут одна велика родина. Кожної неділі разом робимо вареники, а потім всі смакуємо ними. Відзначаємо всі свята, святимо паску, фрукти. Був у тут хлопчик-сирота, який не був хрещений і одного разу в розмові з семінаристами, які до нас навідуються, він сказав, що хоче охреститися. Ми запросили священика, а хлопчик вибрав собі серед наших працівників хресних батьків», - з усмішкою пригадує директор центру.

Ще одна позитивна історія трапилась у Центрі, коли сім’я прийшла, щоб познайомитись з дівчинкою і вдочерити її, а в результаті вони всиновили трьох рідних братів.

Втім Василь Серденько зауважує, що дітей які страждають від поганого ставлення в області є дуже багато.

«Начальник служби у справах дітей одного з районів розповів, що в нього, якщо чітко виконувати букву закону і не давати батькам шансів, можна вилучати дітей з дев’яноста сімей. В сім’ях по троє-четверо дітей. Це всього один район, а наш центр загалом розрахований на 30 дітей», - резюмує директор.  

З власних спостережень Серденько розповідає, що коли в державі стабільна ситуація, то і дітей в центрі менше, якщо в державі якась біда і дітей більшає. Проблема, на думку директора закладу полягає в тому, що батьки не вміють спілкуватися з психологами і намагаються впоратися зі своїми проблемами самі. В результаті страждають їх близькі.

Керівник центру реабілітації переконаний, що дітям потрібне спілкування і коли батьки в суєті буденних проблем «відкладають» дитину, вона починає шукати те середовище, де її зрозуміють, а вже що це середовище їй дасть інше питання.

«Ми як буферна зона: дома ці діти не потрібні, а у в’язницю ще зашвидко. В залежності від того, як ми спрацюємо, такою буде і доля тієї дитини. У нас дуже мало часу і ми маємо за цей час її підготувати, психологічно налаштувати і показати, що окрім негативу і жорстокості у світі є і позитив», - підсумовує Серденько.

Як зазначає психолог центру соціальної реабілітації Аліна Касілова, навіть якщо дитина просто бачить насилля в родині, це прирівнюється до того, що це насильство скоїли над нею.

«Якщо це гендерне насильство, то дівчата будуть собі шукати чоловіка, який буде до них жорстоко відноситись, оскільки для них такий сюжет є «нормальним». Так само і хлопчики будуть шукати слабшу жінку, над якою зможуть знущатися. Такі діти не усвідомлено перетворюються з «жертви» на «тирана». Тож ми намагаємося зробити все, аби один стан не перейшов у інший», - каже спеціаліст.

Коли дитину привозять в центр, поліцейські пояснюють психологам, яке саме було насильство і з боку кого. Тоді спеціалісти за допомогою малюнків, арт-терапії, пісочниці, сенсорної кімнати починають розмовляти з дітьми. Адже часто факт насильства не сприймається дітьми, як насильство і для них це не є травмою. Тому спочатку психологи визначають чи є в дитини травма, щоб зрозуміти, як діяти далі.

«Були діти, які постраждали від сексуального насильства. В основному це підлітки. Ми з ними працювали. Часто буває, що дитина не усвідомлює, що це було насильство, чи навпаки насильства не було але дитині прив’язали, що це насильство. Треба зрозуміти чи справді факт насильства був. У всіх випадках треба пильно розбиратися. Адже буває, що діти можуть і трохи вигадати, щоб привернути увагу батьків», - пояснює Аліна Касілова.

Окремо психолог наголошує на проблемі соціального сирітства. Адже багато дітей саме з забезпечених і багатих родин потрапляють до їх закладу. І вся біда, на переконання Касілової не в умовах, а в батьках. Адже в центрі реабілітації були діти, які жили в прекрасних умовах, але вони говорили що не хочуть жити з такими батьками і навпаки діти, яких забрали з жахливих побутових умов, хочуть додому, бо отримували увагу у любов від батьків.

«Тут біда не в середовищі, а в поведінці батьків. У нас зараз багато соціальних сиріт, батьки яких поїхали за кордон. Ці діти мають все, але вони не щасливі, тож шукають собі проблем: крадіжки, хуліганства. Це не через те, що вони погані, а тому що хочуть таким чином докричатися до батьків, що «я тут». Наприклад, у нас була дівчинка у якої тато на заробітках в США. Мама поїхала на тиждень до нього, а дитина втекла з дому. Вона пояснила, що теж хотіла поїхати, а її ніхто не спитав чи вона хоче побачити тата. Тому є велика проблема в тому, що батьки часто вирішують, як дітям буде краще не питаючи їх думки. Діти можуть це пережити, але відбиток недолюбленості у них залишиться», - переконана Касілова.       

Автор: Іванна Габльовська