За ширмою смартфону: Як у франківських школах "воюють" за увагу дітей
«Зараз у школах проблем з дисципліною немає – сіли на лавки, дістали смартфони і пропали», – так описує середовище на перерві в одній зі шкіл міста її керівник. Насправді таку ситуацію чи не одноголосно змальовують і вчителі інших загальноосвітніх закладів.
«Галицький кореспондент» намагався з’ясувати, наскільки безпечним є глобальний світ, в якому майже цілодобово перебуває сучасний школяр, чи заважає його близькість з ґаджетом навчальному процесу і чому вирішення цієї проблеми поки що не готові взяти на себе заклади шкільної освіти та й самі батьки.
З початку цього навчального року у Франції почала діяти державна заборона на користування мобільними телефонами у школах учням, які не досягли 16 років. Світова преса повідомляє, що до цього кроку близька й Німеччина. В Україні ж, навпаки, чотири роки тому скасували таку заборону і на рівні Міністерства освіти дозволили користуватися учням мобільними телефонами. Крок ніби логічний, адже міністерство пропагує введення сучасних навчальних технологій в освітній процес, та й книга, завантажена на смартфон, полегшує вміст переповненого шкільного ранця. Та чи може вчитель, в арсеналі якого дошка, крейда і книга, конкурувати за увагу учня зі смартфоном?
Ґаджет і школа
Чи може вирішити проблему залежності від ґаджетів школа?
Заступник директора з виховної роботи ЗОШ №23 Олександр Коченаш каже, що не дозволяє користуватися на уроці смартфонами, якщо на це немає освітньої потреби, проте завжди є група учнів, яких ґаджет відволікає.
«Коли бачу, що дитина особливо зосередилася на смартфоні й зауваження відкласти його не діють, пробую залучити ґаджет до роботи: знайти значення якогось поняття в мережі», – каже педагог.
Просто забрати телефон у дитини, яка не слухає урок, освітянин не має права, та й відповідати за дорогу забавку не хоче.
Щодо негласної заборони смартфонів на рівні школи Коченаш пояснює: вона в закладі існує у формі положення і щороку батькам з уст класних керівників доносять цю інформацію, проте ґаджетів у руках дітей в межах школи не меншає.
«Такий документ не має належної юридичної ваги і не завжди може задовольнити особливо грамотних батьків. Потрібно на рівні МОНу розробити вказівку, на яку вчитель може апелювати», – резюмує педагог.
Школи в останній рік можуть встановлювати свої заборони й правила, без погодження з профільним департаментом і міністерством.
«В рамках освітньої реформи школам надано автономію, – розповідає заступниця директора департаменту освіти і науки Івано-Франківської міської ради Наталія Микула. – Наразі найвищим колегіальним органом загальноосвітнього закладу є педагогічна рада, і вона може встановлювати потрібні заборони і правила».
І справді, на сайтах багатьох загальноосвітніх закладів України є правила користування мобільним зв’язком у межах школи. Головні пункти: заборона користуватися телефоном на уроці без дозволу вчителя, відповідальність за ґаджет – на плечах учня, заборона аудіо- і відеофіксації на території освітньої установи.
Про такий внутрішній наказ говорить і директор ЗОШ №2 Володимир Засідко. Керівник школи, правда, наголошує, що забирати ґаджети у дітей педагоги не мають права, і акцентує не так на проблемі відволікання учнів на смартфон під час уроку, як на зосередження на ньому під час перерви.
«Коли починається урок, виявляється, що діти не встигли поїсти, сходити до туалету, бо всю перерву були в телефоні», – каже він.
Скористатися своїм правом автономії за попередньою згодою з батьками учнів вирішили у Павлівському ліцеї. Керівник закладу Олександра Боднар розповідає, що з вересня в ліцеї впровадили правила збирати телефони в учнів перед уроком і повертати їх опісля.
«У кожному кабінеті є картонні бокси, і педагог перед заняттям збирає телефони в учнів. Якщо в батьків є потреба зателефонувати дитині, роблять це згідно з розкладом на перерві», – каже вона.
У приватній католицькій школі Івано-Франківська ґаджети в учнів узагалі збирають перед першим уроком і повертають після занять.
«Таке практикуємо останніх чотири роки. Спершу було нелегко, адже діти протестували, та тепер маємо позитивний результат – учні почали більше спілкуватися між собою і з педагогами на перервах. Для того, щоб розважити їх у вільний від занять час, закупили командні настільні ігри для 3-6 класів. Старші мають можливість провести час у музичному кабінеті, бібліотеці тощо. З відгуків батьків робимо висновок: така заборона – лише на користь», – розповідає керівник освітнього закладу сестра Єремія.
Технологічне рішення
Якщо батьки й педагоги до кінця так і не з’ясують, хто ж повинен контролювати глобальний світ дитини у світі шкільному, то чи існують технологічні фактори, які врегулюють проблему?
Експерт з технологій Геннадій Мухін розповідає, що контролювати життя дитини у смартфоні можуть як самі батьки, так і освітній заклад. Перший варіант – найпростіший.
«Можна завантажити на смартфон дитини програму, яка заборонить доступ до певних сайтів чи ресурсів або ж обмежить вхід до них лише в конкретні години. Також є можливість контролю дзвінків. Завантажуються вони з простого PlayMarket чи AppStore», – пояснює він.
Експерт каже, що фільтрувати доступ до тих чи інших сайтів або соцмереж можна й на рівні шкільного мережевого обладнання.
«Для цього достатньо на звичайний мережевий комп’ютер встановити спеціальне програмне забезпечення. Є навіть механізм, що працює на аналізі трафіку: якщо з’являється заборонене слово – блокується контент. Проте це вже недешеве задоволення», – пояснює Мухін.
Лазівка для зловмисника
Чому важливо контролювати глобальний світ дитини? Смартфон у її руках для батьків – це насамперед спосіб заглушити основний батьківський інстинкт – страх за безпеку свого чада. Та чи усвідомлюють самі ж батьки, що, виходячи на вулицю, дитина потрапляє у простір локальний, а беручи до рук смартфон – опиняється у безконтрольному глобальному просторі?
«Смартфон – це більше, ніж телефон, фотоапарат чи мультимедійний пристрій. Сьогодні це центр, що синхронізує інформацію і створює портрет дитини в мережі», – розповідає працівник Карпатського управління кіберполіції Іван Канюс.
Як наголошує правоохоронець, часто діти завантажують безкоштовні ігри та додатки й несвідомо дають доступ до конфіденційної інформації, що міститься в телефоні: фотокамери, галереї, телефонної книги, диктофона, файлів, а також логінів і паролів, що вводилися дитиною на цьому пристрої. Буває, що й до платіжних даних з банківських карток батьків.
«Соціальні мережі й різноманітні месенджері також можуть нести небезпеку. Наприклад, коли діти пов’язують галерею з обліковими даними у Фейсбуці чи Інстаграмі. Все, що зафіксовано на камеру телефону, зокрема обстановка у квартирі, стає доступним технічно підкованим зловмисникам», – розповідає кіберполіцейський.
Розповсюдження наркотиків та булінг у школах також провокуються безконтрольним доступом до смартфонів.
«У популярному сьогодні месенджері «Телеграм» дітям часто пропонують наркотики. Таке спілкування особливо важко відслідкувати і проконтролювати», – акцентує Канюс.
Відео зі сценами булінгу в школах у непоодиноких випадках стає предметом звернення батьків чи педагогів до кіберполіції.
«У Надвірнянському районі була ситуація, коли за допомогою шкідливого додатка з телефону старшокласниці викрали фото інтимного характеру і розповсюдили серед кола її знайомих. Тоді дівчині довелося змінити місце навчання», – наводить приклад кіберполіціянт.
Головне – здоров’я
Обласний дитячий позаштатний офтальмолог при ДОЗ Івано-Франківської ОДА Надія Гаврилишин констатує, що кількість порушень зору в дітей віком 7-14 років за останній час збільшилася втричі, порівняно з дітьми до 6-ти років.
«Око втомлюється від зосередження в одній точці гаджета, спазмує, і це переростає в прогресуючу короткозорість», – розповідає медик. Вона акцентує на дослідженнях вчених, які показали, що у віці до 6-ти років дитині можна користуватися смартфоном не більше 15 хвилин на день, а у віці 7-9 років – до 20 хвилин.
Психолог-практик Ірина Волощук зосереджує увагу на тому, що смартфон ні в якому разі не повинен перебувати коло тіла дитини, зокрема лежати на парті.
«Це як ефект лимона. Коли смартфон буде в полі зору, то частина мозку відволікатиметься на те, що з ним пов’язано. Окрім того, мозок дитини не встигає так швидко переключатися зі смартфону на вчителя, тому виникає розсіяність», – пояснює фахівець.
Різко забрати в дитини телефон – також не вихід, адже такі дії педагога спровокують агресію.
«Це так званий ефект «хочу ще», яким нереально насититися. Коли дитину різко виключають з цього стану, спрацьовує агресія, хоча свідомо дитина може цього й не хотіти», – зауважує Волощук.
Вона резюмує, що за дослідженнями світової психології, до 12-ти років користування смартфонами потрібно вкрай обмежити, щоб виключити залежність. Адже саме до цього віку в людини закінчується формування лобних доль головного мозку, в яких формується самоконтроль, здатність вибирати, сила волі.
Забрати телефон в учня – це, перш за все, забрати його у батьків. Зрозуміло, що повністю відмовитися від сучасних технологій – нерозумно, проте важливо обмежити час безпосередньої близькості з ґаджетом. І почати таке обмеження у шкільному просторі – чи не найкращий крок до формування здорової свідомості вашого чада.
