Життя на Прикарпатті стрімко дорожчає
«Хіт» середини літа — кріп в івано-франківських крамницях по 100 гривень за кілограм.
індекси споживчих цін у першому півріччі поводилися наче потяг, що, поволі рушивши від перону, майже відразу став стрімко набирати розгін. Якщо ще у січні ціни порівняно з груднем 2016 року демонстрували помірне зростання — товари і послуги на Прикарпатті подорожчали на 1,9 відсотка, то вже на кінець червня вони зросли аж на 8,5 відсотка, пише Галичина.
Та це — загалом. Бо якщо читати дані, оприлюднені Головним управлінням статистики в області, то найперше впадає у вічі те, що за цей час значно зросли ціни якраз на ті товари і послуги, без яких або ж обійтися важко, або до яких споживач, образно кажучи, прив’язаний мов теля на пасовиську. і якщо у крамниці кожен із нас ще може якось маневрувати, обираючи те, що дешевше, бо хліб, так би мовити, можна їсти і без масла, коли пенсія чи зарплата не дозволяє, то у комунальній і транспортній сферах все цілком інакше. Хочеш чи ні, а мусиш платити.
На комунальному «лічильнику»
Почнемо з лідерів. Житлово-комунальні організації, приватні ЖЕКи і так звані керуючі компанії, які, щоправда, тривалий час «тримали» незмінні ціни, нинішнього року вирішили, образно кажучи, не розмінюватися на дрібниці і у березні підвищили тарифи на утримання будинків і прибудинкових територій відразу ледь не вдвоє — на 85,2 відсотка. Правда, у квітні їх трішки знизили і зафіксували на рівні 80,2 відсотка порівняно з груднем.
На початку весни Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), також уже вкотре і суттєво — на 28,1 відсотка — підняла ціну на світло. А з травня почали зростати тарифи і на водопостачання та водовідведення, які також регулює НКРЕКП за поданнями комунальних підприємств, зокрема «Івано-Франківськводоекотехпрому», «Коломияводоканалу» й інших. і вже у червні вода подорожчала на 33,2, а каналізація — на 47,1 відсотка.
Але це ще не всі «сюрпризи». Бо, скажімо, члени виконкому Івано-Франківської міськради, по суті, без обговорення дали згоду ПрАТ «АТП-0928» і ДП «Автоколона 2222» з 1 червня значно підвищити тарифи на вивезення сміття для жителів обласного центру і приміських сіл. Тим, наприклад, кого обслуговує колектив «АТП-0928», відтепер з кожної особи доведеться платити на 72,4 відсотка більше: замість 9,51 грн. — 16,40 грн. Тариф для ДП «Автоколона 2222» встановили на десять копійок дешевшим — 16,30 грн.
А ще ж слід взяти до уваги, що чимало міських, та й сільських жителів Івано-Франківщини нині також «прив’язані» до комунікаційних мереж — зв’язку, інтернету, кабельного телебачення, домофонних систем. Тарифи на ці послуги, принаймні більшість із них, теж «підстрибнули». Подекуди — дуже відчутно. Зокрема, абонентна плата за стаціонарні телефони і плата за розмови з них впродовж січня—червня щомісяця «додавали» у ціні і на кінець півріччя зросла на 8,9 відсотка. Або ж інший приклад. Один з івано-франківських провайдерів, до речі, з доброю діловою репутацією, ще в грудні, так би мовити, під новорічну ялинку, підніс «подарунок» тим своїм клієнтам, що користувалися найдешевшим пакетом інтернет-послуг. Їх він просто поставив перед фактом: мовляв, з 1 січня компанія припиняє поставляти малошвидкісний інтернет. і хоча очевидної різниці між «старим» і новим, нібито швидкісним, інтернетом не побачили, проте щомісячна плата зросла відчутно — з 50 до 80 грн.
Коли ж індекси споживчих цін на товари і послуги з відсотків перевести у гроші, то матимемо приблизно таку картину. Якщо в грудні 2016 року сім’я з двох осіб за квартплату, воду і водовідведення, вивезення сміття та інтернет заплатила 166,21 грн., то всього за шість наступних місяців вартість цих же послуг зросла до 277,18 грн. А якщо до цього додати ще по 4-5 грн., які за кожну «платіжку» платимо банкам як комісію, то загальна сума добіжить до трьох сотень. і це без врахування плати за тепло, світло і газѕ
Транспортний «порохотяг»
Але комунальні послуги — не єдине, до чого ми «прив’язані». Багатьом жителям сіл і селищ, зокрема з Богородчанського, Тисменицького, Коломийського, Калуського, Надвірнянського і, навіть, з Рожнятівського району в силу обставин щодня вранці доводиться їхати на роботу в Івано-Франківськ, а ввечері повертатися додому. І якраз проїзд громадським транспортом «з’їдає» значну частину їхнього щомісячного заробітку.
І до того недешеві пасажирські перевезення на Прикарпатті у січні—червні, як свідчать дані Головного управління статистики в області, також значно подорожчали — залізничні квитки на
10,9 відсотка, а плата за проїзд в автобусах взагалі зросла аж на 34,4 відсотка. Чи такі ціни справедливі? Чи є вони ринковими насправді? Тобто адекватними реальним витратам перевізників на утримання і ремонт автобусів, придбання пального, виплату зарплати найманим водіям, сплату податків і, звісно, отримання певного прибутку?
Відповісти на ці запитання, на жаль, неможливо. Точніше кажучи, цими розрахунками володіють лишень самі перевізники, які публічно не оприлюднюють ні своїх видатків, ні доходів. Правдивих даних, а відтак і доброякісної аналітики в цій сфері не мають ні органи влади, ні громадськість. Бо через каси автостанцій і, відповідно, касові апарати проходить лишень частина виторгу від продажу автобусних квитків. Велика ж частка ринку пасажирських перевезень тримається на необлікованій готівці, яка переходить від пасажирів до водіїв, а далі — до гаманців власників автобусів.
Судити ж про справедливість цін за проїзд можна хіба що тільки за окремими порівняннями. Наприклад, таким. Щоб довезти мене від АС №3, що в івано-Франківську, до зупинки с. «Лісова Пісня», що на Богородчанщині, водій автобуса, який, до речі, їхав далеко, аж на Рожнятівщину, сказав заплатити 15 грн. Так, розумію, що собі у збиток приватний перевізник не працює, отож така плата за проїзд є для нього вигідною. Але назад до обласного центру добиратися довелося вже, так би мовити, на перекладних. Спочатку мене підібрав водій «Спринтера» і підвіз до Богородчан. За 8 гривень. За проїзд з Богородчан до івано-Франківська водієві такого ж буса довелося заплатити ще 12 грн. Тобто, зворотна дорога обійшлася на п’ять гривень дорожче. Але ж це — не п’ять копійок, бо на ці гроші можна придбати півхлібиниѕ Однак ні уряд, ні органи місцевої влади ці цінові перекоси ніяким чином не регулюють.
Апетити «дах» зривають
Про те, що ціни у продуктових крамницях і супермаркетах Прикарпаття зашкалюють — сири коштують по 150-200 грн. за кілограм, ковбаси, навіть I гатунку, продають дорожче, ніж відбірне м’ясо, а ціна фаршу «стрибнула» до 100-102 грн., навіть писати якось не цікаво. Бо такі «ринкові» ціни, порівняно із зарплатами та пенсіями наших краян, — це фантасмагорія, яку логічно пояснити важко. А вже тепер, у липні, справжнім «хітом» став, так би мовити, звичайний кріп, який окремі крамниці Івано-Франківська пропонують покупцям за, здавалося б, несусвітньою ціною — по 100 грн. за кілограм.
А загалом лідерами подорожчання у першому півріччі ц. р., за даними Головного управління статистики в області, стали фрукти, які порівняно з груднем 2016-го подорожчали на 37,1 відсотка, та овочі, які «стрибнули» в ціні аж на 51,2 відсотка. Зауважимо, що і одні, і другі значно здорожчали вже у червні навіть порівняно з травнем, коли на ринок вони потрапляли ще хіба що з-за кордону і теплицьѕ Відчутно — на 12,6 відсотка подорожчав і хлібѕ
Як і у транспортній галузі, у сферах виробництва продуктів харчування і торгівлі відсутні відкриті об’єктивні дані, які дозволяли б зрозуміти, чому, наприклад, кілограм моркви, умови вирощування якої є не аж такими затратними, коштує нині 12 грн. Очевидно лише, що ринок, принаймні той, який в аграрній сфері нашого краю, багато чого не регулює. І що хтось мав би це аналізувати і вживати невідкладних заходів для виправлення ситуації.
Але проблеми, як нам видається, криються не лише у слабкості та, відповідно, в низькій ефективності фермерських господарств Івано-Франківщини, котрі мали б за адекватними цінами постачати на ринки та в крамниці городину, місцеву садовину та молочну і м’ясну продукцію, а й ще у непомірних апетитах до заробітків частини наших бізнесменів — виробників і торговців та у відсутності у них моральних гальм, котрі стримували б їх, коли вони перетинають певну етичну межу.
ѕНещодавно у супермаркеті, який належить до заснованої, до речі, івано-франківськими бізнесменами мережі, на прилавку відділу, в якому продають випічку власного виробництва, зауважив булочку. Точніше, впала у вічі її ціна, бо сама вона ні розмірами, ні здобою, ні начинкою особливо не вирізнялася. Але на ціннику було написано — 10 грн. Вочевидь, що булочка не може коштувати стільки ж, як хлібина. Та й взагалі, власна випічка у супермаркетах не може бути дорожчою за аналогічну продукцію, скажімо, ПАТ «Івано-Франківський хлібокомбінат», де утримують власну лабораторію з контролю за якістю продукції, періодично платять ще й за незалежну експертизу лабораторії СЕС і тратяться на доставку продукції власним транспортом у крамниці. Якщо лише за такою високою ціною не криється прагнення не просто вигідно продати товар, а й заробити на покупцях.
Але як би власникам бізнесу не хотілося збільшити свої прибутки, все ж варто думати і про тих, хто купуватиме їхні товари. Цілком можливо, що свіжоспечену булочку до молока дитині вибере молода мати, яка не працює, бо ще в декреті. Чи літнє подружжя із сусідньої багатоповерхівки, бо хоча пенсії у них не великі, та час від часу все ж хочеться чогось солодкого (за даними Головного управління статистики, на початок року на Прикарпатті 362,6 тис. пенсіонерів щомісяця отримували пенсію в розмірі 1 686,53 грн.). У цьому сенсі, до речі, неоднозначне враження залишив фестиваль «Меди Прикарпаття», який недавно відбувся в Івано-Франківську. Він відзначився не лише справді широким розмаїттям медів і продуктів бджільництва та демонстрацією майстерності і можливостей наших пасічників, а й високими цінами, за якими вони пропонували власну продукцію покупцям.
Уряд остаточно «умив» руки і з 1 липня відмовився від регулювання цін навіть на продукти першої необхідності і на соціальні товари. При цьому, як завжди, міністри і глава уряду Володимир Гройсман посилаються на нібито європейський і світовий досвід, лише не кажуть про те, у кого саме вони його запозичили. Бо навіть у найбагатших країнах ціни, виявляється, таки регулюють. Причому подекуди навіть у значно більших обсягах, ніж це робилося в Україні впродовж останніх 20 років (див. таблицю). і ефективніше. Бо насправді наші чиновники лише імітували контроль над цінами на соціально значущі продукти.
Тим часом тиску непомірно високих цін уже не витримують не те що пенсіонери, а й ті, хто працює і навіть непогано нібито заробляє. Зустрів недавно керівника одного з підприємств, на якому працівникам, порівняно з іншими на Прикарпатті, платять високу зарплату, додають до неї ще й соціальний пакет. Але сім’ям з огляду на нашу дорожнечу її все ж не вистачає. Працівники мало не щодня звільняються і в пошуках більших заробітків їдуть за кордон, найперше у Польщу. А чому ні? Якщо, наприклад, м’ясо у Вроцлаві коштує вдвоє дешевше, ніж солонина на Івано-Франківському ринку, а зарплати, навіть у наших заробітчан, — на порядок вищі.
Проблеми, які уряд скинув на людей, таким чином переростають у велику проблему для Прикарпаття. і тут «відбитися» поясненням, яке, наче мантру, не втомлюються повторювати чиновники на місцях, про те, що закон забороняє їм втручатися у господарську діяльність, не вийде. Влада, громадськість мусять домогтися від бізнесу чесності і відкритості, найперше в ціноутворенні. Напевно, своє слово має сказати і духовенство краю. Бо сьогодні краще, щоб у нас було менше меценатів і доброчинців, зате, щоб хліб і до хліба були доступними кожному, навіть найбіднішому.
