10 днів «Фронтового вертепу» на сході

Нещодавно «Фронтовий вертеп-2015» повернувся із зони АТО, де з 4 по 14 січня гостював в українських бійців із колядою й кутею, подарунками й допомогою. Учасники вертепу відвідали військові шпиталі Харкова та Маріуполя, колядували в Слов’янську, Лисичанську, Сіверськодонецьку, Новоайдарі, на блокпостах, у 80-ій аеромобільній бригаді, в батальйонах «Айдар», «Азов», «Івано-Франківськ». На саме Різдво прикарпатці заколядували біля будівлі Луганської ОДА. Словом, вертеп із групою добровольців за деся

А сьогодні учасники вертепу — Христина Романько, Юрій Лоп’янецький, Володимир Ребега, Ігор Черніховський та отець-капелан Руслан П’яста діляться враженнями від пережитого з читачами «Галичини».

Христина Романько: 
Я пишаюся нашими бійцями
Нагадаємо, що ініціатором, координатором на підготовчому етапі до поїздки й добрим «Ангелом» вертепу стала ямничанка Христина Романько за діяльної участі своїх матері й батька. Сама ідея вертепу виникла в пані Христини ще на початку жовтня. А війна на сході нашої держави наштовхнула її маму Валентину Юрків до осучаснення сценарію вертепу, і сама п. Валентина також взяла участь в поїздці на схід України. 
- Чи знали ви куди їдете і які були ваші перші переживання?
— Ні, не знали. За маршрут і нашу безпеку на себе взяли відповідальність хлопці із «Самооборони». Щодо перших наших переживань, коли ми провідали поранених українських бійців у Харківському військовому шпиталі, то навіть важко передати той наплив емоцій! Чесно скажу: те, що ми там пережили, я не опишу словами. Там, окрім душевних страждань, відчувався фізичний біль — про це говорили сльози поранених. Втім, зрозуміло, що пораненим хочеться полежати й залікувати рани, але як тільки вони бачили Путіна з нашого вертепу, то все забувалося — з вівканнями, криками й позитивними емоціями. Словом, потрібно самому побачити бійців, щоб зрозуміти, що вони там переживають. Коли вояки плачуть — це й не передати словами. Сама плакала, відчуваючи їхній важкий біль і гнів... Я дуже вдячна всім, що змогла побути там і хоча б на хвилину допомогти забути жахіття війни цим славним людям, і тим горда.

- Які там набули власні досвідчення?

— На одному з культурних дійств «Схід і Захід — разом», куди нас запросив голова Луганської ОДА Г. Москаль, мене вразило, як у Сіверськодонецьку гарно співали українські колядки. Це було для мене приємним величезним відкриттям. З другого боку, ми виступали там на великій площі, й на фізичному рівні відчувалася небезпека з усіх боків, а поставити ворожого снайпера за такої ситуації доволі просто. Отож наші актори було й запанікували трохи, але згодом з Божою допомогою зібралися й гарно виступили перед товариством. Для мене цей час був важливий і в плані духовного зростання, як час особистого досвідчення. Коли люди єднаються серцями,  ти не тільки легко відчуваєш людину, а й відчуваєш, як сам ростеш у доброму. Ще мене вразили натхненні слова духовних проповідей і розважань, з якими звертався до військових наш отець-капелан Руслан П’яста.

- Що можете сказати про наших бійців у зоні АТО?
— Зрозуміло, що їх переповнюють біль, злість, гнів і часто відчуття того, що вони нічого змінити не можуть. Але це дуже сильні й мужні світлі люди. Про них потрібно писати, до них потрібно їхати хто тільки може й має нагоду. Це такі люди, в яких нам усім потрібно вчитись разом, як правильно жити. Їх вирізняє відданість, доброта, скромність, готовність поділитися з тобою останнім, як було у випадках, коли нам вони пропонували свою гарячу їжу й відпочинок на каріматах, натомість самі спали на підлозі. Це особливо починаєш цінувати, коли дошкуляє більш ніж 20-градусний мороз, а холод пробирає до кісток. Але скажу, що наші переживання — це  абсолютно ніщо порівняно з тим, що витримують наші військові. Я пишаюся нашими бійцями, особливо, що запізналася з ними. Тепер добре знаю, чим є для них живе спілкування з мирними людьми.

Вертеп вела «Самооборона»  
Координатор від «Самооборони» Івано-Франківська Юрій Лоп’янецький, в минулому активний учасник «Самооборони» Майдану в Києві, підкреслює, що дорога на схід не була легкою прогулянкою — кілька разів ламався бус, в якому везли їжу та одяг для бійців. Не витримав сильних морозів і автобус з учасниками «Фронтового вертепу». Втім, провідники «Самооборони» ретельно підійшли до покладених на них обов’язків, на блокпостах і в частинах солдати вже чекали їх. 
— Хоч поїздка була важкою, та, як бачимо, ангел-охоронець супроводжував «Фронтовий вертеп» усі дні, — розповідає пан Юрій. — Відчувалася велика відповідальність за 25 людей, які з тобою. До цього додалися складні погодні умови. Особливо переживали, коли на саме Різдво поламався автобус, а надворі — 28 градусів морозу. Дякувати Богові й харківським волонтерам та іншим добрим людям, його швидко відремонтували. З другого боку, довелося чотири рази змінювати маршрут заради безпеки учасників вертепу. Однак усі незручності перекривались важливістю покладеної на нас місії і позитивними емоціями українських вояків. Бійці були приємно і сильно вражені, адже деякі з них такі театралізовані дійства бачили тільки по телевізору. Дуже зворушувало, що люди зі сходу зі слізьми на очах зустрічали нас. Вони теж були вражені побаченим. По-особливому переживаєш різдвяний настрій, коли його розділяєш з іншими людьми. Але ця радісна особливість ще більша, бо на фронті всі — як одна велика сім’я. Пережити пригоди і проблеми допомогли добрі люди, і багатьом здавалося, що Бог дивився на нас також добрим оком. Мені особисто надзвичайно приємно було, коли одного разу чотири українських «бетеери» поверталися з бойового завдання і хлопці зупинилися, щоб спеціально послухати виступ вертепу. До речі, ми привезли додому розписаний українськими бійцями прапор України починаючи від харківського шпиталю й закінчуючи маріупольським блокпостом. Тобто на ньому залишили свої думки й слова всі бійці у частинах і на блокпостах, де ми були і з якими спілкувалися. Знаменито! Словом, поїздка вдалася на славу.

Семінаристи — духовне майбутнє народу
Більшість дійових осіб вертепу — семінаристи Івано-Франківської духовної семінарії ім. Свщмч. Йосафата УГКЦ — майбутнє священство й духовний провід народу. Ділиться враженнями від поїздки семінарист Володимир Ребега, родом із села Верхньої Калуського району: «Ми поїхали, щоб за старим звичаєм пригадати своїм ближнім час різдвяних свят і поділитися різдвяною радістю. По черговій зустрічі, коли бачиш, як піднявся настрій наших бійців, сам переповнюєшся потужними позитивними емоціями».

Семінарист Ребега Володимир належить до братства військових капеланів: «Я навчаюся на третьому курсі семінарії, і ця поїздка стала для мене певною новою формою духовної науки. Для мене це вперше. До цього я ніколи не брав участі в таких заходах. Батьки, старші брат і сестра спершу дуже непокоїлися і відмовляли від поїздки: все-таки — зона АТО, але згодом зрозуміли мене. У поїздці ми були як одна дружна сім’я. Тепер сам, а не з чужих слів, зрозумів: коли б не було в зоні АТО наших хлопців, то навіть не уявляю, що би було. Куди б ми не приїжджали, нам намагались влаштувати якнайкращий прийом. Ще вражало таке: незвично було дивитись, як воїни плакали. Що найбільше впадає в око — хлопці хочуть виговоритися, розказати про наболіле, що в них не так, поділитися своїми проблемами».

На запитання: «А що в них так і що не так?» Володимир відповів: «Насамперед майже кожен скаржився на те, що їх, можна сказати, використовують для того, щоб вони просто мовчки стояли проти ворожого вогню. А найбільше нарікають на те, що їм не дають наказу йти в наступ. І що їм не зрозуміло, чому, коли на них ворог наступає, вони мають право лишень оборонятись. і все. Якби їм дали наказ — вони б йшли негайно вперед».

Продовжує розповідь семінарист Ігор Черніховський: «У дійстві вертепу зірвала найбільшу кількість оплесків і викликала найбільший фурор роль Путіна, яку виконував наш семінарист Андрій Овчар. Коли виходив «Чорт» із «Путіним», то ми переживали, щоб Андрія часом не розірвали  «з любові» до мистецтва. Я навіть під таким враженням написав вірш. А коли серйозно, то ми ще всі живемо пережитими емоціями й враженнями. Що хочу особливо підкреслити: такого гідного прикладу жертовності й братерської любові, який показали нам українські бійці, я не бачив ніде. Коли люди ходять зі зброєю, а навколо всі в очікуванні нового обстрілу з боку ворога, який прийшов вбивати все для тебе святе, то не сфальшивиш і не обманеш ні себе, ні другого».

А отець-капелан Руслан П’яста підсумував перебування в зоні АТО коротко: «Всі учасники вертепу виконали покладену на них місію і сповняли обов’язки належним чином, гідно, і я би сказав — шляхетно. Дякуємо всім за молитовну підтримку, а передовсім Богові, що повернулися всі здорові й щасливі».