Харківʼянка, яка знайшла прихисток у Франківську: "насправді українці всюди однакові"

Вона поїхала з рідного Харкова в березні 2022-го – з двома дітьми, котом і документами. Салтівка, де Катерина Ковальчук мешкала із родиною, була під постійним вогнем російської армії.

Сідаючи у переповнений потяг, ще не знали, куди вирушають, відомий був тільки напрямок – на захід. Спочатку оселилися у Коломиї, а далі перебралися до Івано-Франківська. Музикантка за фахом, жінка спочатку проводила онлайн-уроки вокалу. А 5 місяців тому стала частиною команди Івано-Франківського театру ляльок.  

«Насправді я довго шукала роботу, бо хотілося у своїй сфері – музичній чи просто творчій», - пригадує Катерина. У Харкові жінка працювала в оркестрі цирку – була там клавішницею і солісткою. А ще чимало гастролювала за кордоном з різними колективами. Та все довелося покласти на паузу через повномасштабну війну.

«Робота у театрі взагалі якимось дивним чином сама мене знайшла. Мої резюме постійно висять на сайті з пошуку роботи. У мене їх там аж три: одне просто вокал, друге – фортепіано, як викладач і музикант, а третє – я все в загальному написала як артист. І саме на того артиста натрапив відділ кадрів театру, - розповідає Катерина. – Взагалі я здивувалася, коли мені подзвонили і запропонували вакансію звукооператора. Я одразу сказала, що музикант і не впевнена, чи підходжу на цю вакансію. Але вирішила прийти – мене надихнуло те, що зателефонували саме з театру, і це точно пов'язане з творчістю».

Так Катя і залишилася працювати у театрі. Якщо у декількох словах – під час вистави вона забезпечує її музичний супровід, стежить за тим, щоб у потрібний момент все звучало саме так, як необхідно. І хоч робота більш технічна, але творча атмосфера у колективі надихає. 

«Якщо чесно, в мене вже якась депресія була. Я звикла до спілкування, постійно працювала в колективах. А тут виходить, що і колективів нема, і роботи, і друзів... Тому стан у мене іноді був не дуже позитивний, - ділиться Катерина. - А тут дійсно стимул прокинутися зранку, привести себе до ладу, прийти до театру і спілкуватися в колективі. Це насправді багато означає для людини». 

Особливо Катя радіє виїзним виставам – це гарна нагода побувати у різних місцях та відкрити для себе щось нове. Адже подорожі завжди мотивують. Раніше, каже, мріяла більше мандрувати Україною. Під час повномасштабної війни це вдалося втілити, шкода тільки, що за таких обставин.  

Тішать у театрі і дитячі усмішки та емоції. Дивлячись, як маленькі глядачі реагують на вистави, й самій хочеться радісно сміятися. 

«А ще у мене тут є «таємне кохання», - жартує Катя. - Це Роман Януш – найстарший актор театру, він дуже харизматичний. Я саме заради нього подивилася фільм «Довбуш», бо він там має епізодичну роль. Треба, до речі, переглянути ще раз». 

Франківськ, зізнається, підкупив своїм затишком і красою. А от російські наративи про буцімто різницю між українцями сходу і заходу, переконана, не мають під собою взагалі ніякого підґрунтя. «Моя бабуся родом з Харківської області. Вона померла, коли мені було 14 років, а їй – майже 100. Вона була україномовною і ніколи не підтримувала радянський режим, - каже Катерина. – Мені здається, що насправді українці всюди однакові і вони явно відрізняються від росіян – оце точно».

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!