Кров, що змінила українців

22 січня 2014 року – день, що змінив Україну назавжди. Це день перших смертей в ході мирного протесту на Майдані, що розпочали відлік Небесної сотні.

Кров, що пролилася в цей День соборності, стала запорукою того, що повернення до старих часів не буде, пише Галицький кореспондент.

Початок кінця

19 січня, на Водохреща, традиційне недільне віче на Майдані переросло у гостре протистояння з «Беркутом». Частина мітингувальників вирішила йти до Верховної Ради вулицею Грушевського. Вхід в урядовий квартал перекривали бійці спецпідрозділу «Беркут» та внутрішніх військ, які вже мали водомети для розгону демонстрантів. За кілька днів уряд офіційно дозволить кидати в людей ручні газові, світлошумові і димові гранати, а також, всупереч міжнародним конвенціям, поливати людей у 20-градусні морози з водометів.

На Грушевського було серйозне протистояння. Мітингувальники перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку в бійців «Беркута» та солдатів внутрішніх військ. Перекинуті автобуси підпалили. У відповідь ВВ та «Беркут» застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета – Європейська площа перетворилася на величезну ковзанку.

На площі були тисячі людей, швидкі вивозили поранених, працювали лікарі-волонтери. Люди підвозили ліки, харчі, воду, молоко та лимони для промивання очей після ураження газом. 20 січня, у перший день жорстоких боїв, постраждали 1400 мітингувальників, але зупинити цей штурм було неможливо.

Політики проводили консультації. Янукович офіційно створив робочу групу для врегулювання політичної кризи, головою якої призначив свого близького соратника Андрія Клюєва. Перші переговори були заплановані на ранок 20 січня, одночасно влада відправила на Європейську площу 30 автобусів «Беркута». Бій, який тривав з різною активністю понад три доби, завершився 22 січня, коли «Беркут» пішов у наступ і тимчасово зачистив Європейську площу від демонстрантів.

Небесний відлік

Зранку 22 січня в лісі під Києвом було знайдено зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого невідомі викрали просто з лікарні, переламали йому кістки та покинули помирати на морозі. Разом із ним було викрадено відомого київського активіста Ігоря Луценка, якому після побиття невідомими в лісі вдалося вижити.

Того ж дня смертельне вогнепальне поранення в серце отримав 25-річний громадянин Білорусі Михайло Жизнєвський, який уже кілька років жив в Україні. Саморобний бронежилет не зміг його захистити від бронебійної кулі, випущеної з гвинтівки “Форт-500″. У міліції цю зброю використовують для враження двигунів автомобілів. Хлопцю в цей день виповнилося 26 років.

Загинув також 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини, отримавши смертельне поранення в голову. Обидва хлопці були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку. Останнє фото Сергія Нігояна в мережі датоване 7 січня: хлопчина стоїть на барикадах із гаслом «Голосом народу говорить Бог». За кілька днів від вогнепального поранення легень помер ще один протестувальник – 45-річний львів’янин Роман Сеник. Лікарі кілька днів боролися за його життя, але врятувати не змогли.

Увечері 22 січня керівник медичної служби Майдану Олег Мусій повідомив про чотири  смерті від вогнепальних поранень і одну від падіння з колонади на Грушевського. Упродовж того дня від дій «Беркута» постраждали 300 осіб. Міліція заперечувала застосування вогнепальної зброї проти демонстрантів, а протестувальники твердили  про роботу снайперів з дахів будинків на Грушевського.

Похорон загиблих активістів відбувся на Майдані. Українська тужлива пісня «Плине кача по Тисині» – улюблена мелодія Михайла Жизнєвського – супроводжувала жалобну церемонію і надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані. До кінця лютого в протистоянні з правоохоронцями загинуло понад 100 активістів. Їх назвали Небесною сотнею.