Материнська правда

Матері обидвох хлопців, які були жорстоко вбиті та розчленовані ймовірно їхнім знайомим стоматологом В., повідали загалу про своє бачення того, що сталося, а також розповіли про перебіг слідства.

8 грудня у редакції газети "Галицький кореспондент" відбулася прес-конференція за участю Лариси Кучерак – матері Антона Кучерака, який пропав на початку жовтня, та Галини Струтинської, син якої, Ігор Струтинський, зник на початку вересня. Після того, як 12 листопада розчленовані тіла цих молодих чоловіків були знайдені у дворі будинку на вул. Вовчинецькій у центрі Івано-Франківська, справа набула дуже широкого розголосу.

Нижче подаємо фрагменти з виступів матерів жертв перед журналістами.

Про зникнення та пошуки сина

Галина СТРУТИНСЬКА:

«6 вересня мій син Ігор цілий день був вдома. Ввечері, десь о 18-й годині, йому хтось передзвонив і попросив вийти. Він відмовився, бо мав наступного дня йти на роботу. Він дуже любив і цінував свою роботу. Працював на телебаченні «Галичина». Наступного ранку я його розбудила, він прийняв ванну, побрився, одягнув чисту футболку. В кишені було 2 грн. 50 коп., мобілка і ключ від хати. Пішов на роботу, працював цілий день. Дівчина, яка його замінює на роботі, сказала, що Ігореві хтось передзвонив і він… пішов.

Цілу ніч я йому телефонувала, але телефон не відповідав. Я побачила вдома зарядний пристрій і подумала, що, можливо, розрядився телефон. Поїхала до сестри, телефонувала звідти, але все марно. Я обдзвонила всі морги. Знаєте, останніх два роки він жив у мене і завжди попереджав, коли десь затримувався. В. познайомив його з дівчиною. Ігор майже рік з нею зустрічався, і коли залишався у неї, то попереджав мене. Але вони останнім часом посварилися, тому о 22-й год. він завжди був вдома. Було, що його викликав В. до «Велмарту» (неподалік ми мешкали), і звідти Ігор вже приходив напідпитку. В. заходив до нас додому, я бачила його…

Під час пошуків сина я звернулася в міліцію. Там сказали почекати три дні, може, знайдеться. Так в міліції тягнули час, що я навіть не могла надати телебаченню «Галичина» довідку про зникнення сина і його розшук… Потім наступні 66 днів показували сюжет про розшук мого сина! І ми вірили, що він десь ходить. А потім мені передзвонили, що в морзі є два трупи. Я прийшла на впізнання і побачила ноги свого сина. У нього було татуювання на нозі, та й по кросівках і шкарпетках впізнала теж.

Більше я нічого не бачила. Бо там було лише багато шматків… Голова зігнила повністю. Мені сказали, що в нього виколоті очі, маленький розріз на животі і акуратно скальпелем вирізані серце і печінка».

Лариса КУЧЕРАК:

«Останній раз дзвінок від мого сина був 4 жовтня. Він подзвонив до дружини і сказав, що скоро прийде додому. Перед тим ще мав зайти на роботу до батька. Це було десь о 16:30. Він переговорив з дружиною, і після того дзвінка ми не чули його більше і не бачили.

Наступного дня увечері я передзвонила до невістки, і вона сказала, що Антон вдома не ночував. Це було дуже дивним, бо ночував він завжди. Ще в неділю ми його чекали, дзвонили друзям. Очікування було надзвичайно довгим і важким. У нас були усілякі версії: думали, можливо, затримався в якоїсь жінки чи коханки, можливо, з хлопцями загуляв чи втік в АТО, чи просто йому набридло все та й утік. Хоча варто наголосити, що він дуже любив свою дружину і дочку, тому з власної волі зникнути не міг.

Мене шантажували. На початку листопада до мене задзвонили і повідомили: якщо я хочу побачити Антона, то потрібно 20 тисяч. Я дуже зраділа. Вони сказали, що тримають його в машині. А мені потрібно під’їхати в район залізничного вокзалу і привезти гроші. Я попросила, щоб дали почути його голос. Але вони відмовились і щось там мені говорили, що він потрапив у халепу. Шантажувати почали після того, як місцеві телеканали розповіли про зникнення хлопців. Та я не розгубилася, звернулася до правоохоронних органів, і вони моментально спрацювали. Мене вели по телефону, сказали, куди підійти. Я застерігаю людей, бо, на жаль, є такі аферисти, які на чужому горі хочуть заробити гроші…

Пошуки Антона тривали до 12 листопада. Саме цього дня нам подзвонили і повідомили, що знайшли два трупи, 27 і 35 років, і я зрозуміла, що це, мабуть, був мій син… 13 листопада нас повідомили про те, що ми можемо прийти на впізнання тіла. Ми з невісткою пішли до моргу, впізнали його. Була його обручка на руці. Це дуже страшно. 21 листопада ми його поховали».

Про розчленування тіл

Лариса КУЧЕРАК:

«В довідці з моргу вказано, що смерть настала від черепно-мозкової травми і перелому кісток черепа. Про те, що в Антона видалені органи, мені не сказали. Але чомусь опинилася в рані на животі… пляшка. Таке враження, що це просто якийсь ритуал: вбити, розрізати, розчленувати. Але ж руки, ноги, голова, вуха, очі – все було відрізане дуже грамотно, розрізи акуратні, по суглобах. Тобто це робила людина, яка це вміє робити.

Медексперти сказали, що таке розчленування одна людина зробити не може, мусить бути ще, так би мовити, асистент. Вони це робили дуже спокійно. Вбили Ігоря, і по такій же точно схемі пішов з життя Антон. Щоб це все зробити, потрібен час, це ж не зробиться за годину. […] Я так розумію, що це розчленування було довгим. Воно смакувалося. Не так, що в один день вбили і розрізали. Це бензопилою можна швидко, а скальпелем… Це ж людина мала з задоволенням робити, все тіло пошматувати. Потім ще це все прибрати, помити – це ж купа крові! Ще й другий раз повторити…

Я б ще могла зрозуміти: вдарив, бо приревнував. Але переконана, що смерть настала не від черепно-мозкової травми… Думаю, що від рукоятки скальпеля в око. Тобто ми не погоджуємося з тим, що це була п’яна бійка. Чому тоді від п’яної бійки постраждав тільки Антон? Більше ні у кого ніяких травм з їх компанії. Рукою цю черепно-мозкову травму не зробиш, це треба було вдарити чимось тяжким і великим з такою силою. У двох жертв однакові травми, то яка бійка з різницею в місяць?

Напевно, тіла вбивця тримав у підвалі. І все посортовано: рука до руки, нога до ноги. Дев’ять пакетів. Мабуть, краще про це не думати. Бо коли думаю, яким чином позбавили життя мого сина, то це дуже страшно.

Ми хоронили сина в закритій домовині, тіло пообмотували міцними кульками. Я от думаю, чи не було ще таких вбивств перед Ігорем і Антоном? Я більш ніж впевнена, що мають бути люди, які ще подібним чином зникли. Ігор не перший, можливо, Антон останній».

Галина СТРУТИНСЬКА:

«У довідці, яку видали мені, нічого не вказано про видалення серця і печінки. Мені про це лікар усно сказав. Вони дивувалися і казали, що це зроблено дуже вміло. Для чого вирізали органи?»

Про можливі мотиви вбивств

Галина СТРУТИНСЬКА:

«Мій син завжди був спокійний до жінок, ніколи ні до кого не приставав. Його перша дружина взяла його за руку і відвела до ЗАГСу. Життя у них не склалося. Потім В. познайомив його зі своєю подругою. Вона пила, тому мій син не ризикував одружуватися з нею. Коли я запитала, навіщо вбили мого сина, сказали: через ревнощі.

Коли я ще розшукувала Ігоря, дзвонила В., він мені розповідав казки, ніби мій син зайшов до нього після роботи, а насправді сам телефонував моєму синові і запрошував в гості. В. також казав, що мій син розповідав йому про свої проблеми, позичив 50 гривень і наче кудись поїхав на таксі. Але я знаю, що Ігор ніколи на таксі не їздив, він економив гроші, бо ми жили бідно. Він їздив автобусом або пішки йшов. А вони тоді сиділи у В. в стоматкабінеті на вулиці Грюнвальдській. На наступний день я пішла віддавати тих 50 гривень В., але там вже було закрито.

А ще В. сказав, що мій син нібито хотів повіситись. Я від свого сина ніколи такого не чула про самогубство. Я маю виписку з комп’ютера, що він збирався їхати за кордон, хотів допомагати дитині і мене забрати. В. видумав про самогубство, і це записали у протокол».

Лариса КУЧЕРАК:

«Я сумніваюся, що співмешканка була причиною вбивства. Антон добре жив зі своєю дружиною, надзвичайно любив донечку. Навряд чи, маючи молоду і симпатичну жінку, він би заглядав на подругу стоматолога. В. мавякось аргументувати свої вчинки, тому сказав, що таким чином позбувався залицяльників своєї дівчини. Дівчина така специфічна, чесно кажучи, і я не знаю, чому в неї було так багато залицяльників. Про неї в місті не дуже добра слава, вона жорстока. Думаю, що вона брала безпосередню участь разом з В., а не просто спостерігала».

Про місце злочину

Лариса КУЧЕРАК:

«Я спілкувалася з В. тоді, коли Антон пропав. Я ходила до них у стоматкабінет. Вони довго мені не відкривали дверей, хоч я сказала, що Антонова мама. Я його раніше ніколи не бачила, і він у нас ніколи не був.

В. сказав, що Антон вийшов першим, тому що йому подзвонили, а вони ще залишилися. Куди пішов Антон – він не знав. В. був абсолютно спокійним і врівноваженим, гарно розмовляв. Я навіть подумала, що він тут не причетний. Єдине, мені не сподобалась його співмешканка. Вона нервувала дуже сильно. Вона бігала, показувала нам невеликий підвальчик, який є в тому ж кабінеті-квартирі. Там все було чисто і гарно, розстелене ліжко, – вони там, напевно, жили. Мене здивувало, що абсолютно немає запаху медичного: спирту, препаратів, ефіру. Таке враження, що там добре прибрали все.

У цьому будинку є великі підвали — такі, як бункери. Я заглядала туди, і там все було чисто. Можливо, тоді ці трупи були в підвалі, адже підвал мені відмовилися показувати. Нам треба було тоді наполягти оглянути підвал. Але була пізня година, і я трохи побоялася. Думаю, що міліція знала, що це там треба шукати. Просто вони не мали фактів». 

Про перебіг слідства

Лариса КУЧЕРАК:

«Я тримаю зв’язок зі слідчим. Він сказав, що В. зараз у СІЗО, осудним він буде – сто відсотків, бо це резонансне вбивство. Думаю, що така людина має бути покарана. Особисто мені говорили, що вже В. робили судмедекспертизу, і сказав наш слідчий, що він осудний. Можливо, будуть їхати ще у Львів. Але якщо дасть оцінку наша психлікарня, то така потреба зникне.

Тут така ситуація, що не можна цю справу просто так залишити. Потрібно за цим пильнувати… Казали, що слідство буде тривати десь три місяці, як мінімум».

Галина СТРУТИНСЬКА:

«Мого сина вже б не врятували. Та Антона могли врятувати, якби міліція вчасно кинулася на пошуки. Як тільки взнала, що зник другий, я побігла до слідчого і кажу: ви ж бачите, що вже другий пропав з того самого місця. А мені відповіли, що не з того…

Більше того, в міліції запевнили, що ці два зникнення не мають між собою ніякого зв’язку. Я відразу принесла слідчому телефон В., його адресу. Згодом нам призначили іншого слідчого. Якби стежили за В., то могло б бути інакше. Чому місяць чекали?

До речі, я просила адвоката. На що слідчий мені сказав, що адвокат мені не потрібний:  «Приватного ви не потягнете, бо це дорого. А державного вам не треба, бо тут все ясно». Я знаю, що батько того В. – суддя, хоч і не працює зараз, але у нього всі судді знайомі і всі будуть його вигороджувати. Мого сина вже не повернеш, але щоб цей більше людей не різав. Це ж дико так закатувати молодих людей!»

Записав Марко БАБИК, Галицький кореспондент