Пам’ятники-привиди Івано-Франківська

Пам’ятники бувають різним. Є серед них видатні особистості й красномовні символи, а є й пам’ятники-привиди. Колись вони прикрашали собою місто, але їх знищив безжальний вітер історичних змін. Незважаючи на це, вони все ж продовжують жити – на старих світлинах і поштівках та в людській пам’яті. Кожен із цих пам’ятників залишив по собі слід в історії, а тому вони заслуговують на нашу увагу. Якими б не були їхні прототипи.

Тінь імператора
Пам’ятник імператору Австро-Угорщини Францу Йозефу І був споруджений у 1838 р. Він знаходився на однойменній площі (нині майдан Шептицького). Там бронзовий цісар  простояв 81 рік, аж поки на рубежі 1919-1920 рр. його не наказав знести польський військовий комендант. Пам’ятник демонтували, а бронзу відправили на військовий склад. Постамент проіснував трохи довше – до 1928 р.
До речі, великий імператор був зовсім «не чужою» людиною для нашого міста. Відомо, що він бував у Станиславові два рази – у 1817 р. та у 1823 р. (за іншими даними – у 1825 р.) В 1835 р. цісар помер і новим володарем став його син Фердинанд І. 

Відлуння великої битви
У 1910 р. у Станиславові відсвяткували п’ятсотрічний ювілей Грюнвальдської битви. Ця битва була однією з найбільших в історії середньовічної Європи. Польсько-литовські сили розгромили військо Тевтонського ордену й надовго забезпечили своє військово-політичне панування в регіоні. На честь ювілею у вересні 1910 р. у парку цісарівни Елізабети (нині парк Шевченка) було відкрито пам’ятник, що називався  «Грюнвальдська скала». Монумент мав вигляд високої колони, увінчаної фігурою орла з розпростертими крилами (символ польської держави). Загальна висота Грюнвальдської скали складала 6 м. У грудні 1941 р. пам’ятник був серйозно пошкоджений німцями, а відтак і знесений. 

Міцкевич. Версія перша 
У сучасного бронзового пам’ятника Адаму Міцкевичу був попередник – розкішний монумент з італійського біло-рожевого мармуру. Вагу пам’ятник мав солідну – близько восьми тонн. Ідея його створення виникла наприкінці 19 ст. з нагоди сторіччя з дня народження великого поета. Перемогу в конкурсі проектів здобула робота краківського скульптора Тадеуша Блотницького. Урочисте відкриття монументу відбулося 20 листопада 1898 р. На постаменті були викарбувані слова польською мовою: «Адаму Міцкевичу в століття від народження – громадяни м. Станиславова. 1898 р.»  В 1919 р. під час Першої світової війни монумент був непоправно пошкоджений. В 1930 р. його було заново відлито з бронзи в дещо спрощеній формі. Було також трохи змінено місце розташування. В 1940 р. польську дошку зняли й замінили на нову: «Адам Міцкевич, 1798-1855». В такому вигляді пам'ятник зберігся дотепер. 

Діва Марія
Попередниця була і в сучасної статуї Матері Божої з ротондою і фонтаном, що прикрашає майдан Шептицького з 2000 р. Раніше статуя Богородиці стояла у дещо іншому місці – біля Колегіального костелу Пресвятої Діви Марії. Вона була створена у 18 ст. в стилі бароко й була дещо схожа на сучасну статую, зокрема у старій композиції Діва Марія теж стояла на кулі.

Комуністичний гуру
Про пам’ятники Леніну в нашому місті можна писати не те що окрему статтю, а й навіть невелику наукову роботу. Особливо виділявся на загальному фоні монумент Ілліча перед готелем «Україна» (нині «Надія»). Він був збудований на початку 60-х років і представляв собою Леніна, що тримає руку в кишені пальто й задумливо дивиться в синю далечінь. Повіяв вітер демократії й перебудови, і для івано-франківської ленініани настали лихі часи. 
На початку 90-х років у місті було демонтовано майже всі зразки радянської монументальної пропаганди. 9 жовтня 1990 р. така ж доля спіткала й Леніна біля готелю «Україна». Причому його знесення стало значною подією для іванофранківців, адже на «загибель вождя» збіглася подивитися сила-силенна людей. Комуністичний гуру зник назавжди, але площа без нього втратила логічний центр своєї композиції. Тому виникла думка замінити Леніна кимось іншим. Спочатку планувалося спорудити монумент Шевченка, але згодом влада і громадськість вирішили увічнити Івана Франка. Так, 26 серпня 1995 р. відбулося урочисте відкриття монумента Великого Каменяра.

«В районі танку»
Цю фразу дотепер можна почути з вуст корінних іванофранківців. Хоча самого танка вже давно немає. Вперше його встановили у листопаді 1965 р. на Пасічній для вшанування радянських солдатів, які першими увійшли в окуповане фашистами місто. Потім історики зауважили, що правильніше було би встановити монумент на півдні, адже саме там наступали танкісти. Повторне відкриття пам’ятника відбулося у 1978 р. Танк стояв на постаменті, обкладеному білим мармуром. На його борту красувалася цифра «100», а на стволі – сім зірочок, які символізували знищені танки противника. Особливою любов’ю монумент користувався в івано-франківської дітвори. На початку 90-х років радянська армія була оголошена окупантами, і танк уночі знесли. Обурені мешканці написали на постаменті «Вандали – поверніть історію!» Але і постамент невдовзі зник назавжди. Ходили чутки, що танк був вивезений за місто на лисецький полігон, де військові відпрацьовували на ньому стрільбу.

Перерваний політ
У середині 80-их на кільці біля теперішнього супермаркету «Сільпо» на постаменті височів справжній літак МІГ-15.  Саме на такому літав Юрій Гагарін. На початку 90-х років сильним вітром літак був суттєво пошкоджений, а потім… просто зник. Ходили чутки, що його розпиляли й здали на металобрухт підприємливі мешканці. Цікаво, що цей пам’ятник офіційно ніхто не зносив. Навіть у «Переліку пам’яток історії та культури, виключених з державного реєстру та демонтованих у 1990-1995 рр.» він не згадується.

Жили-були п’ять братів…
І всі активно захищали комуністичні цінності. Петро, Василь, Дмитро і Степан Майданські загинули під час війни. Хтось потрапив у концтабір, когось наздогнала фашистська куля. Живим з війни повернувся лише Михайло – п’ятий брат. 23 вересня 1979 р. на честь чотирьох загиблих братів було споруджено пам’ятник у вигляді чотирьох витягнутих прямокутників з барельєфами. Наприкінці 80-х років поряд спорудили й скульптуру їхньої матері у скорботі. В такому вигляді пам’ятник проіснував до 1993 р. Стосовно його долі не було єдиної думки. Висловлювалися твердження, що Майданські – справжні патріоти, яких просто осліпила комуністична пропаганда. Фатальною для монумента стала зірка, зображена на кашкеті одного з братів. Саме вона поставила остаточну крапку в рішенні щодо його знесення. 

Звичайно, це далеко не всі пам’ятники-привиди нашого міста. Насправді їх значно більше. Чи варто знищувати «непотрібні» пам’ятники? Хтось відповість ствердно, а хтось уважатиме це справжнім злочином проти історії. Мовляв, он у Хельсінкі на Сенатській площі стоїть пам’ятник російському царю Олександру ІІ – представнику «окупантів». Отже, фіни поважають своє минуле, яким би воно не було? Перш ніж погодитися з цією думкою, варто замислитися: чи доцільно порівнювати спокійну й флегматичну Скандинавію з Україною та її важкою й буремною історією? Міняються епохи, режими, ідеології, керманичі, а з ними й пам’ятники. Якщо їх не зносити, чи не будемо ми невдовзі жити у справжньому лісі з кам’яних монументів?

Олена БУЧИК