Земля розбрату

У селі Мостище Калуського району школа, сільрада та церква сперечаються за землю. Наразі виконавчий комітет сільради прийняв рішення про те, аби перевести опального директора школи на ідентичну посаду в сусіднє село.

Мостище можна віднести до приміського села, воно розташоване за кілька кілометрів від Калуша. Чому місцева влада не бореться за власних дітей та чому їй вигідно, коли малечу вивозять до міста?

 100 років – не вік

Приміщення місцевої Мостищенської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів будували ще за часів імперії Габсбургів, воно датоване 1902 роком. Директор Іван Климишин показує хазяйство: тутешня ЗОШ – одноповерхова хатина. Незважаючи на вік, споруда доволі охайна, у кабінетах просторо та затишно. Замок на вхідних дверях не міняли з часу її відкриття, ключ схожий на символічний ключ від міста – колоритний, великий та кований, такий раритет ще треба пошукати.

Приміщення шкільних майстерень, що розташовані у дворі, буквально вросли в землю і радше схожі на землянки, аніж на пристосовані до занять класи. Їх визнали аварійними, санстанція дала припис закрити, тому діти майструють, де доведеться.

За школою стадіон, щоправда, там займаються не лише учні:  спортивний майданчик відвідують також мостищанські корови. Власної спортивної зали місцева школа зроду не мала, їдальні також, "до вітру" діти ходять на вулицю.

Через дорогу від стадіону ще одне одноповерхове приміщення, це колишня церковна резиденція. Піввіку тому її передали на потреби освіти, з того часу тут навчають шкільним азам – у трьох класах розмістилася молодша школа та книгозбірня. Саме земля довкола колишньої парафіяльної резиденції стала каменем спотикання для директора школи, сільського голови та місцевого пароха.

Село є дуже компактним, всі головні будівлі при купі. Мостищенська церква розмістилась навпроти автобусної зупинки. Лицем до храму ліворуч – приміщення сільради та Народний дім. Позаду через дорогу – зупинка, за нею спірний клапоть землі – 0,5 га прямокутної подовгастої форми. Нині наділ покавальцювали, половину відгородили старій школі-резиденції, на землі за парканом звели нове житло для священика.

"Скандал розпочався з того, що я звернувся до сільради з двома листами про те, щоб школі виготовили акти на право постійного користування землею, і про те, що ми хотіли на цій території добудувати корпус, оскільки школа наша дуже стара", – вводить в курс справи директор. Іван Климишин пояснює, що забраний кусок став на перешкоді добудові шкільного корпусу, а війну за землю він розпочав ще три роки тому.

"Я вже готовий погодитися, бо розумію: село збудувало парафію. Але бачите криницю (директор показує на бетонний колодязь посеред наділу та більшу частину подовгуватого кавалка землі, що пустує). З райдержадміністрації двічі приїжджали і вимірювали землю для будівництва корпусу, навіть кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації виділяли. Проектанти вказували на те, що на ділянці, яку залишили, добудувати щось неможливо. Земельний наділ треба розширити, а це якраз забрана у нас та пустуюча частина землі", – розповідає Климишин. Проходячи повз загорожу, директор прояснює, що в добудові можна передбачити невеличкий спортзал, майстерні та їдальню, адже харчоблок тимчасово облаштували у Народному домі. До того ж, добудова не настільки затратна, як нова школа. Щоправда, вважає він, шанс спорудити довгоочікуваний корпус – нульовий: "Час втрачено: коли гроші виділяли, ми за землю воювали".

Директор каже, що сьогодні це радше принципове питання, ніж нагальне. Але він вірить, що у зв’язку з реорганізацією сільських шкіл у навчально-виховні комплекси (це коли на базі школи створюють дитсадкок – авт.), навчальний заклад матиме життя.

Близькість до міста не на руку місцевій освіті. Нині в школі навчається 31 учень. "Цього року в селі 12 першачків, а до нас в школу прийшло лише троє", – каже директор. У райвідділі освіти до роботи директора немає претензій, але земельне непорозуміння з головою села Галиною Пукіш та церквою призводить до того, що батьки школу почали оминати.

Свята земля

"Приміщення, де розмістили початкову школу, належить резиденції парафії Української греко-католицької церкви. Є архівні документи, які свідчать, що поле і земля були церковною власністю. За радянської влади там розмістили контору, потім там вчилися діти. За часів незалежної України церква захотіла забрати власні приміщення, бо там споконвіку жили священики", – стверджує сільський голова Мостища Галина Пукіш. Вона запевняє, що будівля належить сільській громаді, а церковна і сільська громада – одне і те ж.

У тому, що півгектара землі, які числились за старою резиденцією, вирішили розділити, а на половині побудувати нову резиденцію, вона нічого поганого не бачить. Галина Пукіш показує підтвердження з Фонду держмайна про те, що приміщення школи-резиденції належить до комунального майна місцевого самоврядування і не є державною власністю. "Громада має повне право на чолі зі священиком йти відбирати…", – на цих словах Пукіш осікається. А в розмову вступає місцевий парох о.Тарас Цюпин: "Ми не відбираємо, але не відмовляємось від свого майна".

На службі у Мостищі о.Тарас Цюпин з 1997 року. На зустріч із журналістом "ГК" також приніс власну підшивку з документами. Показує звернення громади, яке свідчить про те, що старе приміщення резиденції та земельну ділянку хотіли повернути церковній громаді ще за часів попереднього сільського голови, у 2000-му році. Також в його руках архівна довідка, датована 1924-м роком, в якій йдеться про те, що греко-католицькій парафії села Мостище належало 175 моргів землі. Парох виправдовується, що він не свої інтереси представляє, а лише дотримується реституції – закону про повернення прав на церковне майно та землі.

"Аби не забирати у дітей приміщення, не переривати шкільний процес, ми спільно з громадою порадилися і вирішили на частині ділянки почати будівництво нової резиденції. Я ходив у кожен кабінет, хтось мене чув, хтось ні, і вийшов у нас такий проект, датований 2002 роком, про відведення земельної ділянки для будівництва резиденції за адресою Робітнича, 1а", – отець показує прошитий проект. Він має висновки, пояснювальну записку, власноруч написану згоду колишнього директора школи (сам же визнає, що до цієї довідки є багато запитань – авт.).

Згідно з висновком Держкомзему в області, заяви "про наявну згоду" дирекції Мостищенської ЗОШ на вилучення ділянки надійшли пізніше (22.02.02 та 08.04.02), ніж було прийняте саме рішення (05.02.02), що свідчить про грубе порушення норм земельного законодавства. Крім того, рішення про передачу земельної ділянки у власність громаді було ухвалено "без розроблення та затвердження… проекту відведення цієї ділянки".

Парох о. Тарас Цюпин показує рішення сесії сільської ради і запевняє, що тільки у 2002 році вони почали будувати резиденцію. Цей дім будували всім селом, акт на право власності на землю біля резиденції у сільраді вже оформили. Біля дороги навпроти храму – двоповерховий дім з гаражем. Це приміщення нової резиденції, обабіч 100-річна початкова школа. Священик визнає, що в будинку буває лише час від часу, втім запевняє, що в Мостищі – щодня.

Задавнене непорозуміння

Землю за Мостищенською ЗОШ площею 1,43 га сільська рада народних депутатів закріпила ще 22 червня 1995 року. Півгектара біля старої резиденції також додали до загальної площі. А 5 лютого 2002 року сільрада Мостища проголосувала за "виділення земельної ділянки для будівництва резиденції та надання дозволу на будівництво резиденції". Своїм рішенням депутати відкроїли від шкільного подвір’я 0,25 га.

У 2012 році Головне управління Держкомзему в Івано-Франківській області визнало це рішення таким, що прийняте з порушенням вимог ст. 118, 149 ЗКУ та норм земельного законодавства. Щоправда, згодом сесія сільської ради його скасувала та проголосувала за ідентичне рішення уже без порушень.

Директор школи стверджує, що з самого початку сільрада не мала права забирати землю, бо у 2001 році в дію вступив Закон України "Про освіту", згідно з яким відчужувати власність освітніх закладів – незаконно.

Непорозуміння – задавнене. Тому кожна сторона озброїлася теками з документами. Часом вони ідентичні, часом – розбіжні, низка суперечливих. Рішень, відписок, відмовок та спростувань з різних інстанцій у кожної з трьох сторін – хоч греблю гати.

"Хтось почав щось шукати - не ті довідки, підроблені рішення сільської ради. Ми не утискаємо в жодному разі ні дітей, ні школу, бо мене це як священика болить, тому що від цього конфлікту найбільше страждають діти. Стара резиденція стоїть, біля неї виросла нова, на тій землі, де колись жив священик до 1946 року", – вкотре роз'яснює ситуацію парох, скаржачись при цьому на те, що в школу його не запрошують упродовж семи років.

Сільрада йде у наступ

"У селі 260 дітей, а в школі 30. Біда в тому, що діти втікають, ніхто не хоче давати дітей в нашу школу, – в унісон священику каже сільський голова. – 15 років діти їли в брудному буфеті. Я в Народному домі забрала кімнату бібліотеки та кінобудку і зробила кімнату для прийому їжі, це не їдальня. Не може бути в клубі їдальня, нам вже газконтора заборонила в клубі плитку тримати, на другий рік, напевно, і її не буде".

Галина Пукіш веде нас до старої карти генплану Мостища. Показує за кладовищем спеціально відведену ділянку площею два гектари для будівництва школи та дитячого садка - заклад розрахований на 260 місць. Схоже, відстоювати інтереси хоч ветхої, але місцевої школи Галина Пукіш не збирається. Як вихід пропонує в приміщенні старої резиденції сформувати дошкільну групу. За її словами, школа - дороге задоволення, коли в село приїжджатиме шкільний автобус і забиратиме дітей до міста, буде значно дешевше.

А недавно сільрада пішла у наступ. 28 жовтня сільський голова Галина Пукіш звернулася до голови Калуської райради Василя Дзундзи про те, що "виконком Мостищенської сільської ради просить допомогти вирішити питання з директором, який не дає спокійно працювати сільській раді та релігійній громаді села". "Просимо, по можливості, перевести І. Климишина на іншу рівноцінну посаду в селі Довпотів або Станькова Калуського району, де є вільні вакансії", – сказано у цьому зверненні. Відділ освіти РДА, щоправда, відповів, що приймати такі рішення не в компетенції сільської влади.

Складається враження, що проблема в Мостищі значною мірою надумана, а боротьба за землю – це радше привід для зведення особистих рахунків між сільським головою та директором школи. Аби остаточно не зайти у глухий кут, Калуська міжрайонна прокуратура, профільні управління ОДА та інші відомства радять учасникам цього конфлікту суперечливі питання вирішувати в суді.

А тим часом більшість мостищенських дітей щодня їдуть в садочок чи школу до міста. Хто за кілька років у церкву ходитиме?..

Ірина ТИМЧИШИН, "Галицький кореспондент"