На Прикарпатті вчителька видала для школярів "Абетку маленького гуцулятка"
Двійко хлопчиків у гуцульських кептариках із захопленням читають… віршовану задачу про вівчаря й овечок на карпатській полонині. Четвертокласники залюбки пояснюють: задачі про рідний край, ще й у формі віршів, написала їхня вчителька Оксана Стефюк і власним коштом видала красиву ілюстровану «Рахівничку».
Викладає педагог у мальовничому містечку в обіймах гір — у Верховинській експериментальній «Школі майбутнього» на Івано-Франківщині. пише Урядовий кур'єр.
Завзята творча вчителька впродовж багатьох років (не чекаючи реформ) застосовує власні методики викладання, інтегроване навчання — коли, скажімо, математика і граматика, мистецтво і природознавство об’єднуються однією темою. Так учням легше й цікавіше засвоювати навчальний матеріал. Від таких уроків часто у формі гри, діалогу діти в захваті.
Готового рецепта успіху немає
Водночас педагог не лінується не лише придумати віршовані задачі (не про сувої тканин, а про близькі дітям речі — життя в горах, те, що їх оточує), а й розробляє завдання власні. Оскільки всі уроки в Оксани Ярославівни авторські, то й домашні завдання теж доводиться вигадувати. І постійно нові!
«За 27 років педагогічного стажу я не повторила жодного свого уроку», — запевняє Оксана Стефюк й залюбки ділиться професійними секретами. Більшість новацій, які прогресивні вчителі застосовують на практиці, нині закладають у реформу: Міністерство освіти і науки завершує роботу над новим державним стандартом початкової освіти. Його фінальний варіант незабаром має затвердити уряд. Стандарт пілотують у 100 школах у різних куточках України. А з вересня 2018 року по-новому навчатимуться всі майбутні першокласники, які підуть до 12-річної школи.
Новий стандарт — ще один важливий крок у межах запровадження концепції «Нова українська школа». Що зміниться для учнів початкових класів? Найперше — підходи в навчанні: замість готових знань школярів навчатимуть, як знання застосовувати у повсякденному житті, мислити, аналізувати. Для них напишуть нові навчальні програми. А щоб матеріал краще засвоювався, у початковій школі запровадять інтегроване навчання.
Так, окремими предметами залишаться українська мова, математика, образотворче мистецтво, іноземна й фізкультура. Решта сім дисциплін об’єднають в інтегрований курс «Мій світ», куди увійдуть мовно-літературна, природнича, технологічна, соціальна і здоров’язбережувальна, громадянська й історична галузі. Українську й математику інтегрують лише частково. Оскільки дитина в ранньому віці сприймає світ цілісно, а не попредметно, інтегроване навчання неабияк допоможе, переконують у МОН. У стандарті прописано, що предмети об’єднуватимуть довкола цікавих для дитини тем чи проблем. Теми в межах інтегрованих курсів зможуть обирати і вчителі, й учні.
Усе це на практиці впродовж дев’яти років (!) придумала й застосовує Оксана Стефюк у далекій гірській школі. «На той час я створювала, так би мовити, нелегально власні авторські уроки, адаптувала теми для дітей, запроваджувала тематичні тижні всупереч нецікавій шкільній програмі, що не відповідала віку моїх учнів, їхнім уподобанням, — ділиться вчителька. — Зокрема написала власні задачі з математики з 1 по 4 класи.
Керуюся тим, кого хочу виховати. Кожна моя ідея спрямована на те, що бачу, чую, відчуваю, — саме життя диктує, що нині актуально. Ось народжується в голові якась ідея і не дає спокою — мушу її апробувати. Готового рецепта успіху педагога немає — потрібно пробувати, аналізувати, узагальнювати. Усе корисне брати на озброєння, а все непотрібне — одразу відкидати. І в підсумку виходить не показовий, а корисний результат і для вчителя, і для учнів».
Щоб не втомлювала одноманітність
Знаєте, чим відрізняється звичайний учитель від новатора? І перший, і другий планують проведення уроку, одначе прогресивний педагог може миттєво змінити його перебіг залежно від обставин і уподобань учнів.
— Дітей втомлює одноманітність і вони перестають слухати вчителя, — каже Оксана Стефюк. — Не бійтесь урізноманітнювати роботу. Скажімо, поки доходжу до класу, можу подумки змінити перебіг уроку. Загалом, починаючи урок, не знаю, чим він закінчиться, бо спостерігаю за реакцією дітей: раптом у їхніх очах загориться вогник від деталей, на які спершу не звернула уваги. Якщо перед уроком мої учні обговорюють якусь проблему, новину, фільм або щось цікаве підготували, обов’язково їх вислухаю. А те, що потрібно, розкажу наступного разу. Адже важливо почути думку дітей, бо вони прагнуть себе реалізувати. Тож радше вони диктують мені, як проводити урок, а не навпаки. Гадаю, такий підхід нині актуальний, оскільки сучасним учням не потрібні готові шаблони — дітей необхідно навчити вчитися й застосовувати знання у повсякденному житті.
А ще вчитель має адаптуватися під вік учнів, давати ту інформацію, яка їм цікава. «Систему роботи в початковій школі треба змінювати щочотири роки, адже нові діти приходять уже з іншими потребами, інтересами, — каже Оксана Ярославівна. — І якщо житимеш лише власними напрацюваннями, не зможеш зацікавити нових учнів. Тому вигадую найрізноманітніші форми роботи і не боюся пропонувати. Такий підхід апріорі нестандартний: він дивує, зацікавлює, змушує мислити, аналізувати, робити висновки».
Учителька врахувала ще й унікальність учнів: оскільки вони горяни, не полінувалася написати віршики з гуцульською говіркою й видати «Абетку маленького гуцулятка». Завдяки цій книжечці діти не забувають рідного діалекту.
Замість домашнього завдання — до лісу
Оксана Ярославівна каже, що домашніх завдань має бути в міру, бажано з індивідуальним підходом до учнів. «Раніше були завдання, обов’язкові для виконання. Вони зовсім не збігалися з матеріалом уроку, — розповідає Оксана Стефюк. — Я ж ставила завдання, які закріплюють вивчену тему. Тому в журналі писала одне, а учні чули інше — те, що їм потрібніше. Нині ведуть дебати з приводу домашніх завдань. Звісно, треба пройти весь навчальний матеріал, але й не перевантажувати учнів. Також вони мають різні здібності — деяким треба обов’язково закріпити матеріал. Однак будь-які завдання не мають бути обтяжливими. Тож намагаюся дати в міру домашньої роботи, щоб у дітей залишився час побігати на вулиці. У красиву сонячну днину задаю мінімум — нещодавно порадила школярам піти з батьками на прогулянку до лісу. Бо знаю: наступного дня вони розкажуть про свої враження, ми їх обговоримо, проаналізуємо — це теж навчання».
Головне — працювати не на показ, а на результат. Учителька з Верховини неодноразово наголошувала, що потрібно відмінити техніку читання (МОН так і вчинило), твори замінити на есе, де учні можуть висловити власні думки. «Адже вони не можуть бути правильними чи ні, а в кожної людини, навіть маленької, власні, — переконує педагог. — Раніше треба було вгадати думку вчителя. Дитина має не боятися вільно висловлювати погляди. Так формуються громадяни. Вони й до вирішення життєвих питань підходитимуть глибше, а не поверхово, не боятимуться реалізувати себе у житті».
Учителеві — свободу
Не менш важлива підготовка вчителів. МОН планує вже найближчим часом перенавчити 22 тисячі педагогів, які 1 вересня 2018 року візьмуть перший клас. Адже хоч би якими були стандарти чи рекомендації, все залежить від учителя, методик викладання — вони мають бути сучасними, а не совковими. Так, замість «сіли, замовкли, руки на парту!» діти навчатимуться «в атмосфері взаємної довіри та поваги, без цькувань та насильства». Педагоги отримають більше свободи для застосування власних навчальних програм, організації навчального процесу. У програмах з усіх предметів передбачено 20% резервного часу — його педагог використовуватиме на власний розсуд. Скажімо, задля максимального засвоєння певного матеріалу, відвідання музею тощо.
«Учитель не повинен обмежуватись навчальним процесом, а бути передовсім людиною. І пам’ятати, що серед учнів є діти, яким у школі ліпше, ніж удома», — резюмує Оксана Стефюк і додає, що педагогів треба стимулювати, а не ставити в межі. Тоді школа справді перетвориться на нове освітнє середовище.
