«Сторожова застава»: Режисер і актори сподіваються на продовження
Із творцями першого в Україні фільму-фентезі «Сторожова застава» мені вдалося поспілкуватися під час дводенного фестивалю фентезі «Брама», що пройшов наприкінці жовтня в Івано-Франківську. Нині цю кінострічку вже називають «найкращим українським фільмом сучасності».
За два тижні прокату фільм зібрав понад 12 мільйонів гривень, а його аудиторія сягнула позначки 200 тисяч. Тож, чи важко знімати в Україні фентезі, що було найскладнішим та як почувались актори у своїх ролях, про все це Укрінформ розпитав у творців «Сторожової застави».
МИ СТАРТУВАЛИ ТРИЧІ
«Сторожова застава» - це перше пригодницьке фентезі в Україні. Режисер фільму Юрій Ковальов зізнається, ідея належить продюсерам, які прочитали однойменну книгу Володимира Рутківського. Вже потім, каже, всі разом вирішили взятися за сценарій. Книгу вдалося адаптувати для фільму разом із дитячим письменником Сашком Дерманським та маріупольським кіносценаристом Ярославем Войцешеком. Так з’явилась історія про школяра Вітька, який через загадковий портал часу потрапляє у минуле. Відразу - на тисячу років.
- Фентезі - найдорожчий жанр. Потрібно відтворити світ і персонажів, які насправді не існують. Наш офіційний кошторис склав 40 мільйонів гривень, держава дала 45% цієї суми: Держкіно нам скерувало 18 мільйонів гривень. Для фентезі – це не так багато. Середній бюджет, з якого стартує фентезі у країнах Європи, Америки - на 2-3 порядки більше, - говорить Юрій Ковальов та відразу й зізнається, що на брак коштів не нарікає. Все більше – на брак часу.
- Ми стартували тричі. Два рази нам заморожували початок роботи, бо 2013 року в країні почалася війна і гроші потрібні були на інші речі. Коли втретє взялися за справу у 2015-му, то було обмаль часу, бо нам потрібні були для зйомок літо, осінь, весна, але аж ніяк не зима. Загалом, знімальних змін було 52, - розповідає Ковальов.
За його словами, робота над фільмом тривала непросто. Гримерам та костюмерам доводилося починати робочий день о другій ночі, адже одягали не лише головних героїв, а ще 50 воїнів. Та й акторам доводилось зніматись за будь-якої погоди.
КРУТА КОМАНДА
- У мене була дуже крута команда. Це – оператор Юрій Король, два художники-постановники Влад Одуденко і Володя Романов. Художник Тоня Білінська створила такі костюми, в яких усі деталі були зроблені вручну. Навіть для головних жіночих персонажів полотно ткали вручну, бо на великому екрані дуже помітно, чи сучасна тканина, чи давня. Ліля Хома – художник із гриму. Він у нас був надзвичайно складним. Лише на грим Тугарина йшло майже 2,5 години, розгримування - близько години. Тому оці нюанси нам дуже ущільнювали час, - пригадує режисер.
- Взагалі костюми були б комфортні, якби було комфортно на вулиці. А в нас знімали двома блоками: при мінусовій температурі - тоді було холодно - та влітку, коли температура сягала 37 з позначкою плюс, працювати було теж не зовсім затишно. Але я себе підбадьорював, що маю отримати такий результат, аби на перегляді себе похвалити. А якщо десь сачкану, то це буде вже не те, - зізнається актор Роман Луцький, який зіграв у фільмі Олешка.
Саме Роман Луцький, знайомий глядачам за фільмом «Століття Якова», отримав чи не найбільше схвальних відгуків від кінокритиків. Його роботу похвалив навіть автор книги Володимир Рутківський. Блискучу роботу Луцького визнав і сам режисер. Актор пригадує: Ковальов похвалив його першим, тоді як сам він у ролі Олешка почувався «просто класно».
- Сам процес технічно був важким. Треба було опанувати фехтування, верхову їзду. Кіно зараз більше тяжіє до типажності. Мені було потрібно лише загострити усе те, що в мені є подібне до Олешка. Я завжди хотів отримувати різнопланові ролі. Ось моя мрія здійснилась. Можливо, в Олешка є щось від мене, а в мене – від Олешка (посміхається). Так, у фільмі були певні трюки, які я розумів, що можу виконувати сам, а тому відмовлявся від каскадерів. Наприклад, коли мене Голанд б’є, і я падаю в озеро, це був політ на 6 метрів, - пригадує Роман Луцький.
- З таким режисером нам легко було вживатися в роль. Він помагав. У нас були уроки верхової їзди, дайвінгу, фехтування. Була серйозна підготовка, а ще – курси акторської майстерності. Працювали з професійними акторами, це – надзвичайно цікаво», - зізнається Єва Кошова, яка зіграла Оленку.
Нині вона з сумом пригадує лише те, що не всі однокласники тоді підтримували її, як це було у Даниїла Каменського, який зіграв головну роль Вітька. Нині йому 17, а коли знімали фільм він ще вчився у школі.
- Визначальний останній рік я до школи майже не ходив. Увесь час був на зйомках. Однокласники мене підтримували. Найскладнішою була підготовка і те, що нам потрібно було вжитися в роль. Тобто, коли ти насправді стаєш тим персонажем, якого треба зіграти», - говорить Даниїл Каменський. На запитання, чи вже вийшов із цієї ролі, він з посмішкою констатує: «Ну так, бо ж зйомки закінчились рік тому».
Тепер початківці у кіно не приховують, що товаришують, а останнім часом – майже всюди разом. Доводиться їздити на презентацію фільму, інтерв’ю. Втім, популярними себе ні Єва, ні Даниїл поки не вважають. Зізнаються, хочуть «досягати нових вершин».
КІНО І МІСТИКА
- Цей фільм - для сімейного перегляду. Бо існують спеціально жарти для дорослих. Є моменти стосунків між Олешком і Росанкою, та є і жарти для дітей. Ми сподівались, що люди, які прийдуть родиною на фільм, після перегляду матимуть що обговорити разом. Зараз ми отримуємо дуже потужний зворотній зв'язок, - констатує Юрій Ковальов.
Нині він зізнається: після фільму шукає новий сценарій. Читає все, що надсилають. Перевагу надає трилерам та пригодам. Проте якщо запропонують продовження «Сторожової застави», він не відмовиться, бо досі відчуває дивний магнетизм.
- Містики було багато. Точніше – якогось магнетизму. Ось тепер їхали потягом до Івано-Франківська. У купе я кинувся за рюкзаком, а з верхньої полиці яблуко впало просто на актора Ілька. А в нашій історії він їсть яблука і з цим пов’язана цікава сюжетна лінія. У нас були історії, коли потрібно було знімати у Скелях Довбуша, а там випав сніг, і нас попередили, що зйомки неможливі. Та тоді ми все ж приїхали, і за два дні сніг повністю зійшов. Щойно ми поїхали звідти – він знову випав. Такі речі траплялись, ніби за нами хтось спостерігав і допомагав нам це зробити, - говорить режисер.
- Ми цим фільмом повернули собі епічних героїв: Добриню, Олешка і Іллю Муровця. До речі, Муровець - не через «м», а через «в». Згідно з літописом, так звалося місто на Чернігівщині, з якого був Ілько. Діти – найголовніші наші глядачі. А тому пишаємось тим, що це кіно їм сподобалось. Для мене робота над ним була особливо відповідальною, - говорить актор Олег Волощенко, який зіграв богатиря Ілька.
- На які ролі тепер сподіваюсь? Я – з тих акторів, які не мріють про ролі, а з задоволенням над ними працюють. А про щось мріяти, а потім розчаровуватись, це не про мене . Найперше, я сподіваюсь на продовження тієї ж «Сторожової застави». Поки що мені ніхто не пропонував те продовження, але ж історія може розвиватись далі, - переконаний Роман Луцький.
І з ним важко не погодитись. Тим паче, що кінопрокат «Сторожової застави» постійно розширюється, а це означає, на продовження фільму з часом можуть очікувати не лише в Україні.
ПОШТОВА МАРКА І КОМП`ЮТЕРНА ГРА
Торік на Гонконгзькому кіно- і телеринку фільм «Сторожова застава» був проданий дистриб'юторам на територію Індії, В'єтнаму і Малайзії. До кінця року «Сторожову заставу» готуються показати глядачам сусідньої Білорусі та Казахстану.
- Українському фільму - бути, впевнений на всі 100%. В авторському кіно Україна вже сказала своє слово. Зараз настав час на кіно для масового глядача. Ми лише почали. Прийде період, що за рік зніматимемо по 3-4 фентезі, от тоді ми вийдемо на рівень конкуренції. А зараз треба показати фільм, про який скажуть, що це – українське кіно. Тому, якщо запропонують продовження, я з радістю відгукнусь. За той час, що разом пережили на зйомках, ми всі почуваємось родиною, - зауважив режисер.
Треба зазначити, що в Україні, чи не вперше, фільм зустріли, як кажуть, не лише оплесками. На честь його прокату Укрпошта випустила марку тиражем у 130 тисяч, на якій зображені три українських богатирі: Ілько, Олешко та Добриня. Більше того, в Україні з’явилась комп'ютерна гра «Сторожова застава: оборона». І це, очевидно, лише початок. А те, що ефекти фільму подекуди, може, й програвали голлівудським, про що зауважили кінокритики, то це – не біда. Українці здатні на такі фентезі та ефекти, що голова закрутиться навіть у американців. Тепер важливо, аби світ зрозумів, що українці можуть знімати добре кіно. І в цьому - ота «монументальність» «Сторожової застави», про яку кажуть кінокритики.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
