У мене в РФ рідня, але я росіян сюди не кликав: як воює на Донбасі наймолодша бригада ЗСУ

Кажуть, що армія – утворення страшно консервативне, яке не бажає виносити на люди свої внутрішні проблеми і недоліки. І це дійсно так. Але, як і в кожному правилі, тут теж бувають винятки. Одним з них стала 10-та окрема гірсько-штурмова бригада, командування якої погодилося показати, як живе і воює молода, але така, що вже досить серйозно проявила себе в російсько-українській війні, 10-ка.

Кореспондент "Апострофа" отримав повний карт-бланш на спілкування з військовими на всіх рівнях. Крім хіба що самого командира бригади, який вирішив для себе спілкуватися з журналістами виключно після завершення війни. Мета експерименту проста: нагадати українцям (що не буде зайвим не лише в День захисника України), що десь на Донбасі досі йде війна, допомогти їм відчути себе в шкурі тих, хто до сих пір тримає фронт, хоча вдома все частіше чує "ми вас туди не посилали", і показати: нічого ще не закінчилося.

"Коли мені говорять, що я, мовляв, на заробітках тут, я пропоную: а давай я і тебе влаштую, ти теж заробиш?.. І знаєте, відразу всі хворі, косі, кульгаві стають... І це на Західній Україні, на Івано-Франківщині, де мене інакше як "москалем" не називали. Тому що сім'я моя з Росії. Але для мене це нічого не змінює. Це моя війна. Так, там мої родичі. Але тут мої діти. І я росіян сюди не кликав", - каже "Апострофу" командир 109-го окремого батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Роман Позняк.

Розповідаючи про причини, що привели його на війну, Роман не стримує емоцій. Кадровий військовий, танкіст, він ще в 2008 році повністю розчарувався в армії, яку методично знищували і перетворювали на карикатурну подобу сили, покликаної захищати державу. Тому звільнився і зайнявся бізнесом – встановленням систем кондиціонування. Згодом бізнес почав приносити непоганий прибуток. Однак Майдан, а потім російська агресія в Криму і на Донбасі поміняли його плани. Він чесно відвоював у складі 41-го батальйону 72-ї бригади під Старогнатівкою. А потім прийняв пропозицію очолити у молодій 10-й бригаді батальйон, який формувався з нуля.

"Через два дні після того, як я прийняв батальйон, у мене помер батько. Я в той день ще о 6-й вечора розмовляв з ним по скайпу, а близько 10-ї вечора дружина зателефонувала і повідомила: батько помер. Я ніколи не пробачу тій стороні те, що я не зміг попрощатися з батьком, не зміг його поховати, тому що ховали його в Ставропольському краї. Мене одразу попередили: кордон перетнути мені ще, можливо, і дозволять, але на похорон я не потраплю однозначно. Мене одразу ж заарештують – участь в АТО мені не пробачать. А я ніколи не пробачу їм", - ділиться з "Апострофом" комбат.

У цю ротацію – другу для 10-ї гірсько-штурмової і першу для воюючого в її складі 109-го окремого батальйону – бригада вирушила виконувати бойові завдання в Луганській області, в районі Попасної. Так склалося, що ці місця добре знайомі частині бійців, які воюють зараз в складі бригади. Багато хто вже встиг повоювати в цих краях в 2014-15 роках у складі інших підрозділів.

Зокрема, довелося повоювати на Луганщині комбригу 10-ки, полковнику Василю Зубаничу. Ще будучи командиром 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї бригади, він брав участь у дебальцевській операції. Саме за бої в районі Дебальцевого Зубанич був удостоєний звання Герой України.

10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду не дарма називають наймолодшим військовим формуванням в Збройних силах України. 1 жовтня 2017-го їй виповнилося всього два роки. Зубанич очолює 10 ОГШБр з перших днів її існування. Вже через чотири місяці після створення бригада (у складі якої на той час були два потужних штурмових батальйони, що мають солідний бойовий досвід - "Донбас-Україна" і "Айдар") вийшла в зону проведення АТО – утримувати фронт в районі Мар'їнки і Красногорівки.

За час, проведений в АТО під час першої ротації, бригада втратила 22 людини загиблими. Однак істотні (хоча і далеко не такі трагічні) втрати очікували 10-ку і після виходу із зони. Тоді зі складу бригади були виведені "Донбас-Україна" і "Айдар". Це рішення було прийнято, зокрема, через те, що 80% бійців у цих формуваннях були вихідцями зі східних регіонів України. А пунктом постійної дислокації (ППД) 10-ї гірсько-штурмової було визначено місто Коломия на Івано-Франківщині. І нехай у пункті постійної дислокації під час війни бригада проводить лише чотири місяці на рік – але хоча б цей період військовим хочеться провести ближче до дому і сімей. Про що більшість "айдарівців" і "донбасівців" при таких розкладах могли тільки мріяти. Саме через побоювання, що досвідчені військові з цих колишніх добробатів можуть почати масово звільнятися, і "Айдар", і "Донбас-Україна" були виведені зі складу 10 ОГШБр.

Замість вибулих штурмових частин 10-й бригаді довелося формувати нові батальйони – 109-й і 108-й.

"Батальйони були сформовані 5 і 11 грудня 2016 року. Не можна сказати, що з нуля. Але створювалися ці батальйони на дуже маленькій і слабкій базі 53-ї і 54-ї бригад. Там теж було чимало людей зі східних регіонів, які не бажали продовжувати службу в бригаді з ППД в Коломиї і переводилися в інші підрозділи. Зараз ми майже повністю оновили склад батальйонів", - розповідає "Апострофу" заступник командира бригади з морально-психологічної роботи підполковник Даніяр Петрюк.