Українська Правовірна Греко-Католицька Церква: Секта на службі Кремля

Українська Правовірна Греко-Католицька Церква - не зареєстрована, офіційно не визнана релігійна організація в Україні…

«Католицька» церква, яка не визнає догматичні постулати католицизму, проголосивши створення т.зв. «Візантійського католицького патріархату», оголосила анафему (відлучення від церкви) Папі Римському, Константинопольському Патріарху та ще більш як 1,5 тис. священнослужителям із числа керівних ланок християнських церков (римо-католицької, православної, греко-католицької)?! На перший погляд – нонсенс, який не має під собою жодного підґрунтя з точки зору здорового глузду. Та чи насправді все так однозначно? Спробуємо зрозуміти логіку створення вказаного «релігійного» утворення, з огляду на кінцеву мету його функціонування. Саме мета діяльності і передбачає визначення оптимальних методів і способів її досягнення. Аналізуючи методи, які використовуються УПГКЦ у спробах розширення свого впливу на релігійні громади, підпорядковані канонічним християнським конфесіям, можна зробити однозначні висновки щодо цілей, які носять, в т.ч. і політичний характер.

Зокрема:

- створення підґрунтя для розколу в середовищі релігійних громад, з метою перешкоджання формування єдиної української помісної церкви незалежної від зовнішнього впливу;

- формування суспільних настроїв в дусі спільних ідеологічних та релігійних коренів слов’янських народів (ідеї т.зв. «русского мира»);

- проведення акцій, в т.ч. інформаційного характеру, спрямованих на дискредитацію серед громадськості європейських цінностей та ідеологічних постулатів, з огляду на їх, нібито, повну несумісність із етно-культурними особливостями українського суспільства; 

- створення підґрунтя для посилення соціального невдоволення та ускладнення суспільно-політичної ситуації у зв’язку із реалізацією керівництвом держави зовнішньополітичного курсу, який, нібито, має на меті подальшу ескалацію військового конфлікту між слов’янськими народами України та Російської Федерації.

Практичні механізми реалізації УПГКЦ задекларованих ними ідеологічних постулатів привернули увагу правоохоронних структур у червні 2015 року, коли функціонерів секти (найбільш прийнятне найменування УПГКЦ, з огляду на їх ставлення до ідеологічних постулатів канонічних церков) т.зв. правовірних греко-католиків» було видворено з України за антиукраїнську діяльність, пов’язану із схвалюванням терористичної діяльності так званих "ЛНР" і "ДНР" та відвертою антиукраїнською пропагандою. Вищевказані події спровокували появу публікацій в проросійських медіаресурсах (http://uogcc.org.ua/ua/letters/article/?article=13081),  соціальних спільнотах мережі Інтернет про недопустимість втручання держави у внутрішньо церковні процеси та про, нібито, цілеспрямовані акції українських спецслужб, які, мовляв, виконують функції інструмента для розправи із ідеологічними опонентами Української греко-католицької церкви.

Підтримка «правовірних греко-католиків» проросійським медіаресурсом лише вкотре підтверджує припущення (висунуте на основі аналізу фактів пересічним громадянином, який, не будучи втаємниченим в діяльність спецслужб чи в теорії змов «всіх проти всіх») щодо відведеної спецслужбами Російської Федерації ролі для УПГКЦ у досягненні кінцевої мети – остаточного утвердження в Україні та її суспільстві ідеї щодо єдності всіх слов’янських народів в рамках т.зв. «русского мира», в якому, звичайно ж провідна роль надається РФ. По суті це є ніщо інше як спроба політичної «еліти» сусідньої держави втілити свої фашистсько-шовіністичні ідеї у відродження чергової імперії в іншій іпостасі. При цьому, як свідчить наш гіркий історичний досвід, як правило, не принциповим та не суттєвим для них є питання засобів для досягнення вказаної мети в ім’я якої допустимими вважаються жертви у вигляді тисяч і тисяч людських життів.

Так чи може церква, яка офіційно декларує себе християнською, підтримувати вказані ідеологічні постулати? Чи може будь-яке релігійне утворення іменуватися церквою, переслідуючи досягнення вищезазначених цілей? Відповідь – очевидна. Згідно офіційного тлумачення церковних термінів, релігійне об’єднання, яке декларує себе самостійним та проповідує вчення, що кардинально відрізняється від ідеології панівних церковних організацій іменується сектою. З огляду на вищевказане, серед духовенства дістало поширення найменування УПГКЦ як «секта Догнала» (за прізвищем її засновника та ідейного натхненника – Іллі Антоніна Догнала).

До слова, згідно інформації опублікованої офіційними урядовими колами Республіки Чехія, на виконання закону «Про люстрацію» від 1991 року, прізвище керівника секти Іллі Антоніна Догнала значиться у переліку таємних агентів спецслужб соціалістичної Чехословаччини під псевдо «Тонек» та  (http://www.cibulka.com/cgi-bin/det_os.exe?id=W13921). Напевне зайве вказувати на спорідненість спеціальних служб країн тогочасного соціалістичного табору та їх фактичну підконтрольність формально суміжному Комітету державної безпеки СРСР? Цікаво чи не так?  

Представники «секти Догнала» з часу створення її перших осередків на Україні, розпочали свою активну діяльність саме в серці антирадянщини та антирашизму - на теренах Галичини: с. Підгірці, м. Стрий, м. Дрогобич Львівської області, с. Побіжне Тернопільської області, м. Тисмениця Івано-Франківської області…. Чи є це випадковістю? Чи доцільно задаватися питанням: чому «доглалітами» ставиться  під сумнів саме канонічність УКГЦ – церкви, яка в періоди окупації України завжди була духовним стрижнем повстанського руху?

Запитання, мабуть, риторичне, оскільки немає необхідності проповідувати ідеї «руського міра» в русифікованих регіонах Донбасу, Автономної Республіки Крим, де кремлівська пропаганда за роки посиленої роботи вже досягла позитивного для себе результату. Проте, часи змінюються…

З урахуванням негативного досвіду на теренах Львівської області, тактика дій «догналітів» на Прикарпатті дещо змінилася та зосереджена на розширенні впливу серед представників канонічних конфесій через застосування різноманітних маніпулятивних технологій. Зокрема, в м. Тисмениця зазначена секта, вводячи в оману вірян, активно використовує найменування «греко-католицька» та проводить релігійні обряди від імені УГКЦ. При цьому, офіційно декларуються благі наміри в ім’я вічних християнських цінностей на кшталт: «Відновлення родини – воскресіння України». Важко не погодитись, правда?! І немає нічого дивного в тому, що зазначене твердження стало спонукальним для окремих жителів м. Тисмениця, котрі у липні минулого року долучилися до заходів, у вигляді освячення вірян святою водою, що організовувались «сектою Догнала» поблизу згаданого районного центру (на березі р. Ворона). 

Проте, замовчується єдиний, але дуже важливий нюанс: зазначене відновлення «догналіти» бачать лише в рамках «єдиного руського міра». Чи відомо всім прихильникам секти та введеним в оману християнам всі ідеологічні постулати зазначеної структури? Чи доводився до відома галичан текс звернення керівництва УПГКЦ, датованого вереснем 2015 року, до президента РФ В. Путіна і президента Республіки Білорусь О. Лукашенка із проханням про введення на територію України військового контингенту для недопущення євроінтеграції нашої держави? Вказаний документ ще до початку військової агресії Російської Федерації на Донбасі, яка забрала тисячі життів патріотів України, анексії Автономної Республіки Крим, мав на меті виправдати військове втручання на територію суверенної держави України в ім’я торжества «єдиного руського міра».

 (Текст зазначеного звернення отриманий із із матеріалів інтернет-ресурсу http://catholicnews.org.ua/dognalivci-zaklikayut-rosiyu-y-bilorus-vvesti-viyska-v-ukrayinu)

Хочеться сподіватися, що з урахуванням суспільного розголосу, який мала б спровокувати в т.ч. і вказана стаття, «секта Догнала» припинить свою діяльність на теренах Галичини та на Україні загалом, усвідомлюючи всю безперспективність реалізації кінцевої мети свого функціонування, котра немає нічого спільного із християнством та його чеснотами. Проте, вирішальне слово залишається за кожним із нас, зокрема, та за суспільством в цілому, яке, подібно будь-якому здоровому організму, на інстинктивному рівні самозбереження відкидає та не сприймає хворобливі, паразитуючі утворення, що намагаються призвести до його загибелі.