"Війна не має статі". Як українські жінки воюють на передовій
Дедалі більше українських жінок стають до лав Збройних сил України, щоби дати відсіч російській агресії.
ВВС поспілкувалась з трьома з 5 тисяч фронтових військовослужбовиць, яким довелося воювати не лише з військами нападників, а й з посиленою пропагандою Кремля та, подекуди, сексистськими підходами у системі армії рідної країни.
Струнка блакитноока брюнетка займається у тренажерній залі. На перший погляд, звичайна справа. Якби не один факт. За даними російських ЗМІ, вона мертва.
Андріана Арехта - сержантка спецпідрозділу ЗСУ. Готується вертатись на передову.
Ми зустрічаємося з Андріаною в одному з українських реабілітаційних центрів, не називаємо, в якому саме, задля її безпеки. Військова підірвалася на міні на Херсонщині. Каже, її підрозділ не мав броньованого авто і мусив використовувати звичайне цивільне, на яке назбирали волонтери.
Численні текстові й відеорепортажі російською яскраво й детально оспівують її "смерть".
"Вони писали, що я без руки й без ноги, що мене вбили, - каже Андріана. - Російські ЗМІ - професіональні пропагандисти".
Репортажі про "вбивство" Андріани з'явилися невдовзі після того, як українська армія звільнила Херсон. Серед епітетів, які російські ЗМІ використовували для опису Андріни, - "карательниця" і "ліквідована нацистка", з бездоказовими звинуваченнями її в жорстокості й садизмі.
"Мені смішно. Я жива і я захищатиму свою країну", - каже Адріана.
Через вісімнадцять місяців від початку повномасштабної війни в лавах ЗСУ служать 60 тисяч жінок. Понад 42 тисячі обіймають військові посади, з них 5 тисяч - на передовій, пояснили ВВС в міноборони України.
У відомстві додали, що згідно з українським законодавством, жодну жінку не можуть призвати без її бажання.
Але деякі армійці вважать, що є на фронті професії, які краще можуть виконувати саме жінки.
"Я прийшла до командира і спитала: "Яку функцію я можу виконувати найкраще тут?" Він сказав: "Ти будеш снайпером", - згадує Євгенія Емеральд, яка донедавна воювала на передовій.
"Я примкнула до снайперів, які воювали з 2014-го року, і вони почали мене навчати", - пояснює жінка, як опанувала бойові навички.
Образ жінки-снайперки, можливо, дещо романтизований ще з часів Другої світової, але це має і практичне пояснення, вважає Євгенія.
"Якщо чоловік може завагатися, зробити постріл чи ні, то жінка - ніколи".
"Не даремно ж саме жінки народжують", — усміхається Євгенія поряд з колискою, де спить її тримісячна донька з рожевим бантиком на чолі.
31-річна Євгенія Емеральд до повномасштабного вторгнення працювала у ювелірному бізнесі.
Завдяки підприємницькому досвіду, вона розбудувала потужний профіль у соцмережах, де підіймає авторитет українських жінок-військовослужбовиць і збирає кошти для потреб фронту.
Як і Андріану, російські ЗМІ називають Євгенію "карательницею" і "нацисткою", сотні матеріалів російською критикують її роль на передовій і особисте життя.
Робота снайперки - особливо жорстка, каже Євгенія, як фізично, так і морально.
"Чому робота снайпера дуже важка - бо вона бачить, що відбувається, бачить ураження цілі. Це особисте пекло кожної людини, яка бачить все це у приціл".
Євгенія та інші жінки на передовій, з якими ми поспілкувалися, не можуть назвати точну кількість уражених цілей. Але Євгенія пам'ятає свої емоції, коли вперше зрозуміла, що їй "зараз, можливо, доведеться вбити людину".
Жінка прикриває обличчя долонею, коли пригадує: "Це був стрес всього організму. Мене 30 секунд отак трусило. Трусило просто все тіло, я не могла зупинити це. [Від] переосмислення того, що зараз ти зробиш те, що стане точкою неповернення".
"Але ми не проходили до них. Вони прийшли до нас. І так, це війна".
Після російського вторгнення у 2014 році кількість жінок в українській армії невпинно зростає, перевищивши у 2020-му 15%.
Однак, хоча багато жінок захищають свою країну на рівні з чоловіками, самі вони (часто потай) зізнаються, що мали досвід гендерної дискримінації у підрозділах.
Євгенія каже, що її це також не оминуло - до того, втім, як вона завоювала авторитет вправної фронтової снайперки.
Вона пригадує реакцію військових, коли вперше прийшла у загін: "До мене підійшов один з бійців і каже: "Дівчинко, що ти тут робиш? Ти маєш бути на кухні, варити борщ". Я так образилася! Подумала: "Нічого собі, як це на кухні? Я можу бути й на кухні, але можу й [на горіхи] дати".
З нею погоджується інша Євгенія, Євгенія Велика з неурядової організації Arm Women Now, що допомагає українським жінкам у війську: "В суспільстві існує стійка думка, що дівчата йдуть на фронт, щоби знайти чоловіка".
Каже, розповідали військовослужбовиці волонтеркам організації і про випадки фізичного насильства.
"Ми навіть не можемо уявити масштаби проблеми, адже не кожна жінка-солдат хоче про таке розповідати", - пояснює вона.
Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр прокоментувала BBC, що це лише "поодинокі випадки".
Жінки в українській армії не мають польової жіночої військової форми. Їм видають чоловічі комплекти - від спідньої білизни, великогабаритного взуття до бронежилетів - які не відповідають особливостям жіночої фігури.
Заступниця міністра оборони ділиться з нами в інтерв'ю, що навіть вона носить чоловічу форму, яку їй довелося перешити через свій "невеликий зріст", "але не тому, що форма погана, а тому що є специфіка". Вона додає, що традиційно жіноча форма була передбачена лише парадна - зі спідницями й черевиками на підборах.
Тому поки що жінкам доводиться або купувати форму для бойових задач власним коштом, або покладатися на благодійні організації й краудфандинг.
Щоби допомогти "сестрам по зброї", Андріана Арехта стала співзасновницею волонтерської організації "Ветеранка", яка бореться за рівні права жінок-військових та реформування українського військового законодавства до стандартів НАТО.
За словами Ганни Маляр, рішення проблеми бойової жіночої форми уже знайшли. Її вже розробили, випробували і "найближчим часом вона надійде у масове виробництво", - запевнила Заступниця міністра оборони. Але коли саме це станеться, не уточнила.
Снайперка Євгенія Емеральд каже, що попри такі складнощі, "війна не має статі".
"Війна не має статі. Війні все одно, хто ти - чоловік або жінка. Коли ракета потрапляє в будинок, ракеті все одно, чоловіки там, жінки чи діти - гинуть усі".
"Так само і на фронті: якщо ти можеш бути ефективною, і ти жінка, чому не захистити свою державу і свій народ?"
Іще одна снайперка, з якою нам вдалося поспілкуватися, - зараз на передовій, на Донбасі. Ірина зараз також виконує обов'язки командира мінометного підрозділу. Нам вдалося поговорити з нею у рідкісний момент затишшя.
Для багатьох Ірина - прикладом реформ, над якими наполегливо працювало багато жінок в лавах ЗСУ. Жінка ефективно керує підрозділом, де всі інші - чоловіки. Утім сама вона звертає увагу на те, що "ця війна не про снайперів, а про артилерію", і що бути снайперкою - це не так, як в кіно.
"Образ снайпера романтизований завдяки фільмам. Насправді це важка робота", - пояснює Ірина.
Щоб зробити постріл, снайпери можуть лежати нерухомо на землі 5-6, а бо й 8 годин, після чого треба швидко змінювати позицію.
"Це як гра зі смертю", — додає вона.
Тисячі жінок залишили кар'єру та сім'ї, що захистити свою країну від росіян.
35-річна Андріана працювала до війни консультанткою ООН з питань гендерної рівності при міністерстві у справах ветеранів України.
"Вони забрали найкращі роки мого життя, - каже вона про російських нападників. - Я могла б подорожувати, бути щасливою. Будувати кар'єру і мріяти".
Андріана розповідає мені, що понад сім місяців не обіймала свого сина. На цих словах блакитні очі цієї сильної спецпризначенки не втримують сліз. Вона показує мені на телефоні його фото, русявого хлопчика, і усмішка осяює її обличчя.
Вона пішла воювати, щоби забезпечити мирне майбутнє дитині, у рідній країні.
На відміну від Євгенії Емеральд, яка долучилась до збройних сил після широкомасштабного вторгнення Росії минулого року, Андріана вже мала бойовий досвід.
У 2014 році, коли Росія вперше напала на Україну, анексувавши Крим і захопивши частину Донбасу, вона залишила роботу бренд-менеджерки і приєдналася до одного з перших добровольчих батальйонів "Айдар".
Кремль і міжнародна правозахисна організація Amnesty International звинуватили у 2014 році "Айдар" у порушенні прав людини, але в українській армії повідомили ВВС, що жодних суттєвих доказів на підтримку таких тверджень вони не надали.
Хоча Андріана ніколи не була пов'язана з неправомірними діями й пішла з "Айдара" вісім років тому, російські ЗМІ постійно звинувачують її в садизмі, без жодних доказів.
В Україні Андріану нагородили двома почесними відзнаками: орденом "За відвагу" указом президента, та хрестом "Народного Героя України" - від громадянського суспільства.
Жінка розповіла ВВС, що 2022 року вона повернулася на передову, оскільки вже мала необхідний бойовий досвід.
Українська влада не озвучує втрати у повномасштабній війні проти Росії, тому що це "чутлива інформація в умовах війни", пояснили ВВС у міноборони.
Однак BBC отримала дані, згідно з якими в бойових діях від початку російського вторгнення загинули щонайменше 93 жінки-військовослужбовиці. Понад 500 отримали поранення. Такі цифри вдалося віднайти волонтерській організації Arm Women Now, які вони передали ВВС.
Телефонна книга Андріани перетворилася на список загиблих.
"Я втратила понад 100 друзів. Я навіть не знаю, скільки телефонних номерів треба видалити".
Їй вже потрібно вертатися до тренувань у реабілітаційному центрі, каже - щоби чимшвидше повернутися на фронт. І додає: вже заплатили занадто високу ціну, щоби здаватися.
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!