Десять років невідомості або Сестра продовжує шукати правду про загадкову смерть брата

Таких загадкових смертей чи, краще сказати, таємничих справ є чимало. З цим може стикнутися кожен. Можливо, для збереження свого здоров’я, нервів, зрештою, часу варто було б змиритись, замовкнути і закинути цю історію у найдальші закапелки пам’яті. Однак є люди, які, незважаючи ні на що і ні на кого, все ж прагнуть справедливості і правди, хоча на це йдуть довгі роки.

У редакцію «Галицького кореспондента» звернулась Оксана Дутчак з проханням опублікувати історію про загадкову смерть її брата. Адже за 10 років справа не розкрита, а справжні вбивці, на її переконання, розгулюють на волі.

Спогади не вмирають

Ця суперечлива історія розпочалася 1 серпня 2004 року. 33-річний Степан Данчин тривалий час перебував на заробітках у Португалії. Коли він повернувся в Україну, то зароблені гроші, за словами сестри, планував інвестувати в якусь справу або звести будинок. Втім не судилося…

Про смерть брата Оксана разом із родиною довідалася надвечір 2 серпня. Це при тому, що він помер майже на добу раніше – 2 серпня о 2.30. Коли сестра приїхала в Креховичі Рожнятівського району (село, де мешкав її брат і родина його дружини), то побачила його вже в труні.

Найперше, її здивував той факт, що про смерть Степана їм сповістила телефоном чужа жінка. «Чому ж родичі дружини мого брата не подзвонили і не сказали, що він помер?» – досі не може зрозуміти Оксана Дутчак.

Коли вона зустрічалася з родичами, щоразу зринали інші новини щодо смерті брата. «Сваха при зустрічі звинувачувала якихось молодих хлопців. Сказала, що його вбили і гроші десь поділи, – розповідає Оксана. – Пізніше нам розказали, що він напередодні святкував хрестини у кафе «Ромашка» в селі Креховичі. Але помер брат в результаті ДТП – на нього наїхав автомобіль марки «Опель».

З’ясувати, що ж сталося в ту ніч у «Ромашці», правоохоронці не можуть і досі. До слідства у Оксани Дутчак безліч претензій. Одна з найважливіших та, що  впродовж аж трьох років вона просила визнати її потерпілою стороною, аби мати доступ до документів слідства. Врешті дочекалася, але це їй не дуже допомогло…

Сестра загиблого звертає увагу на суперечливі факти. Наприклад, на те, що коли порушили кримінальну справу, то свідки, як зазначено у протоколах допитів, стверджували, що Данчина вони не знають. Хоча, насправді, один із цих свідків є племінником дружини Степана…

«Бармен розповідав, що була бійка, а потім всі кудись зникли. Інші свідки кажуть, що померлого збив на величезній швидкості 100-140 км/год автомобіль марки «Опель» в дощову погоду. Коли вони підійшли до мертвого, то побачили поруч із ним на обочині витеклий мозок», – розповідає Оксана Дутчак.

Сестра загиблого до сьогодні не вірить, що там було якесь авто. На її думку, брата просто забили до смерті. Вона вважає, що родичі дружини брата навмисно замовчували бійку в кафе, а отже, сталась не аварія, а вбивство.

Протоколи «під копірку»

За 10 років Оксана Дутчак назбирала папку з понад півтори сотні суперечливих документів. Вивчаючи ці папери, видно, що справа дійсно складна і заплутана. Тим більше, що минуло стільки часу.

Кілька свідків, наприклад, твердять, що чули подвійний глухий удар від автомобіля. Але якщо машина їхала на великій швидкості, то дуже складно собі уявити, як вона встигла двічі (?!) наїхати на чоловіка.

Якщо аналізувати ці всі протоколи, то складається враження, що три з них писали «під копірку» (впадають у вічі однакові речення з одними і тими ж помилками). Свідки стверджують: з чоловіком були незнайомі, з кафе пішли, потім дізнались, що Данчин потрапив у ДТП. Свідки заявляють, що бійки у кафе не було, а Степан сам пхався до них.

Хтозна, може, протоколи складав неграмотний слідчий, а, може, неграмотно написав перший свідок, а інші за ним переписали… Проте вже кілька наступних протоколів не мали таких помилок. І різнилися за своїм змістом від трьох попередніх.

В одному з цих протоколів ідеться про те, що о 02.20 Данчин сказав, що йде у Калуш (це його рідне місто). «Що ж змусило його попрямувати в такій пізній годині пішки до Калуша? – міркує сестра загиблого. – Чому, маючи гроші,йти пішки самому вночі, а не викликати таксі?»

Ймовірно, з такими нелогічними діями чоловіка ніхто не хотів розбиратись, і уже 29 жовтня 2004 р. правоохоронці закрили кримінальну справу. У постанові про зупинення досудового слідства сказано, що «близько 02 год. 30 хв. по вул. 22 Січня в с. Креховичі водій автомобіля «Опель» зі швидкістю приблизно 140 км/год в темну пору доби і дощову погоду в напрямку з м. Долина на м. Калуш не впорався з керуванням і здійснив наїзд на Степана Йосиповича. Внаслідок цього Данчин отримав тілесні ушкодження і помер».

При цьому в постанові не згадується ні імені, ні прізвища водія того злощасного «Опеля». Сестра припускає: це тому, що його не було.

Правда, серед документів справи присутнє «Дослідження», в якому задокументований огляд якоїсь машини. У документі описані всі вм’ятини та пошкодження, але нема прямих доказів, що саме ця машина збила Степана Данчина. Зазначено, що на місці події була знайдена передня декоративна решітка сірого кольору без слідів пошкодження. При дослідженні цієї деталі вказано, що вона «належить автомобілю марки «Опель» ймовірно 1992 року випуску». Дивно, але «Дослідження» решітки видається ґрунтовнішим за дослідження самої машини. Адже ймовірний рік випуску автомобіля не вказаний.

Можна навіть припустити, що ця деталь просто лежала собі на дорозі давним-давно і ніякого відношення до цієї справи не має. Адже від такого сильного удару вона мала або зламатись (зроблена ж із пластмаси), або на ній мали залишитись хоч якісь сліди. Зрештою, як повідомили нам в одному з автосервісів, відпасти вона могла лише в тому випадку, якщо не була добре прикручена.

Інакший свідок

Майже всі свідчення у цій справі, як вже зазначалося, однакові. Проте знайшлося одне, що суперечить іншим. У ньому йдеться про те, що четверо осіб їхали в автомобілі «Фіат» після 24-ї години в бік Долини. Приблизно о 1-й ночі на підйомі по зустрічній смузі з Долини на Калуш повз їхнє авто з величезною швидкістю рухався ще один автомобіль. На жаль, ні його марки, ні кольору не вдалося розгледіти. Свідок з «Фіату» повідомив, що почув глухий удар з лівого боку автомобіля і крик. Після цього, за його твердженням, у зустрічній машині вимкнули фари й вона, не зупиняючись, далі помчала на Калуш.

Найдивніше те, що постраждалий чоловік, згідно з цими показами, був живим і свідок побіг викликати швидку, вони дочекалися її приїзду та поїхали геть. Бо, нагадаємо, всі попередні свідчення базувались на тому, що Степан Данчин помер близько 2.30 і коли до нього підійшли, він уже був мертвим…

У 2004 р. було проведено кілька судмедекспертиз. У першій експертизі йдеться про те, що загиблому завдані тілесні ушкодження, спричинені дією тупих предметів незадовго до настання смерті. А у другій – що «смерть настала в результаті відкритої травми голови з переломами кісток склепіння та основи черепа».

«Ноги і руки – все повністю ціле, тільки голова розбита і перелом ребер симетричний, так ніби його били ногами», – припускає сестра. Але, незважаючи на це, всі експертизи стверджують, що Данчин помер в результаті ударів машиною…

Цікаво також, що в аналізі стану одягу загиблого вказано, що «на сорочці та штанах були великі розриви внаслідок використання тупого предмета з дуже обмеженою поверхнею або кінця гострого предмета». Також зазначено, що «на задньо-внутрішній поверхні правої штанки виявлена ділянка з оплавленням тканини. Таке могло утворитися лише внаслідок високої температури». Невже від подвійного глухого удару машиною в чоловіка на штанах поплавилась тканина?..

Минуло 10 років, а Оксана Дутчак не здається, намагаючись дізнатися жорстоку правду про смерть брата. Однак, зібравши грубу теку з документами, підозрілими свідченнями та суперечливими висновками екпертиз, вона не набагато наблизилася до неї. Головне питанння – помер Степан Данчин під колесами шаленого авто чи був убитий у нічній бійці з односельцями – залишаться відкритим.