До роковин кривавого Майдану: Хто з прикарпатських майданівців поклав життя за Україну
Рік тому у ніч проти 30 листопада режим Януковича вирішив силою розігнати Євромайдан у столиці. Як виявилось, це був початок кінця українського диктатора.
Близько 4 години ранку, коли на Майдані Незалежності залишалося близько 400 протестувальників, площу оточив озброєний "Беркут". Силою бійці витіснили людей з площі. Під час розгону мітингувальників «беркутівці» застосовували вибухові пакети, били мітингувальників кийками, скидали людей на землю з монументу Незалежності та давили ногами. Серед мирних демонстрантів було багато поранених.
До 4:27 бійці «Беркуту» повністю оточили площу, витіснивши учасників Євромайдану та пропустивши комунальників нібито для встановлення Новорічної ялинки. Близько 5 ранку спецпризначенці зачищали Хрещатик, б'ючи кийками та нецензурно лаючи присутніх там людей. Тоді у соціальних мережах цю ялинку охрестили Кривавою.
В Івано-Франківську в той час також атмосфера була агресивною. Вночі з 29 на 30 листопада приблизно о 3 годині ночі жорстоко побили одного із лідерів франківського Євромайдану Максима Кицюка. Містом почали ширитись чутки, що до Франківська прибувають загони "Беркуту" з інших областей для придушення місцевого Майдану.
Всі ці криваві події розпочали Революцію гідності українського народу проти безкарного диктатора Януковича та його однодумців.
Дні і ночі з листопада 2013 до лютого 2014 назавжди вкарбуються в історію нашої держави. Українці вийшли на майдани захистити свою честь, за свободу та гідність держави і людини. А корумпована влада оголосила війну власному народові та націлила зброю на демонстрантів.
Чи могла передбачити Україна, що на двадцять третьому році Незалежності вона знову насипатиме могили над своїми синами, вкриватиме їх державними прапорами, а під українським небом тужно сурмитиме Реквієм?
Проти мирних демонстрантів підняли зброю, кийки і водомети, за активістами Майдану полювали на вулицях, роздягали їх на морозі і знущалися з людської гідності, спалювали в автомобілях і до смерті катували в лісах. Наприкінці протистояння агонізуюча влада просто розстрілювала Майдан крізь снайперські приціли, київські вулиці багряніли людською кров’ю. Рахунок убитих та поранених налічував кілька сотень.
Тих, хто поліг з вірою у вільну Україну назвали Небесною Сотнею. Серед них були й мешканці Прикарпаття. Кореспондент "Бліц-Інфо" вирішив пригадати прикарпатських Героїв, котрі загинули за Українську незалежність, за кращу долю для українців
Роман Гурик – 19-річний студент з Івано-Франківська, від початку був на столичних барикадах. «Юнак з очима, які дуже хотіли жити», - сказав про Романа хірург, котрому принесли пораненого хлопця. Перед боєм, який став для хлопця останнім, Роман написав на прапорі слова: «Борітеся – поборете!». Загинув юнак 20 лютого на вулиці Інститутській від кулі снайпера у скроню.
Сергій Дідич – 44-річний підприємець. Проживав у селі Стрільче Городенківського району. Був активним громадсько-політичним діячем: депутатом районної ради та очільником ВО «Свобода» на Городенківщині. На революцію Сергій поїхав ще у грудні разом з дружиною, сам був на передовій, а дружина - на Майдані. Побратими Сергія кажуть як сотник Івано-Франківської сотні він умів підтримувати дисципліну, оберігав своїх підопічних. Загинув Дідич 18 лютого від гранати, яка розірвала сонну артерію.
Ігор Дмитрів – громадський активіст, 30 років. Мешканець села Копанки Калуського району. Також був «свободівцем». На Майдан їздив двічі, весь час ставав на передову. Вдруге приїхав на Майдан 18 лютого і відразу кинувся у бій на передні барикади, не маючи навіть бронежилета. Загинув Ігор 20 лютого – куля снайпера прострелила йому легеню.
Богдан Калиняк – 52 роки, приватний підприємець. Стояв на Майдані безперервно два місяці, залишався в строю і після важкої простуди від крижаних струменів водомета. Помер Богдан 28 січня у лікарні від пневмонії і гострої серцевої недостатності.
Ігор Ткачук – 38 років, був будівельником. Уродженець Знам’янська Калінінградської області Росії мешкав в селі Велика Кам’янка Коломийського району Івано-Франківської області. Щоб утримувати багатодітну сім’ї час від часу їздив за кордон на заробітки. Спокійний і товариський, він не терпів, коли принижували людську гідність, не міг змиритись зі свавіллям влади. На Майдан Ігор вирушив, щоб відстоювати майбутнє дітей. Їздив двічі. Перший раз повернувся на святкування першого дня народження найменшого сина. Невдовзі поїхав вдруге, коли силовики пішли зі зброєю на протестувальників. Загинув 20 лютого від вогнепального поранення.
Василь Шеремет – 64 роки. На Майдан у столиці був з перших днів революції. Разом із земляками із Прикарпаття споруджував барикади, допомагав облаштуватися новоприбулим, вселяв у них віру в перемогу. Помер 7 березня в лікарні: потрапив під крижані струмені водомета, отримав важкі травми – серце не витримало.
Однак до сьогодні багато вбивць досі гуляють на волі. Нещодавно в Міністерстві внутрішніх справ України відзвітували про хід розслідування злочинів, пов'язаних з проведенням Євромайдану.
Зокрема на брифінгу радник глави МВС Антон Геращенко розповів про розкриті правоохоронцями кримінальні справи щодо нападу на журналістку і громадську активісту Тетяну Чорновіл, про викрадення активіста Ігоря Луценка і вбивство Юрія Вербицького. Крім того, правоохоронні органи розкрили вбивство журналіста газети "Вести" В'ячеслава Веремія.
У справі про вбивство 20 лютого на вулиці Інститутській 49 активістів Майдану були встановлені 16 працівників спецроти «Беркута», які тоді перебували в районі скоєння злочину. Трьом особам оголошено про підозру, один – у розшуку.
Разом з тим кримінальні справи про розгін Євромайдану 30 листопада, вбивство Сергія Нігояна, Михайла Жізневського, Романа Сеника та інших активістів досі не розкриті.
То чи варто сподіватись на те, що хтось відповість за вбивства наших земляків?
