Мобілізація. Шоста хвиля вже на березі

Чергова хвиля мобілізації в Україні завершилася 17 серпня. Військо поповниться новими бійцями, але при цьому хтось і радіє – чи то відмазався, чи то пронесло. Та, на жаль, війну на Донбасі ніхто не скасовував. І мирне життя багатьох досі залежить від тих, хто в окопах, за будь-якої погоди, дивиться в очі смерті.

У Міністерстві оборони України повідомляють, що план шостої хвилі мобілізації виконали лише на 50 %. Замість 25 тисяч новобранців зуміли мобілізувати тільки 13 тисяч. За великим рахунком шоста хвиля нічим не відрізнялася від попередніх, але, судячи з результатів, або хтось недопрацював, або хтось переховався, пише Репортер

Якщо порівнювати міжобласні показники, то Прикарпаття пасе задніх. Однак у військкоматі переконують – Івано-Франківщина має вищі показники виконання плану мобілізації, ніж Закарпатська, Тернопільська, Одеська та Сумська області.

За попередніми даними, планове завдання шостої хвилі в області виконали на 44 %. Серед найефективніших – Івано-Франківський міський військовий комісаріат, Тисменицько-Тлумацький райвійськкомат, Долинський, Коломийський та Галицько-Рогатинський. Гірші показники мають Косівсько-Верховинський, Калусько-Рожнятівський та Над­вірнянсько-Богородчанський військкомати.

Однак, якщо під час перших хвиль мобілізації люди ще йшли самі та навіть стояли в чергах, то зараз ситуація кардинально протилежна: у військкоматах намагаються вигадати все більш хитромуд­рі способи, як вручити повістки та забезпечити мобілізацію, а доб­ровольців практично не лишилось. Тоді виникають запитання. В Україні більше немає чоловіків, які готові захищати Батьківщину? Або справжніх патріотів небагато і нині вони вже всі на фронті? Чи причини провалу мобілізації слід шукати десь в іншому місці?

Перш за все, на думку фахівців, чоловіки, м’яко кажучи, не рвуться служити, бо вважають: якщо тебе мобілізували, то одразу відправлять на фронт, а звідти важко повернутися живим. Ще є банально-обивательська думка про те, що, мовляв, то «не наша війна» – владі вигідно, вони на цьому заробляють, а насправді той Донбас Україні не потрібен. Така позиція є лишень наслідком російської інформаційної пропаганди, яка постійно модифікує, змінюється, підлаштовується та дуже активно розвивається навіть у суто українському медіапросторі. Контрзаходи на це ніякий Мінстець (тобто нинішнє міністерство інформаційної політики) ще так і не придумав.

«Зрозуміло, що не кожен може стояти на передовій з автоматом в руках, але люди цього не розуміють, – каже військовий Андрій Стандіо. – Адже їм ніхто не говорить про те, що мобілізований може стояти за 200 км від фронту. На передову в першу чергу відправляють підготовлених воїнів».

Під дією ворожої пропаганди люди черпають більше негативу, ніж позитиву, тому роблять висновки не на користь мобілізації. Через те, на думку підполковника прес-центру АТО Тараса Греня, має бути добре розвинена державна інформаційна політика, якою займатимуться фахівці, а не окремі ЗМІ.

«Має бути професійно розроб­лена українська медіакампанія, яка показуватиме людям всю небезпеку нинішньої ситуації, – каже Грень. – Люди повинні зрозуміти: якщо ми не зупинимо російську навалу сьогодні, то рано чи пізно вона прийде до кожного будинку і тоді вже буде пізно шукати собі виправдань».

А поки хлопців, які вже більше року пробули на фронті, реально немає ким замінити, більшість не вважає війну на Донбасі своєю та у всьому звинувачує політику.

«Сьогодні вигідно казати, що влада погана, – говорить Андрій Стандіо. – Колись було вигідно галасувати, що нас «зливають», але потім цей міф розвіявся. І таких міфів – безліч. Попри це, ми бачимо – українська армія розвивається. Єдина проблема в тому, що люди вважають себе патріотами, вдягнувши вишиванку, заспівавши гімн та сходивши до церкви. Але перестають бути патріотами, коли необхідно виконувати якийсь обов’язок перед державою».

Ще однією проблемою є те, що у військкоматах не володіють пов­ною інформацією про мобілізованих. Отже, повістка може прийти людині з інвалідністю, багатодітному батькові чи навіть учаснику АТО, який і нині воює. А все тому, що немає вичерпних даних про ту чи іншу особу.

«Працівники військкоматів не можуть знати, що в Петра вчора народилася третя дитина, чи Іван скрутив собі шию, – пояснює Анд­рій Стандіо. – Таких випадків чимало, але проблеми в цьому нема. Проблема з’являється тоді, коли молодий, здоровий чоловік всіма способами намагається ухилитися від мобілізації».

У нинішніх умовах працівникам військкомату доводиться вручати повістки на вулицях, на робочих місцях, в центрах зайнятості. Це пов’язано з тим, що пат­ріотизм деяких людей – на нулі. Вони свідомо уникають мобілізації, переховуються, ігнорують працівників військкоматів, які приходять із повістками додому. Насправді ж, за законодавством, сповіщати про мобілізацію можна навіть по телефону.

«Якщо людина отримала повістку, то вона зобов’язана прийти у військкомат, – наголошує Тарас Грень. – В іншому разі ця людина має нести кримінальну відповідальність, бо є закон і його треба виконувати. А ображатися на комісара, який вручив тобі повістку на вулиці, це те саме, що переходити дорогу на червоне світло і ображатися на водія».

Але, на жаль, люди не розуміють, що вручення повістки – це не направлення на службу в армію. Спочатку потрібно з’явитися у військкомат для уточнення облікових даних та проход­ження медичного огляду. Якщо ж людина має проблеми зі здоров’ям, то вона не піде служити.

Ще однією з причин невиконання мобілізаційного плану на Прикарпатті є нескоординованість установ, які за це відповідають, тобто місцевої влади, керівників підприємств, ну і, звісно, військ­коматів. Крім того, на місцях мали б бути створені центри оповіщення, які повинні вести облік військовозобов’язаних.

«Під час проведення мобілізації деякі керівники підприємств, голови міських і сільських рад зай­няли «позицію страуса», тобто заховали голову в пісок, – стверджує Андрій Стандіо. – Вони розуміють, що, оповістивши людину про мобілізацію, беруть на себе відповідальність. Їм це не вигідно, бо прийдуть вибори і депутат, чи сільський голова, скаже: «Бачите, я вас не кликав до армії, голосуйте за мене». Тому основна частина роботи лягла на військкомати, які почали тягнути за всіх».

Варто також зазначити, що законодавство – ще радянське, яке Україна адаптувала під себе і використовує стосовно мобілізації – також є великою перешкодою. Адже якщо раніше майже всі підприємства були державними, то в разі необхідності працівників мобілізовували без проблем. Зараз же приватний бізнес чинить перешкоди для призову своїх працівників.

На жаль, недосконале законодавство досі дозволяє ухилятися від мобілізації, проте у Генштабі почали створювати електронний державний реєстр військовозобов’язаних та призов­ників. Кажуть, це дасть можливість реально оцінити мобілізаційні ресурси України та майже на 90 % виключити можливість ухиляння від служби. А поки що держава має діяти у правовому полі – відкривати кримінальні провадження проти ухильників, карати сільських голів та інших посадовців місцевого самоврядування, які не вручають повістки.