Олександр Сич: Наступна революція, якщо вона буде, то буде соціальною і антиолігархічною
Якщо проаналізувати дії «Свободи» впродовж останнього десятиріччя, то можна припустити, що певні гасла були наче сигнали щодо майбутнього порядку денного.
Домагалися заборони Комуністичної партії, коли це здавалося фантастичним – добилися. Хоч разом з цим на протиставленні ідеології націоналізму і, так би мовити, постколоніалізму підготувався грунт для нинішньої війни на сході. Наполегливо віталися «Слава Україні! Героям слава!» – сьогодні так вітаються всі. І ті, для кого ментально це вітання є не більше, ніж віянням часу. Тепер маємо новий сигнал від «Свободи» – деолігархізація – усунення впливу олігархів на владу, що передбачає ліквідацію приватних монополій, повернення в державну власність надр, стратегічних об'єктів та підприємств, незаконно приватизованих після 1991 року.
Чи можлива нова революція; чому участь націоналістів в акціях протесту, що розпочалися 17 жовтня, є більше формальними; як працюється в умовах децентралізації – по лінії голова ОДА-голова обласної ради – хто до кого більше змушений прислухатися – в інтерв’ю «Західного кур’єра» із заступником голови ВО «Свобода» з ідеологічних питань, головою Івано-Франківської обласної ради Олександром Сичем.
Рейтинг зростає в кожного, кого переслідує влада
– В акції протесту під парламентом, яка розпочалася 17 жовтня, «Свобода», як і «Національний корпус» та «Правий сектор», формально бере участь і вимоги підтримує, але від масового залучення своїх прихильників утрималася. Чому?
– Якщо лаконічно, то переліком трьох вимог, які сьогодні ставлять деякі політичні сили, не вичерпується повнота політичної реформи. Якщо, дійсно, мета провести політичну реформу, то тут має бути добрий десяток вимог. Щодо зміни системи виборів – я – «за», «Свобода» – «за». Чи поміняє це щось радикально? Ні! Чому виступають ініціатори протесту за відміну мажоритарної системи? Та тому, що всі розуміють: ця система дає можливість застосування адміністративного ресурсу. Але в чому парадокс – опозиція завжди вимагає відміни мажоритарки, проте, ставши владою, про свої вимоги забуває.
Наприклад, Юрій Бойко – вчорашній регіонал, а сьогодні лідер «Опоблоку» – на одному з телеканалів розказує про те, як нинішня влада хоче використати адміністративний ресурс у мажоритарних виборах. Знає про що говорить, бо ще вчора сам був представником влади, в якої тодішня опозиція, а нинішня влада, вимагала того ж – відміни мажоритарки.
Для того і є політичний процес – влада намагається свої позиції посилити, опозиція намагається ці позиції розхитати. Класично так відбувається у всьому світі. Відмінність лише в тому, що в нас політичний процес нецивілізований, і від цього лихоманить все суспільство. Добре, а що заважає тій же владі використати адміністративний ресурс при чистих партійних виборах? Абсолютно нічого. Переваги завжди буде мати та партія, яка має кращий фінансовий ресурс. Яка партія буде мати кращий фінансовий ресурс? Партія олігархічна, партія, яку той чи інший олігарх створив для захисту своїх інтересів. Або ж владна партія, що, власне, знак рівності, бо владна – це і є олігархічна, бо влада в нас – це система впливу груп олігархів. Поки не ліквідується олігархічна система економіки, поки не ліквідується система впливу олігархів на політичне життя, зміна системи виборів не має жодного значення.
– Отже, маємо новий сигнал від «Свободи» – деолігархізація…
– Настав час «ікс». Всі розуміють: для того, щоб вийти із того глухого закутку (соціально-економічного, політичного, культурного), в якому ми перебуваємо, мало якихось косметичних заходів. Треба шукати той головний важіль, за допомогою якого можна, як стверджував Архімед, перевернути землю, а у нашому випадку – перевернути політичну систему. Головне зло сьогодні – олігархат. На початку року ми проводили наукову конференцію «Бандерівські читання», і цього разу головною темою було «Як завершити українську національну революцію». Я відстоював думку, що наступна революція, якщо вона буде (а вона, очевидно, буде, бо така логіка перманентного розвитку революційного процесу – Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція гідності), то вона буде соціальною і антиолігархічною. Поки олігархія не буде ліквідована, все решту має косметичний характер.
– Чому «Свобода» вже зараз не виходить на протест із такими вимогами?
– Не можу дати вичерпну відповідь щодо тактики дій нашої політичної сили в тих акціях, що сьогодні проходять. На початку «Свобода» була серед учасників акції, через якийсь час вона і ряд інших політичних сил відвели своїх учасників. Може, тому, що насправді вимоги організаторів носять частковий, а не системний характер. А раз так, якщо вимоги косметичні, а не стратегічні, значить мова іде чисто про тактику декількох політичних сил підняти свій особистий рейтинг напередодні президентських і парламентських виборів. До цього досить болісно ставляться в політичному середовищі, бо політика – це апріорі боротьба всіх проти всіх. Конкурентні політичні середовища можуть об’єднувати тільки якісь концептуальні речі. Все решта роз’єднує. Це означає: якщо в нинішніх акціях протесту не об’єднані всі опозиційні сили – значить у них немає концептуальних речей.
– А може, в’яла участь трійці націоналістичних партій у протестах імені Саакашвілі продиктована тим, що націоналісти тепер перебувають під негласним кураторством міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який і політично, і особистісно опонує Саакашвілі?
– Не знаю, як взагалі на цю вашу думку реагувати. Моя зараз головна робота – це робота голови обласної ради, а моя ідеологічна робота (бо я заступник голови партії з ідеологічних питань) зводиться до того, що я час від часу реагую на якісь актуальні суспільні і політичні процеси, розставляю ідеологічні акценти. Всі нюанси тактики я знати не можу. Але не думаю, що ви праві, зважаючи на те принципове протистояння, яке існувало від Революції гідності і до сьогодні між «Свободою» та персонально Аваковим. Згадаймо події 31 серпня під Верховною Радою, голослівні звинувачення Авакова на адресу «Свободи», особисто проти Олега Тягнибока, судові справи. В кінцевому підсумку суд постановив, що звинувачення Авакова були необгрунтованими.
Звичайно, будь-хто може будувати свої здогади щодо того чи іншого політичного явища. Але названі мною факти явно підточують вашу тезу.
– Чим можете пояснити, що перед виборами щодо націоналістів, як правило, влаштовуються «маски-шоу»?
– Я б не сказав, що винятково до «свободівців». Але чому часто щодо представників «Свободи»? Бо вона активна і досить болісно жалить. От коли в мене вчиняли «маски-шоу», думаєте, мені від цього було приємно!? Чи, може, думаєте, хтось запланував це, реалізував якусь технологію?!
– Але рейтинг партії одразу виріс?
– Рейтинг зростає в кожного, кого переслідує влада. Це аксіома українського політичного процесу, і так є завжди. Так, я можу сьогодні сказати як політолог і як аналітик: рейтинг зростає тоді, коли такі «маски-шоу» є явно несправедливими. Не зростає рейтинг у явного злочинця, на якого вдягають кайданки. Якщо після тих обшуків, які були в мене, мій рейтинг і рейтинг політичної сили, до якої належу, зріс, то це означає, що з точки зору пересічних людей такі обшуки мали незаконний характер. А тим більше, що причиною для обшуків було безглузде звинувачення – в причетності до розстрілів на Майдані. І це після того, коли я сам перебував на Майдан буквально з першої години початку акцій, добряче підірвав здоров’я під час силових протистоянь і втратив у тих трагічних подіях чимало друзів!
– У вас тоді вилучили нагородний пістолет, який раніше, коли ви працювали на посаді віце-прем’єра, вам вручив Арсен Аваков. Повернули нагороду?..
– Повернули.
– Є інформація, що цей пістолет проходив у справі вбивства генерала МВС Юрія Кравченка…
– То що, завтра знову будуть маски-шоу (сміється – «ЗК»)? Ви жартуєте, чи дійсно така інформація є (зі здивуванням – «ЗК»)?!
– Інформація є. Але навіть якщо це дезінформація, то вам, як політтехнологу, зрозуміло, для чогось її запустили…
– Ну, це абсолютно новий пістолет, він перебуває у фабричному мастилі. Це працівники СБУ засвідчили під час тодішнього обшуку і його вилучення. Я навіть жодного разу ним не користувався. Чесно кажучи, і не вмію користуватися.
Мораторій на дискусії щодо питань історії
– Недавно перший Президент новітньої України виголосив заяву, що Україна може змінитися «організаційно, територіально і конституційно, це може бути федерація чи конфедерація», мовляв, «не треба відкидати змін, коли вони настають». Що думаєте з цього приводу?
– Це крок назад. Не знаю випадків, коли існуючі монолітні держави добровільно б розчленовували себе на федеративне утворення. Знаю інші випадки. Коли різні держави утворювали федерацію. З історії України знаємо: коли були намагання створити державу, то її створювали завжди унітарною. В нашій історії не бачу підстав для прецеденту – перетворювати унітарну державу на федеративну. Я розумію Леоніда Макаровича, може він хоче бути оригінальним, шукаючи вихід з нинішньої ситуації, але це поверхово правильний шлях виходу, мовляв, якщо в нас у різних частинах держави є ментальні відмінності, то давайте створимо федерацію. Переконаний, треба просуватися в іншому напрямку і шукати таких елементів, які б ще більше скріплювали існуючу унітарну державу.
– А що зараз скріплює, що може бути об’єднуючим фактором?
– Перш за все – цілеспрямована політика держави на плекання однакових цінностей, однакового погляду і трактування історії у всіх без винятку частинах України, що не робилося останніх 25 років. Друге – підвищення рівня соціально-економічного розвитку держави, а відповідно і соціальних стандартів життя. Чим краще людям стане жити, тим менше вони будуть піддаватися ворожій пропаганді щодо доцільності роз’єднання держави.
– Але в Західній Україні – свої національні герої, у Східній – свої. Може, не варто на цьому етапі конфронтації нав’язувати одні одним історичних постатей, які нас роз’єднують. Що могло б ідеологічно бути об’єднуючим на всеукраїнському рівні?
– Історичні обставини останнього століття сформували у двох частин України дещо відмінне бачення, менталітет. Але оцінку українського національного організму слід здійснювати через призму не останнього століття, а її тисячолітнього існування. То, може, треба докласти зусиль, щоб відмінності, сформовані цим малесеньким столітнім відрізком, знівелювати і повернути нації ту одностайність, яка формувалася тисячоліттям?! Повторюся, держава за час незалежності не робила цього, тому і стала можливою війна. Російських окупантів на східних кордонах сприймали як своїх, бо на тій території України домінували російські ментальні цінності і антиукраїнські стереотипи колишньої совєтської пропаганди. Але на помилках треба вчитися. Об’єднавчим фактором може бути все, що не роз’єднує. Тому, можливо, варто навіть накласти мораторій на дискусії щодо питань історії, якщо вони стають фундаментом для політичного популізму чи антидержавних провокацій. А натомість на глибокій і виваженій експертній основі вибудовувати державну політику щодо поступового імплементування в суспільну свідомість, особливо нового покоління, позитивного, суспільно-об’єднавчого і державотворчого трактування нашої непростої історії.
– От Івано-Франківська обласна рада прийматиме звернення до Президента, щоб повернути звання Героя України Степану Бандері і Роману Шухевичу, як це вже зробили кілька західноукраїнських обласних рад?
– (Пауза, думає – «ЗК»). Це найактуальніше питання сьогодення?! Чи, може, попереднє рішення обласної ради з цього приводу вже недійсне?! І чи це питання сьогодні піднімають з внутрішнього переконання, чи з бажанням вчергове використати цих історичних осіб для поточного політичного піару?! Коли позбавляли звання Героя України Степана Бандеру і Романа Шухевича, ми активніше за інших виступали проти цього. Жодна обласна рада в умовах тодішнього політичного режиму не спроможна була зробити того, що зробили ми. Нагадаю, біля пам’ятника Степанові Бандері в Івано-Франківську ми зібрали спільну сесію обласної і всіх районних та міських рад. За винятком, якщо не помиляюся, тодішніх Верховинської і Косівської районних, які не змогли забезпечити кворум і провели депутатські збори, та Болехівської міської ради, голова якої повністю її зігнорував. Цими радами тоді керували поплічники режиму.
Наголошую: з кворумом! Потім сесію обласної ради провели в Києві під стінами парламенту. І також з кворумом! Так, необхідного результату не досягнули, бо тодішня злочинна влада через рішення містечкового Донецького суду все-таки позбавила звання Героя України Степана Бандеру і Романа Шухевича. Але, не маю сумнівів, що повернуть. Коли? Тоді, коли за своїм змістом Українська держава буде національною і коли вищий державний провід національні цінності носитиме в серці, а не демонструватиме їх задля годиться лишень для передвиборчого загравання з виборцями.
– А як оцінюєте надання деяким районам Донецької області особливого статусу? Хіба це не перші обриси федералізації? Якщо не зараз, то згодом особливий статус окремого регіону викличе такі ж вимоги і в інших областях…
– Ви праві, такі кроки не сприяють єдності. Вважаю, надання Донбасу особливого статусу – неправильний вихід з нинішньої ситуації. Це крок до федералізації. Хто цього не розуміє, нехай повернеться на початок 90-х років і згадає прецедент надання автономії Кримові. Тепер пожинаємо його плоди.
– Але власне, ще тоді, на зорі незалежності, стояло питання федералізації. І В’ячеслава Чорновола, який виношував цю ідею, важко запідозрити у непатріотизмі…
– Тоді, на зорі незалежності, велася дискусія по всіх напрямках можливого устрою та форми держави, стратегічних пріоритетів її внутрішньої і зовнішньої політики – бути державі унітарною чи федеративною, орієнтуватися на схід чи на захід, вступати чи не вступати в НАТО тощо. А все тому, що українські дисиденти, як тодішня українська еліта, в 60-70-ті навіть не ставили вимог про державну незалежність, а отже, не були готовими до відновлення Української держави і не мали програмного бачення щодо її подальшого розвитку.
Скажу вам більше: теза про федеративний устрій майбутньої Української держави була присутня навіть у початковій програмі ОУН. Але це була теоретична модель. По-перше, вона була заснована на ідеальному баченні умов постання держави – сприятливе міжнародне становище і відсутність тих зовнішніх загроз від держав-сусідів, які можуть провокувати відцентрові тенденції. А по-друге, на бажанні максимально зберегти автентичність кожного регіону. Пізніше ОУН змінила ці програмові підходи. Не думаю, що й В’ячеслав Чорновіл виступав би сьогодні за федералізацію України. Реакція дрібних чиновників, які хотіли догодити шефу
– Як би ви охарактеризували нинішню співпрацю з ОДА?
– Нормальна співпраця. Як тепер прийнято казати, конструктивна.
– Коли ви робили заяву, що вас не повідомили про перебування в області Президента, що цим хотіли сказати?
– Воно дійсно так було. Я десь краєм вуха чув, що ведеться підготовка до візиту Президента. Але ж офіційно мене ніхто не попереджав. А взагалі переконаний, що це примітивний рівень мислення чиновників, які готували візит. Я далекий від того, що Президент України особисто приймав рішення, чи Сич має бути на офіційних заходах, а чи ні. Далекий також від думки, що таке рішення приймав голова обласної державної адміністрації. Думаю, це була реакція дрібних чиновників, які хотіли догодити шефові з уваги на те звернення щодо недопустимості переслідувань за політичну і громадянську позицію, яке обласна рада прийняла напередодні візиту. Але вони, як би сказав покійний Михайло Вишиванюк, «дали в штангу» й натомість зробили шефові ведмежу послугу. Бо такі дії продемонстрували відношення адміністрації президента до місцевого самоврядування загалом і до Івано-Франківської обласної ради як вищого представницького органу півторамільйонного краю зокрема. Бо ж звернення приймала обласна рада, а не особисто Олександр Сич!
– В умовах децентралізації – по лінії голова ОДА-голова обласної ради – хто до кого більше змушений прислухатися?
– Загалом у нашій системі влади не буває «хто до кого прислухається». Система – дурна і неефективна, закладає двовладдя і перманентну конфліктогенність. А тому в ній слід шукати максимального порозуміння. Я навчився в такій системі нормально співпрацювати з обласною державною адміністрацією на користь області й громади ще з Михайлом Васильовичем Вишиванюком. Ми порозумілися: політика – з одного боку, соціально-економічний розвиток краю – з другого. В мене – свої політичні позиції, в голови ОДА – свої. Але ці позиції не впливають, наприклад, на те, ремонтувати чи ні школу, лікарню, дорогу чи дитячий садочок. Намагаємося робити так, щоб політичні процеси не відбивалися на життєдіяльності цих двох інституцій, а відповідно й на життєдіяльності краю.
– Кажуть, в тому числі і ваші однопартійці, що з вами тяжко працювати. Деколи аж занадто принциповий…
– А як жити без принципів?! Принципи – це та дорога, якою людина прямує в житті. Жити без принципів це все одно, що блукати бездоріжжям. От питають мене, чому час від часу сварю чиновників, що неправильно чи невчасно готують відповідні документи. Як-от, скажімо, проекти рішень обласної ради фінансового характеру, які потребують попереднього глибокого і зваженого аналізу. Я управлінець старої школи, перебував на багатьох керівних посадах і навчився так працювати, що все має бути чітко, системно, планомірно і в максимальній відповідності до закону. Знаю, якщо так не робити, то це створює прецеденти, а прецеденти ведуть до хаосу. Деколи, виправдовуючись, мені кажуть, хіба не розумієте, що країна розбалансована після революції і що ми перебуваємо у стані війни! Але хіба революція відбулася і сьогоднішня війна іде за те, щоб у нас був хаос? Хаос в тилу нашої воюючої держави може і хотіла б посіяти московська агентура. Але наші хлопці і дівчата стоять на фронті за те, аби в нас якомога більше було ладу в державі й аби скоріше вона стала більш впорядкованою і цивілізованою. Тож коли ставлю деколи принципові вимоги до того чи іншого чиновника обласної адміністрації, то для добра справи, а не тому, що в нас погані відносини з адміністрацією.
– Було, щоб вас просили «протягнути» якесь питання, а ви сказали: ні, так не буде?
– Буває. Що там згадувати.
– Що було останнє?
– Ну, гаразд. Якщо повернутися до питання принципів, то не можна «ставити воза поперед коня». Зокрема це й стосується процесу утворення об’єднаних територіальних громад. От на останній сесії винесли проект рішення про створення двох громад. Це потребувало внесення змін до перспективного плану, який був прийнятий ще у 2015 році. Але ж перед цим обласна адміністрація вже зробила подання на адресу ЦВК щодо проведення виборів у цих ще не створених ОТГ. Постає питання, а для чого тоді виносити на сесію обласної ради проект рішення, якщо вибори вже оголошені? Адже закон пише, що спочатку відбувається об’єднавча процедура, подаються документи в ОДА, адміністрація, згідно із законом, повинна зробити висновки, чи ця громада буде економічно спроможною, і на підставі цих висновків подати проект рішення на сесію обласної ради. І аж потім оголошувати вибори. А не навпаки! От у таких випадках я не погоджуюся закривати очі і плисти за водою.
