Секрети сімейного щастя. Як зберегти любов на півстоліття
Секретами сімейного щастя з «Репортером» поділилися подружжя Аннюків з Коломиї та Гудивок з Івано-Франківська. І мають право, бо разом прожили понад 50 років. У чому ж їхній секрет?
Працьовитість, любов, вірність
Гостям у помешканні 78-річної Ярослави та 82-річного Івана Гудивок з Івано-Франківська завжди раді. Старенькі дуже щирі, відкриті. Незважаючи на солідний вік, доволі активні. Багато хочуть розказати, показати. А є що, бо ж разом пліч-о-пліч живуть уже 57 років. Порівну ділять, здається, навіть нашу розмову. Перепрошують одне одного, що іноді перебивають. Пан Іван тепло розповідає про дружину, а вона з гордістю розказує про чоловіка, пише Репортер
Обоє медики. Разом училися в медінституті. Там і познайомились.
«Іван був на два курси старшим за мене, якось прийшов перевіряти мою групу по комсомольській діяльності. І там ми вперше побачилися», – розказує пані Ярослава.
«Побачив дівчину низенького росту, а потім почув, як вона гарно співає, бо в хорі співала, у дуетах, – розповідає чоловік. – А я без пісні не можу. Я родом із Закарпаття, з села Лавки. Як же ж в нас гарно співають! Деколи з сусіднього села люди піднімалися на свої виноградники, не так на роботу, як послухати співи наших хлопців».
До речі, і нині без пісні не обходиться жодне сімейне свято. Пан Іван співає дружині українські романси.
Старенькі кажуть, що їм вистачило два роки, аби зрозуміти, що не можуть одне без одного. В 1958 році одружилися. Разом доучувалися, потім працювали, писали кандидатські, народжували дітей, захищали докторські, знов працювали. І все встигали.
«Усе наше життя пройшло у праці і при такій сильній взаємодопомозі, – говорить Ярослава Гудивок. – Іван завжди йшов попереду мене і завжди мені допомагав. Бувало, дітей вкладаємо спати, а самі за роботу. І пишемо свої роботи до третьої ночі. Він сідав щось друкувати, а я за той час біжу на кухню щось готувати. Він швидше приходив з роботи, готував їсти, а я сідала писати».
«Ми завжди до всього ставилися відповідально, – говорить пан Іван. – У житті вважали, що мусимо якісь кращі людські риси втілювати між собою, давати приклад дітям. Між нами ніколи не було сварок».
«У нас була така свята вірність, – продовжує пані Ярослава. – Ми багато їздили на курси, різні з’їзди фармакологів, акушерів. Але, наприклад, мої друзі знали, що Славу вже не можна десь там потягнути, бо її вдома чекає Іван».
До речі, вони й досі працюють. Обоє академіки, доктори наук. Пані Ярослава викладає накафедрі фармакології, а чоловік – професор кафедри акушерства.
«Діти у нас також пішли по медицині, – кажуть вони. – Син Володимир – доцент кафедри хірургії, донька Наталія – доцент кафедри стоматології. Діти та онуки, а маємо їх четверо – найбільше наше щастя. Ми старалися вкласти у них душу, аби вийшли добрими лікарями та людьми. Щасливі, що всі теж йдуть гарною дорогою».
Уступали і не мстили
80-річна Ганна та 88-річний Василь Аннюки з Коломиї за своє життя нажили троє дітей, п’ятеро онуків і правнучку.
Два роки тому на діамантове весілля для пані Ганни та пана Василя рідні зробили великий фотостенд. Висить він при вході на стіні. У тих фото зібрано все життя найстарших Аннюків. Тут і весільні, з дітьми, з онуками, з правнучкою, і світлина старої маленької хати, в якій Аннюки тулилися, а поруч, як порівняння – нова, яку разом побудували. Усе кольорове, тепле. Навіть незнайома людина зрозуміє, що в цій родині вміють цінувати близьких і з повагою ставляться до старших.
А познайомилися Василь і Ганна Аннюки, як і більшість, – на танцях.
«То був 1951 рік, я йшов з одного боку, а вона з іншого, ледь одне на одного не налетіли, – сміється дідусь. – Тоді й на неї кинув оком».
Пані Ганна розповідає, що колись не було клубів, то молодь наймала якусь кімнату, платили музикам і робили собі танці. Було дуже гарно, культурно, зітхає, не те, що зараз.
«Так ми два роки дружили, а потім одружилися. Вже тоді було по танцях!» – сміється пан Василь.
«Бували у нас і сварки, і суперечки, – згадує Ганна Аннюк. – Але й між святими є суперечки. Завжди уступали одне другому, ніколи не мстили. Поговорили, поговорили і вже помирилися. Мене виховували у релігійній родині, як батьки мене настановили, так живу й нині. Так учила своїх дітей, бо який фундамент – така хата. Так само і в житті».
«Без сварки – нема господарки» – жартує пан Василь.
Пані Ганна досі працює на метеостанції спостерігачем. Усе знає про погоду на вулиці, доброю її робить і вдома.
«Жінка має знати, що в хаті повинен бути порядок, помито, зварено, попрано, – настановляє вона. – Зараз молодь не хоче нічого робити, не хоче терпіти. Лиш щось – вже розходяться. Не хочуть уступити один другому. Жінка хоче бути старша за чоловіка і ним керувати. Так не можна. Командувати можна, але треба знати міру. Треба прощати і вирішувати, що головніше. А головне завжди – чоловік, сім’я».
Що склеює пару
За словами психолога та експерта у сімейних стосунках Христини Карабин, кризовими періодами для сім’ї фахівці вважають три, сім, десять, іноді 12 років. Найчастіше пари розлучаються до чотирьох років.
Перший критерій міцної пари, за словами психолога, це коли партнери не намагаються змінювати один одного.
«Наприклад, якщо жінка знаходить мужчину, він її десь влаштовує, а десь ні, – говорить пані Христина. – Жінка думає, що він з часом зміниться. Ймовірність, що вони довго проживуть, – знижується, бо вона живе не з ним, а з мужчиною, якого ще нема. Жінка починає його переробляти. Тут починається опір і це руйнує пару».
Другий критерій міцної пари – якщо у партнерів співпадають погляди на життя.
«Наприклад, двоє вважають, що треба дати дітям освіту, треба вести домашній спосіб життя, мати багато друзів, – пояснює пані Христина. – У них однакові уявлення, в якому достатку вони хочуть жити».
Третій важливий момент. Пара міцна тоді, коли вони одружуються і починають жити разом саме тому, що один одному потрібні.
«Вийти заміж з помсти чи тому, що «мені вже стільки років» – не працює, – зауважує психолог. – Жінка на себе тисне віком і штовхає на шлюб. Є дуже токсичні стосунки з батьками, тому, аби піти від них офіційно і по-дорослому – одружуються. Але основний мотив був – піти з дому, а шлюб – це засіб».
Також, за словами психолога, сім’я стабільна, якщо подружжя вміє вирішувати кожен свої проблеми окремо. Тоді вони легше вирішують сімейні питання, а не починають перекидувати їх один на одного та звинувачувати.
«Пару зберігає, якщо у сім’ї вміють говорити про стосунки, вміють дякувати, та акуратно, з повагою, не з претензіями чи скандалом, просити якихось змін, – говорить Карабин. – У таких стосунках безпечно поділитися своїм болем, страхом, сумнівами. За це не покарають, не знецінять, не висміють. Коли рівень психологічної безпеки високий – пара буде триматися довго».
Ще важливо, коли люди вміють веселитися разом, бути радісними, легкими.
«Там, де в сім’ї розвинене дозвілля – пара щаслива довгими роками, – вважає психолог. – Треба вміти бути разом і в біді, і в радості. У парах, де партнери відпочивають окремо, знижується зацікавленість одне одним. Важливо облаштовувати дозвілля та просто побути удвох, без дітей – це пару дуже склеює».
