У Прикарпатському університеті розгорівся міжнародний скандал – 2

Рішення про ротацію польського лектора Міколая Берловського було прийняте ще до зустрічі зі студентами, наголошує ректор Прикарпатського університету Ігор Цепенда.

«З тієї інформації, що ми маємо, студентів ввели в оману в плані того, що нібито ми розриваємо контракт. Насправді викладач працюватиме в університеті до завершення контракту 30 червня», -- каже ректор. У студентській петиції, до слова, студенти лише просили ректора продовжити контракт Берловському ще на кілька років, пише Галицький кореспондент

Руйнівна методика

Університет вирішив не продовжувати трудову угоду польському лектору Міколаю Берловському через «суперечки, які торкались методики викладання», – пояснює проректор із педагогічної роботи Галина Михайлишин. «Жодних застережень проти особистості пана Міколая Берловського університет не має. Ми дали відповідь у ЗМІ, в якій наголошуємо: методики, які застосовувалися скаржником, викликали зауваження з боку колег, які, однак, ним не сприймалися. Вирішувати питання щодо   методичного забезпечення навчального процесу – це компетенція вищого навчального закладу, зокрема, кафедри. Оскільки пан Берловський не хотів реагувати на зауваження колег, відповідно, кафедра звернулася до ректора. Коли університет не влаштовує методика роботи викладача, ми маємо повне право не продовжувати контракт із ним».

Міколай Берловський вважає причину непродовження контракту надуманою, адже він, за його словами, реалізує методику викладання своєї попередниці на кафедрі – Саманти Бусіло. «Коли вона реалізовувала свою програму на цій кафедрі, всі викладачі були у захваті й казали, яка вона чудова. А тепер я реалізую цю ж програму, і мені кажуть, що вона погана. А якщо методика Саманти погана, чому ж вона її реалізовувала на кафедрі впродовж шести років?» – запитує Міколай.

Як зауважує Галина Михайлишин, реалізувати чиюсь програму можна по-різному. «Він стверджує, що реалізує методику Саманти Бусіло, але щоб знати, чи так є насправді, треба знати ту методику, з якою він працює і з якою працювала попередниця, і дати оцінку. Кожен викладач застосовує різні елементи методик різних фахівців-практиків, але кожен із нас обов’язково додає щось своє. Я не впевнена, що він її реалізує один до одного. Оцінку можуть дати лише фахівці кафедри. Навіть якщо він реалізує цю методику, то наскільки якісно? Оскільки я не була в нього на занятті, то не можу особисто оцінити його методику викладання».

Зі слів завідувача кафедри Миколи Лесюка зрозуміло, що найбільший методичний конфлікт був пов’язаний із тим, що старший викладач Інна Бєляєва дорікала Берловському, що він самовільно скоротив програму з предмету «Методика викладання польської мови»  та просила повернутися до методики викладання Артура Томчака.

Закиди про те, що Берловський начебто скоротив навчальну програму, він сам називає маніпуляцією. Каже, що скоротив не програму, а лише кількість екзаменаційних білетів, ще й зробив це не з власної волі: «Інна Бєляєва попросила скоротити кількість білетів, бо коли був Майдан і студенти не ходили на заняття, ми не встигли пройти всю програму. Я не хотів, бо виніс на екзамен ту інформацію, яка є у книжці, і все це можна було вивчити. Але Бєляєва зауважила, що студенти не мають вчитися самостійно і я повинен скоротити білети. Я це зробив. Але на зустрічі з ректором і студентами знову дивна річ: Бєляєва разів сім повторює, що я не мав права скорочувати програму! Як таке може бути? Я мусив пояснювати ректору, що скоротив не програму, а білети ще й на її прохання. Врешті, вона на тій зустрічі це визнала».

П’ятикурсник Андрій Баран був чи не на всіх заняттях Берловського. «Коли я пішов на практику до 3-ї школи і почав використовувати методи, які почув на лекціях від пана Міколая, побачив результат. До прикладу, він вчив нас пояснювати невідомі польські слова простішими словами – так краще запам’ятовується слово та його переклад. Я потрапив у 8-Д клас і мене попередили, що з дисципліни і навчання це один із найгірших класів у школі. Після 5 тижнів практики до мене приходить класний керівник і відкриває двері: «Андрію, ви є?» Кажу: «Є!» А вона: «Вони так тихо сидять, що я думала – нікого немає». Коли я почав перевіряти ті знання, які я їм дав із допомогою методик пана Міколая, діти знали те, що мали знати. Значить, результат методики Берловського є».

Страхіття на заняттях

Які порушення в методиці викладання допускав Миколай Берловський? Завідувач кафедри відповідь на це питання має знати краще, ніж будь-хто інший. «Якби ви чули, про які він теми говорить зі студентами! Мені дівчина признається: я з християнської родини і мені соромно про це говорити, але він каже, що це не гріх… Коротше кажучи, там страхіття. Коли я сказав на кафедрі, що викладач не повинен говорити про секс і збочення, то одна студентка запротестувала: а може, ми це хочемо знати! Можна подумати, що вона ще того не знає. Сідає собі на стіл, махає ногами! Ніби це європейський стиль – сидіти на столі і махати ногами. Особисто я собі не дозволяю сідати, коли читаю лекції».

У програмах багатьох лекторів завжди присутні такі теми для обговорення, як дискримінація, тож за межі програми він не виходив – пояснює Берловський: «Я запитував студентів, які вони знають види дискримінації. Вони відповідали: за кольором шкіри, за статтю, за релігійною приналежністю. Врешті, вони назвали всі, крім дискримінації за сексуальною орієнтацією, і я сказав їм про це. Тоді, справді, кілька студенток зашарілися й потупили очі в підлогу. Більше нічого не було. Але не моя вина у тому, що саме лише називання виду дискримінації вголос хтось вважає гріхом».

У програмах багатьох лекторів завжди присутні такі теми для обговорення, як дискримінація, тож за межі програми він не виходив пояснює Берловський: «Я запитував студентів, які вони знають види дискрімнації. Вони відповідали: за кольором шкіри, за статтю, за релігійною приналежністю. Врешті вони назвали усі, крім дискримінації за сексуальною орієнтацією і я сказав їм про це. Тоді справді, кілька студенток зашарілися і потупили очі в підлогу. Більше нічого не було. Але не моя вина у тому, що саме лише називання виду дискримінації уголос хтось вважає гріхом».

Стосовно заяви Берловського про те, що на нього завкафедри тиснув і просив не занижувати оцінки за роботу, стягнуту з Інтернету, Микола Лесюк пояснює: «Ми про це на кафедрі говорили, не з ним персонально, що Інтернет є для того, щоб черпати з нього інформацію. Якщо студент передер із Інтернету, то хай розкаже те, що він написав. Якщо зможе розказати своїми словами, то чому б ні? Але щоб я заставляв його класти якусь оцінку – ніколи!»

Методика, яку ніхто не бачив

Інших зауважень, які могли би стосуватися методики викладання Берловського, завідувач кафедри не висловив. Микола Лесюк зізнається, що на лекції Берловського особисто жодного разу не був. Пан Міколай це підтверджує: «За весь час мого викладання у Прикарпатському університеті до мене на лекції жодного разу не приходили з ректорату чи дирекції інституту, не було ані завідувача кафедри, ані жодного викладача з нашої кафедри, хоча, наскільки мені відомо, вони мають обов’язок час від часу відвідувати лекції інших викладачів». Чи можна судити про наявність порушень у методиці викладання Міколая Берловського, якщо методику викладання він реалізує безпосередньо під час лекцій, на яких, як з’ясувалося, не були ані представники кафедри, ані адміністрації? Чи, може ця причина є формальною?

Ректор Прикарпатського університету пояснює, що причину ротації у листі сформулювали дуже дипломатично: «В листі до Міністерства освіти і науки України з проханням про ротацію кандидатури пана Берловського ми не висвітлювали всі ті причини, які були, а звернули увагу виключно на методичну частину, щоб не перешкоджати цій молодій людині робити собі кар’єру у закордонних університетах чи Польщі. Немає 100-відсоткової думки студентів, щоб пан Берловський залишився на посаді. Маємо також думки студентів, які є проти цього. Вважаю, що ми чинимо етично щодо цього викладача, чого не можна сказати про його поведінку».

Для Міколая Берловського також залишалося загадкою, хто став ініціатором листа, в якому йшлося про його ротацію. Ректор Ігор Цепенда пояснює: «Згідно з процедурами документообігу в університеті подання про розірвання чи непродовження контракту йде від керівництва кафедри, де працює працівник, проходить через дирекцію, в цьому випадку Інституту філології, і потрапляє до ректора, який приймає рішення на підставі цього подання. Відповідно до тих нормативних документів, які маємо підписані з Міністерством освіти і науки України, щороку університет підтверджує можливість продовження чи непродовження контракту для іноземного викладача». Ректор наголошує, що університет витримав усю необхідну при ротацію процедуру: «Ми консультувались із Міністерством освіти і науки України та посольством Республіки Польща в Україні – вони не мали ніяких застережень щодо нашого прохання про ротацію. Ця процедура є традиційною. Цього року питання про непродовження контрактів з польськими лекторами зі згоди Посольства було вирішено у трьох університетах України».

Позиція Миколи Лесюка не співпадає із словами ректора. Лесюк, завідувач кафедри, стверджує, що ініціатором непродовження контракту полякові був саме ректор: «Я взагалі не йшов до ректора, і ніхто з кафедри не йшов. Якими мотивами керувався ректор, коли писав лист, я не знаю. Це сам Берловський розкрутив, що з ним якийсь конфлікт був. Ми ніколи з ним не конфліктували». Також Микола Петрович наголосив, що він не писав жодних листів до ректора з проханням не продовжувати контракт Берловському. Таку позицію завідувача кафедри ректор Ігор Цепенда пов’язує з загостреними емоціями, які витають на кафедрі, відколи конфлікт щодо Берловського просочився у ЗМІ.

Непорозумінні триває

Микола Лесюк практично всі претензії Міколая Берловського відкидає. «Невже ви думаєте, що адекватна людина буде таке виписувати? Тут вже були і слідчі, і з прокуратури, і з міліції – і ніхто ніяких порушень не знайшов, а він далі пише». Завкафедри вважає, що у дописах на фейсбуку поляк постійно перекручує його слова. Найбільше завідувача кафедри образило те, що внаслідок, як він каже, перекручених Міколаєм слів, його на фейсбуку звинуватили у націоналізмі. «Я ніколи ні з ким не скандалив. Хто мене знає, той не повірить тому, що він там у фейсбуку понаписував». Коли Берловський відмовився викладати на першому  курсі, пояснивши Лесюку, що він не знає української, а студенти ще не знають польської і вони один одного не зрозуміють. «Я тоді сказав йому, і це можуть підтвердити ще двоє людей: «Не уявляю собі, щоби я приїхав до Польщі викладати, не знаючи жодного польського слова». Він написав на фейсбуку, що я йому дорікав, як це він приїхав в Україну, не знаючи жодного українського слова. Він правильно зрозумів, але я такого не казав. Я казав про себе. А там уже пішли коментарі, що це пахне націоналізмом, якщо тебе заставляють вчити українську мову».

«Єдине, що було – я сказав йому, що якби він був тут в Україні минулого лютого, тоді би питання отримання візи швидше вирішилось – це правда, – продовжує Микола Лесюк оповідати про конфлікт. – Був хлопець, який готовий був поїхати в Київ і міг взяти лист підписати. Якби людина була зацікавлена тут працювати, вона би сиділа тут. А то ніхто нічого не каже, я чекаю. Я як завкафедри не можу бути байдужим до того, що немає викладача. Він ніяк не пояснив, чому його не було». Ці слова обурюють Міколая. Він каже, що завідувач кафедри оповідає про той період під час Майдану, коли його змусили звільнитися, бо він не мав візи і права викладати, тож поїхав додому.

Кого студенти люблять більше?

Сергій Овченко, 3-й курс: «Я підписував цю петицію і вона дійсно була ініційована студентами, власне, Андрієм та мною. Заяви про те, що нас хтось шантажував чи змушував це підписувати – нісенітниця. На мою думку, причиною цього конфлікту точно не є методика викладання пана Берловського, бо вона є професійною, дуже багато студентів завдячують своїми успіхами в польській мові саме йому, зокрема і я. Цей конфлікт побудований скоріше на особистій неприязні з боку пана професора до пана Міколая, спричниненій якимись чинниками, якими точно сказати не можу, можливо, стрімка популярність пана Міколая серед студентів є цим чинником, можливо те, що раніше ніхто не виступав проти рішень завкафедри, а пан Міколай це зробив, точно цього ніхто не знає».

Випускниця полоністики Оксана Б. каже, що конфлікт почався, коли кілька відмінниць отримали двійки від Миколая Берловського: «Біжать до Микола Петровича, аби просив Берловського не ставити двійки у журнал, бо 4-ий курс, червоний диплом... А Лесюк, звичайно, за своїх студентів горою». Міколай говорить про те, що прохання не занижувати оцінки студентам для нього є неприпустимим і він вважає це підважуванням своєї професійності з боку Лесюка.

Міколай: «Думаю, що основною причиною несприйняття мене з боку Миколи Лесюка є ревність. Він, мабуть, хотів би бути єдиною улюбленою студентами особою на кафедрі. Я не є першим, кого люблять студенти і до кого він ревнує. Мені розповідали, що раніше він мав подібний конфлікт із улюбленою студентками викладачкою.

Андрій Баран також говорить про ревність як основну причину конфлікту між Лесюком і Берловським. «Микола Петрович Лесюк віддавна користується повагою і любов’ю студентів, але відколи почався цей конфлікт, я чув, як багато студентів, які знають, що відбувається, дивувалися: «Що сталося з Миколою Петровичем»? Він нас вчив на перших курсах, добре вчив, хороша і розумна людина, дуже відкритий, можна було з ним на коридорі собі стати поговорити».

Як зауважує Андрій Баран, через те, що він активно захищав Міколая Берловського у присутності Лесюка та Цепенди, він відчув на собі тиск. Зокрема, від Миколи Лесюка, який, за словами студента, заборонив Берловському бути науковим керівником його магістерської роботи, мотивувавши це тим, що поляк усього лише магістр, а керівником має бути викладач із вищим звання. Андрій зауважує, що попереднику Берловського Артуру Томчаку те, що він був лише магістром, не завадило бути керівником магістерських робіт студентів.

На кафедрі не все спокійно

Коли Миколай Берловський почав оповідати історію конфлікту у фейсбуку, під одним із його постів обізвалася колишня студентка полоністики. Вона просить не називати її імені. Дівчина розповіла про домагання колишнього лектора Артура Томчака і його аморальну поведінку, яку, на її думку, на кафедрі навмисне покривали. Цитуємо: «Надзвичайність Артура полягала у здатності пиячити, з’являтися в нетверезому стані на заняття, потім тижнями не з’являтися, викидати щойно написані контрольні до сміттєвого кошика, ображати студентів («студент гірший за пса»), висміювати релегійні та моральні погляди, зовнішній вигляд студентів, домагатися студенток, проводити іспит у кав’ярні, попиваючи вино або й щось міцніше, ніколи не коментувати оцінки, не терпіти жодних дискусій, бо існувала лише одна правильна думка – його. Чи була у нього методика викладання? О, так, він знав кілька фраз Ніцше, Фройда, Гашека та міг базікати про різні непристойності. Все це відбувалося на очах кафедри, яка зараз, виявляється, стоїть на стороні справедливості і закону. Що змінилося за 8 років? Чому ви мовчали тоді, демонстрували байдужість? Чому заплющували очі, вдаючи, що немає жодних проблем?»

Як зауважує Микола Лесюк, дівчині нема на що нарікати. «Один Артур з нею так повівся, він був випивший тоді, зірвав з неї ланцюжок, а вона вже на всю кафедру нарікає, мовляв її ніхто не захистив. А ми тоді його звільнили. Тоді проректором був Цепенда і я до нього прийшов і сказав, що треба прощатися з Артуром». Оскільки студентка не знає особисто пана Берловського і не хоче, щоб пост сприйняли на його захист, свій допис про домагання вона видалила. Але ситуацію для «ГК» прокоментувала, адже йдеться про подвійні стандарти у ставленні до лекторів збоку працівників однієї кафедри. «Моя історія трапилася у 2006, коли я була на 2-му курсі. Артура звільнили, коли я була на 5-му курсі. Та зовсім не завдяки кафедрі. Просто батько іншої дівчини, яка постраждала, писав скарги, звертався до суду ітощо. Кафедра до останнього"покривала" Томчака. Я не кажу, що М.П. Лесюк навмисно каже неправду. Можливо, він не пам’ятає таких деталей».

«Розумію, що ситуація зайшла надто далеко. Але що я мав зробити інакше? Я використав всі внутрішні способи, щоб захиститись і залишитись на посаді – розмовляв із завкафедри, з директором Інституту, нарешті із ректором. Розповідав їм про порушення та утиски, яких я зазнав. Ніхто мене не чув, нікого це не цікавило. Що я ще міг зробити»?

Ректор відповідає: «Щодо претензій, які М. Берловський висловлює, зокрема у Facebook, в мене не було офіційного звернення від нього. Ми працюємо в системі цивільно-правових відносин: якщо немає офіційного звернення викладача чи студента, будь-яка дія ректора є неправомірною. На сьогоднішній день я не маю офіційного документа від М. Берловського, а це має бути службове подання чи службова записка про порушення. Те, що він описує в соціальних мережах, не є підставою для прийняття рішення. Його адвокат звернувся до мене вже тоді, коли рішення про ротацію було прийнято. Наскільки мені відомо, всі аргументи університету задовольнили адвоката і всі питання були вирішені. Берловський звертався також у правоохоронні органи щодо цього, але ті не виявили жодних порушень».

Ігор Повх, адвокат:

На Міколая Берловського не накладається трудове законодавство України. Він працює по строковому договору і порушень трудового законодавства у його випадку не було. Тут є конфлікт інтересів. У зв’язку з тим, що Україна хоче вступити до Євросоюзу і в світлі змін до Закону «Про вищу освіту», якими вводяться новітні практики викладання, ми повідомили про конфлікт інтересів відповідні органи. Крапку в цій історії може покласти комітет з питань науки та освіти при Верховній Раді та департамент вищої освіти та науки при Міністерстві освіти та науки України, якщо це не буде звичайна переписка і вони справді вникнуть в глибину проблеми.