Медреформа: з чого почати, якщо ти приватний лікар? Досвід прикарпатців
Медики кажуть: якщо ти підписав із пацієнтами декларації, то вже ніби «не маєш права ні вмерти, ні захворіти, ні піти у відпустку»
Медична реформа в Україні, попри критику та спротив, набирає обертів. У виграші залишаються лікарі, які не бояться змін і готові рішуче відійти від старої системи охорони здоров’я, пише Укрінформ.
Медреформа пропонує дотримуватися принципу «гроші йдуть за пацієнтом». Для цього необхідно розпочати співпрацю з Національною Службою здоров’я України (НСЗУ). Це можуть зробити не лише заклади первинної медичної допомоги, а й лікарі, зареєстровані як фізичні особи-підприємці (ФОП). На Прикарпатті вже три медики-підприємці співпрацюють з Нацслужбою. Що змінилось у їхній практиці, чи легко розпочати співпрацю з державною службою і які виклики стоять перед лікарями-першопрохідцями, з’ясовував кореспондент Укрінформу.
ЛЮДИ НЕ СПОДІВАЮТЬСЯ, ЩО ДЕРЖАВА ПЛАТИТИМЕ ЗА НИХ
Телефон у лікаря-терапевта Галини Михайлівни Супик, яка працює в Івано-Франківську, майже не змовкає. Дзвонять їй не лише пацієнти, а й колеги, які хочуть дізнатися, як воно їй тепер – працювати напряму з НСЗУ.
На спілкування з журналістами Галина Михайлівна погоджується не одразу. Зізнається, робить це тому, що, можливо, її досвід таки допоможе колегам зважитись на зміни, а можливо – когось і вбереже від виїзду за кордон. Каже, найбільше вболіває за молодих лікарів, яких українці хочуть бачити у своїй країні.
Медичний стаж у Галини Михайлівни Супик – понад 33 роки. За час державної роботи працювала дільничним терапевтом. Свій шлях приватного підприємця почала ще 12 років тому, коли законодавство дозволило надавати платні медичні послуги. Тоді терапевт отримала необхідну ліцензію МОЗ. Прагнула, щоб її робота була якісною та у правовому полі.
«Якщо до мене на державній роботі були черги людей, то у приватній практиці вони значно поменшали. Чому? Зрозуміла, що необхідна діагностична апаратура, а саме: електрокардіографія, спірографія, реоенцефалографія (обстеження судин головного мозку), а ще – обладнання для дослідження верхніх і нижніх кінцівок, УЗД-апарат. Так потрохи я напрацьовувала власну матеріально-технічну базу», – розповідає Галина Михайлівна.
Лікар зізнається: усі медичні прилади купувала у кредит. Приватна практика потребує не лише лікарської роботи. Реклама власного кабінету, оренда та інше – про усе треба було подбати самотужки. Прийом лікаря приватної практики оплачували пацієнти. Тому, коли дізналась про можливості нової медичної реформи, яку запропонувала Національна Служба здоров’я України, вагалась не довго. Каже, відповідальності не боялась, кабінет уже орендує та й матеріально-технічна база є. А ще подумала про пенсійний вік, який не за горами, а вона таки хоче залишатися у своїй улюбленій професії.
«Коли я подала свої документи до НСЗУ, матеріальну технічну базу довелось трохи збільшити. Придбала глюкометр, небулайзер, пульсоксиметр та інші, вже недорогі, прилади. Уклала договір у «другій хвилі». Зізнаюсь, я не сподівалась, що налагодити таку практику зможу достатньо швидко. Жодного разу, коли я дзвонила до НСЗУ на «гарячу лінію» по допомогу, мені не відмовляли, все ретельно пояснювали», – зізнається Галина Супик.
Багато декларацій із пацієнтами терапевт не укладала. Зважила на свій час і можливості. Найперше підписала їх із тими людьми, захворювання яких уже знала і яких консультувала роками. Одразу довелось відмовляти людям працездатного віку, бо не була впевнена у можливості видавати лікарняні листи. Але з жовтня це питання врегулювали, і терапевт збільшила кількість своїх пацієнтів до 243-х. Тепер за кожного з них вона отримує кошти від НСЗУ. Стверджує – без жодних проблем і затримки.
«Коли я говорю своїм пацієнтам, з якими уклала декларацію, що за мій прийом платити не треба, бо це робить держава, вони здивовані, – і бачу, що їм це приємно. Насправді, такого люди не сподівалися. Тепер оскільки за прийом люди не платять, то можуть скерувати кошти на більш спеціалізовані процедури: біохімічні та імунологічні лабораторні обстеження, МРТ, КТ та інші. Наступне. Коли я працювала самостійним підприємцем, то багато пацієнтів були випадковими і я, переважно, надавала терапевтичну консультацію, а лікарю ж необхідно спостерігати захворювання та лікування в динаміці, це дає можливість ефективного медичного обслуговування. Тепер у цьому я теж бачу перевагу», – зазначає Галина Супик.
КОНСУЛЬТАЦІЇ ТЕЛЕФОНОМ – ЗРУЧНО, АЛЕ РИЗИК Є
Більшість пацієнтів Галини Михайлівни при реєстрації одразу пройшли профілактичний огляд. У випадку хронічних захворювань, лікар планує більш глибокі обстеження та диспансерне спостереження. На прийом записуються онлайн, або телефоном.
«Мене стривожило, що можна надавати консультації телефоном, хоча це зручно в простих випадках. Але як це диференціювати? У таких випадках можна зробити професійну помилку, а це – велика відповідальність. Ось за цей місяць мені подзвонили два пацієнта, яких я знаю і з якими маю підписану декларацію. В обох – скарги однакові, всі ознаки ГРВІ. Перший раз проконсультувала їх обох телефоном, дала поради. На другий день в одного з пацієнтів є незначне покращення, а в другого – немає. Тому вирішила оглянути хворого вдома, де був виставлений діагноз пневмонії. Телефон – дуже оманна річ у лікуванні», – вважає лікар.
Щодо того, як змінилась її зарплата, Галина Михайлівна говорить неохоче. Лише зазначає, що половину коштів, які отримує від НСЗУ, сплачує за оренду кабінету та комунальні послуги. Тому тим, хто захоче заробляти більше, радить підписати щонайменше тисячу декларацій із пацієнтами.
«Переконана, нам платять за надання медичних послуг пацієнту, якого я обслуговую, то різниці між державним терапевтами первинної ланки та лікарями-підприємцями первинки не має бути. Цей поділ треба забути. Різниця може бути у якості обслуговування й у кількості пацієнтів. Тоді буде гідна професійна конкуренція», – переконана терапевт.
Тих, хто готовий так конкурувати і самотужки укласти угоду з Нацслужбою, Галина Супик усе ж попереджає, що доведеться шукати відповіді на ті запитання, які лікарі первинки в державних установах собі не ставлять. До прикладу, як виписати рецепти за програмою «Доступні ліки» чи як видати посмертну довідку, або як підготувати та направити документи на консультативно-лікарські комісії для оформлення групи інвалідності пацієнта за терапевтичним профілем. Для того, щоб сьогодні з’ясувати ці та інші питання, Галина Михайлівна планує звернутися з листом до НСЗУ. Водночас, договір із Нацслужбою припиняти не буде.
«У суспільстві є велика недовіра до цієї реформи, але всі розуміють, що треба таки щось змінювати. Бо скільки ж може бути такою нещасною наша медицина? Ми ж усі – потенційні пацієнти, але не всі можемо лікуватись за кордоном. Тому реформа назріла давно», – вважає лікар.
ЛІКАР НЕ МАЄ ПРАВА ОПУСКАТИ РУКИ
Зовсім іншою є історія підприємця-педіатра з селища Заболотів. Роман Павлович Біликдо 2010 року очолював Снятинську райдержадміністрацію на Прикарпатті. Пізніше залишився без роботи. Маючи лікарського стажу 20 років, наважився відкрити власний кабінет. Коли в країні започаткували медичну реформу, вирішив підписати угоду з НСЗУ. Документи для отримання Ліцензії подавав тричі й жодного разу не сумнівався, що робить правильні кроки.
«Раз прийнятий курс на медичну реформу в країні, треба знайти сили, перелаштовуватись і працювати. Проблеми укласти декларації з пацієнтами в мене не було, бо я працював педіатром-консультантом. Втім, Міністерство знаходило мінуси, коли намагався отримати ліцензію, їх необхідно було виправляти. Але лікар не може опускати руки, тому я наполегливо йшов до мети. Так, зараз доводиться більше працювати і читати, а ще – бути більш вимогливим до себе», – розповідає Роман Павлович.
Нині його пацієнтами є 900 дітей. Приймає у своєму кабінеті, який орендує й облаштував власним коштом. Їздити на виклики багато не доводиться. Лікар каже: кількість дітей, яким він може надавати медичні послуги, могла б бути й більшою. Сили і бажання є, але ось законодавство поки що цього не дозволяє. Зовсім недавно, каже, мама двох діток дуже хотіла записати до Романа Білика молодшого малюка, але для цього вимушена була анулювати декларацію з лікарем, яку підписала для старшого сина. Відповідна медична програма просто не приймає більш як 900 маленьких пацієнтів.
«Кошти виділяють мені не лише на заробітну плату, але й для того, аби зміцнити матеріальну-технічну базу. Необхідний мінімум я маю. Планую його збільшувати. Сподіваюсь, що загальні аналізи дітей зможу робити у своєму кабінеті. Це було б зручно для моїх пацієнтів», – розповідає Роман Білик.
Щодо зарплати зізнається, зміни – лише позитивні. Якщо за півставки лікаря в дитячій лікарні він отримує 1800 гривень щомісяця, то як підприємець, що уклав угоду з НСЗУ, – у рази більше. На запитання, що може порадити тим медикам, які теж наважаться співпрацювати з Нацслужбою, Роман Білик наголошує: не опускати руки, тісно працювати з лікарями вторинної ланки і бути вимогливим, насамперед до себе, бо тут байдужості не подарує ніхто.
«Лише серйозна робота і готовність до самовдосконалення можуть допомогти змінити життя лікаря в Україні», – додає Білик.
САМОСТІЙНІСТЬ ДАЄ ЗАДОВОЛЕННЯ
«Тепер я ходжу на роботу, як на свято. Треба працювати чесно і бути патріотом своєї справи. Складно? Ні. Самостійність дає задоволення і незалежність у роботі лікаря», – зізнається Укрінформу лікар сімейної медицини Сергій Глебчук, який третій місяць практикує співпрацю з Нацслужбою у селі Старі Кути, а це – гірські райони Прикарпаття.
Його історія теж цікава. Педіатру та дитячому хірургу і травматологу довелось працювати 17 років у країнах Південної Африки. Потім практикував у Києві й зовсім недавно повернувся на Косівщину. Каже, аби доглядати і допомагати стареньким батькам. Зізнається, деякий час відчував себе «білою вороною» у лікарському середовищі. Тепер погоджується консультувати усіх колег, хто має намір започаткувати власну медичну практику.
«Питання – у грошах. У мене була можливість заощадити, аби придбати все необхідне обладнання для власного кабінету. Та й ціни раніше були меншими. Нині, аби такий кабінет зробити за табелем, необхідно викласти щонайменше 60 тис. грн. До мене за порадами приїжджає багато лікарів з сусіднього району, які не погоджуються отримувати 5 800 зарплати лікаря. Питають, з чого почати, як оформити документи. Я не відмовляю в порадах, бо розумію – медицина має змінюватись. Люди хочуть працювати на себе, але застерігаю, що тут необхідно викладатися повністю заради якості у лікуванні пацієнта», – розповідає Сергій Глебчук.
Нині його пацієнтами є 437 мешканців села Старі Кути. Щотижня лікар отримує 5-10 викликів. Якщо підпише тисячу декларацій із пацієнтами, таких викликів, каже, значно побільшає.
«Автомобіля в мене немає. Ходжу пішки. А взагалі, це питання треба опрацювати, бо, наприклад, на Заході такого немає як виклик лікаря додому. За викликом їде лише швидка допомога», – зауважує медик.
«Коли я лише починав практикувати, мені закидали лікарі державних закладів, що я – ніхто, бо не можу ані лікарняний виписати, ані інші довідки дати. Тепер ми видаємо всі довідки і є повноправними у медицині. Біда лише в тім, що все ще мало лікарів підтримують реформу і хочуть перелаштовувати свою роботу. Більшість думає, що їм усе має дати держава», – каже Глебчук.
Натомість сам лікар не зупиняється. Працює без вихідних. Тепер узяв на роботу фельдшера, шукає УЗД-апарат та інше обладнання, аби поповнити свій кабінет, який уже зібрав чимало схвальних відгуків. А наступного тижня планує запустити власну лабораторію, аби нескладні дослідження пацієнти могли робити у свого лікаря, без довготривалих подорожей, пошуків і зайвих витрат.
АНІ ВМЕРТИ, АНІ ЗАХВОРІТИ
Така форма роботи в медицині, коли лікар-підприємець може співпрацювати напряму з Нацслужбою, нині дуже цікавить молодих лікарів. Принаймні про це запевняють в Івано-Франківському Центрі розвитку місцевого самоврядування (ЦРМС).
«Можу сказати, що саме молоді лікарі на наших семінарах більше цікавилися такою формою співпраці як «ФОП-НСЗУ». Чому так мало підприємців-лікарів на Прикарпатті сьогодні співпрацюють із Нацслужбою? На мою думку, через те, що відчувають страх, оскільки «ФОП-НСЗУ» – це для них нова форма співпраці, яка потребує знань, капіталовкладень і відповідальності. Облаштування кабінетів відповідно до табеля оснащення вимагає значних коштів, і це – перший виклик. Другий момент – більш прагматичний. Сьогодні відсутнє чітке роз’яснення питання взаємозамінності лікарів-ФОПів. Якщо лікар-підприємець працює сам, то хто лікуватиме пацієнтів у разі його відсутності? Медики кажуть: якщо ти підписав із пацієнтами декларації, то вже ніби «не маєш права ні вмерти, ні захворіти, ні піти у відпустку», адже пацієнти постійно потребують медичних послуг. Згодом, на мою думку, це питання буде більш чітко роз’яснено», – говорить експерт ЦРМС Марія Баран.
За її словами, на сайті НСЗУ є інформація про те, як укласти угоду лікарям приватної практики з Нацслужбою. Сайт дуже інформативний. Усе прописано чітко і детально, з першого і до останнього кроку. Експерт зазначає, що вести медичну практику як ФОП сьогодні зважуються найбільш упевнені у своїх силах лікарі. Поки що їх небагато. Але в українському суспільстві вже є приклади, коли співпраця приватного лікаря з Нацслужбою стала чудовим рішенням для роботи тих медиків, які не звикли перекладати відповідальність на чужі плечі. А це – чи не найкраща характеристика лікаря для пацієнтів.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото автора
