Публікації
Юрій Андрухович: Архетипне
Новий блог відомого франківського письменника Юрія Андруховича на Збручі.
Станиславів у часи ЗУНР
100 років тому Станиславівське народне віче стало зразком об’єднання навколо української національної ідеї. Так, 3 березня 1918-го у місті Станиславові (нині Івано-Франківськ) для пришвидшення ратифікації Австрією умов миру відбулася «величава масова загальна українська маніфестація».
Автопарки на 200 мільйонів: Які машини купували бюджетники Франківщини
У 2018 році на Прикарпатті було здійснено 80 закупівель транспортних засобів у системі ProZorro. Більшість із них стосувалися автобусів та спеціалізованої техніки, решта – легкових автомобілів.
Робітниця або підприємець. Чи справді жінці за 40 важко знайти роботу у Франківську
Нещодавно на виконкомі мер Франківська Руслан Марцінків доручив створити програму працевлаштування для жінок за 40. Мовляв, саме серед них найбільше безробітних. То чи справді усе так страшно?
Онуки на годину: Як на Франківщині рятують від самотності літніх людей
Вона часто сидить біля вікна, в коридорі дивиться на кожного відвідувача пансіонату з надією, що, може, прийшли саме до неї. Це мешканка геріатричного пансіонату в Івано-Франківську Євдокія Іванівна Цалів.
Легенди Франківська. Північ-Південь
У Франківську є два бульвари – Північний і Південний. Вони сформувались у 1964 і це був ніби подарунок місту до 25-річчя «возз’єднання». Обидва забудовані хрущовками і є яскравим прикладом радянської архітектури шістдесятих.
Життя – не цукор: Як в Україні живуть інсулінозалежні
Проблеми зі здоров’ям у 58-річного харків’янина Юрія Горковенка почалися ще в 2006 році, але про діабет він тоді не знав. Діагноз поставили чотири роки тому, коли частину однієї ноги вже ампутували.
Сіли до вечері мати з діточками: Ярослав Дмитришин з Калущини про Різдво в Караганді
«Сумний Святий вечір в 46 році» – знаєте таку колядку? – питає пан Ярослав. – То у нас так було. Сіли вечеряти без тата, бо його щойно засудили й вивезли в Сибір. А потім і нас із мамою – у Караганду».
Вартові Різдва: Гуцульські традиції – не для туристів
Цей день — не просто відмітка в календарі. Це час, коли за святковим столом збирається вся родина, коли конче треба бути з рідними. Тоді з’являється відчуття якогось внутрішнього спокою, а ще — очікування казки, чуда.
Сучасне колядування втрачає сакральний зміст та набуває меркантильного забарвлення
Христос Народився! Славімо Христа! Незабаром ці слова лунатимуть у кожній українській родині. Різдво Христове скликає додому із сусідніх країн та міст заробітчан і студентів, їдуть до батьків діти та онуки, йдуть у гості куми та сусіди.
Як прадавній язичницький ідол-символ став атрибутом християнського Різдва
Коляду, або Різдво (народження) Сонця, наші предки святкували після зимового сонцестояння – 21-го, 22-го і ще кілька днів грудня, і це святкування не було пов’язано із жодною релігією. Ще на початку ХХ ст. в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а дідуха (інші назви – дідо, дід, дідок, дідочок, коляда, колядник, колідник, сніп, сніп-рай, король тощо) – сніп жита, який символізував урожай, добробут, багатство, безсмертя зачинателя роду, духовне життя українців.
Гуцульський зрив-1918: частина Румунії ввійшла до ЗУНР
Важливим етапом розвитку не лише політичного життя на Закарпатті, а й загальноукраїнського державотворчого процесу стала діяльність народних рад на території краю в рамках Української національної революції 1917–1923 рр. Серед них виділялася заснована в листопаді 1918 р. Гуцульська Народна рада в Ясіні, що ухвалила рішення про приєднання східних районів Закарпаття до ЗУНР.