Сучасне колядування втрачає сакральний зміст та набуває меркантильного забарвлення
Христос Народився! Славімо Христа! Незабаром ці слова лунатимуть у кожній українській родині. Різдво Христове скликає додому із сусідніх країн та міст заробітчан і студентів, їдуть до батьків діти та онуки, йдуть у гості куми та сусіди.
Посидіти за святковим столом, поласувати смачними наїдками, випити чарку, поколядувати… Та чи не найбільше цього свята ждуть дітлахи та школярі. Адже це справжні жнива для них. За колядки, віншування, засівання, вертепні постановки можна непогано заробити, пише Західний кур'єр
Колядувати забороняли, а діти все одно ішли
Метою самої традиції колядування здавна було поширення серед людей звістки про народження Сина Божого. Як стверджують фольклористи, колядувати можна із 6 січня до 15 лютого, тобто до свята Стрітення Господнього. Щоправда, звичним для колядок є час різдвяних свят. Щойно на небі з’являється перша зірка – розпочинається свята вечеря. Після неї діти збираються гуртом і йдуть колядувати – вітати усіх з народженням Ісуса!
За традицією, колядувати ходять від хати до хати, не оминаючи нікого. У місті, звісно, цього зробити не вдається, але можна поколядувати під дверима помешкань сусідів. Звичайно, спершу спитавши дозволу хазяїв. Кожну колядку завершують віншуванням: господарям бажають достатку, здоров’я, миру, щоб родили гарні врожаї, велася худоба... Дорослі полюбляють ще й жартівливі віншування, наприклад: «Прошу дати 100 долярів, ще й голубців миску, тільки прошу господиню, не дати по писку…». Ґаздам, як годиться, потрібно подякувати колядникам і якось їм віддячити – грошима, солодощами, запросити за стіл…
У роки відсутності Інтернету та мобільного зв’язку Різдво було святом, яке давало можливість людям зустрітись, відвідати один одного, привітати. Сьогодні, коли можна поздоровити ближніх наклейкою через Вайбер чи розсилкою на Фейсбуці, люди втрачають інтерес до свята.
Учителька української мови та літератури Марія Суслик пригадує: «Початок мого вчителювання припав на середину 80-х, часи затятого атеїзму. Ми, як класні керівники, наказували дітей заздалегідь, щоб ті, не дай Боже, не ходили колядувати. 6 січня, замість сісти до святої вечері, ми йшли патрулювати вулиці села. Чуємо – колядують. І як ти проженеш дітей, якщо у самого душа розривається. Просили: ідіть хоча б у хату, щоб не було чути. Адже селами їздили районні «стрибки», і якщо зловлять колядників – догана і вчителям, і батькам. Могли і з роботи звільнити. А вдома двоє своїх просяться поколядувати… Хоча б до бабусі».
І рвались діти до колядувань не заради винагороди. Грошей у людей не було, давали якесь печиво, яблуко чи горішок. Але як то кортіло. Не могли всидіти вдома. Різдвяна пісня не давала людям зачерствіти, здеморалізуватись, живила надією, зігрівала. Колядки таємно передавались від батьків та бабусь до дітей, онуків, правнуків. Це було дійсно щось святе! Кожне слово співанки мало вагу, торкалось найглибших струн серця, викликало сльози на очі.
«Нині діти втратили інтерес до різдвяних традицій. Вони захоплюються героями з мультфільмів та Інтернету. Деякі школярі навіть соромляться ходити по хатах та клянчити копійчину. Ми всіляко заохочуємо їх до вивчення колядок, до участі у вертепних сценках. Щоб у вихорі швидкоплинного і мінливого часу не втратити власних традицій, своєї ідентичності», – каже Марія Василівна.
Новий смартфон – різдвяне диво для дитини
А як сприймають колядування сучасні батьки? Скільки готові платити «непрошеним гостям» і до яких різдвяних традицій привчають своїх дітей?
Працювати, заробляти гроші на власні потреби діти до 16 років не можуть – це заборонено законом. А коляда – чудовий спосіб для школярів власними силами заробити на свою мрію – телефон, велосипед, лижі, конструктор… Проте сучасні батьки нечасто пояснюють дітям, наскільки колядування наближує їх до національних традицій, до осмислення християнської віри. На жаль... Новий смартфон: ось воно – різдвяне диво для дитини!
Щодо того, чи платити дітям за коляду, думки матерів різняться. «Колядування – це не спосіб назбирати на телефон, а поширення чудової новини про народження Христа. Якщо так навчать у родині, якщо буде правильне ставлення дитини до коляди, то яка різниця, хто що дасть – мандаринку чи гроші? Врешті-решт гроші ці можна віддати на церкву. Тому я пояснюю своїм дітям, яка початкова місія цього обряду, і вони радісно вивчають нові колядки. Проводять дозвілля не за комп’ютером, а співаючи релігійних пісень», – розповідає Яна, мати двох дітей підліткового віку.
«Я вважаю, що суть коляди полягає в розумінні самого свята Різдва Христового. І якщо ми отримали новину про народження Сина Божого задарма, то яке маємо право заробляти на цьому?! Цього й навчаю своїх дітей. Не дозволяю їм брати гроші за коляду!» – наголошує Галина, яка виховує трьох малих дітей.
«Тепер змінилися цінності, і щоби діти вивчали колядки, роздумували над їхнім змістом, треба хоч якось їх до цього заохочувати – навіть грошовою винагородою. Бо хоч так збережемо традиції», – висловлює свою думку Мирослава.
«Я своїх дітей не пускаю дерти горло попід хати, щоб не казали, що вони жебракують. Тільки до бабусі та хресних. Нині не кожен радий колядникам. Часи скрутні, а за тих 10-20 гривень по морозі ходити?» – каже пані Оксана.
«Звичайно, треба платити колядникам. Я цілу пенсію відклала – маю шестеро онуків, а ще діти сусідів та родичів. Вони так чекають тої коляди і пам’ятають все. Мої діти ще й досі згадують, хто і скільки платив», – каже пенсіонерка Марія.
Бувають випадки, коли матеріальні цінності повністю нівелюють розуміння Різдва як свята. Замість того, щоби прославляти народження Ісуса Христа, діти тільки й про те думають, як побільше заробити. Вони охоче біжать до «щедрих» і оминають «скупих» господарів. Знанням слів і мелодії не дуже переймаються. Все треба робити швидко – до ночі обійти хоча б півсела. За сьогодні ж треба назбирати собі на велосипед! Ну хоча б на колесо...
«Зараз колядники виглядають так: прийшли, швиденько, невиразно проспівали кілька куплетів і вже тягнуть руки по гроші… На 10 гривень ніхто вже й не дивиться. Схоже на якийсь збір данини», – каже пані Ірина.
Коляда має сакральний зміст і благу місію
А як церква ставиться до грошової винагороди колядників? Отець Микола Дрогомирецький зазначає: «Коляда – це різдвяна пісня в ім’я прославлення Бога. Йдемо колядувати, аби нести радісну новину про народження Божого Сина. Так, як ангели прославляли тоді, понад дві тисячі років тому, Бога, який прийшов у наш світ дарувати Божу ласку, ми йдемо сповіщати про вияв Божої любові».
Офіційної позиції церкви щодо того, чи може бути грошова винагорода за коляду, немає. Часто кошти, отримані за колядування, віддають на благодійність, жертвують на утримання храму, на потреби воїнів. Споконвіків є така традиція, що якимось способом колядникам дякують: чи цукерками, чи горішками, чи тими ж грішми. А щоб відволікти дітей від бажання збагатитись за рахунок колядування, священик радить: «Треба вдуматися у сакральні тексти колядок, зрозуміти їх і по-справжньому усвідомити ті події, які вони описують. Коли батьки вчать дітей колядок, треба, щоб вони розповідали про їх зміст, про глибоке значення тих подій, які відбувалися після народження Христа.
Показувати на власному прикладі, як потрібно старанно й безкорисливо колядувати, коли йдуть у гості. Зараз часто спостерігаємо винятково матеріальний підхід до традиції колядування. Тому важливо пам’ятати про благородний намір – нести Добру Новину, молитися і берегти своє серце від меркантильних думок».
Отець Микола також зазначає, що кожен має свою думку стосовно колядування, тому сам вирішує, відчиняти двері колядникам чи ні, як і чим їм віддячувати. «Різні причини є, чому люди не хочуть відчиняти дверей. Це не є гріхом. Можливо, господарі не мають грошей, щоби віддячити їм, і тому не хочуть таким чином образити колядників. Так само є люди різних поглядів, різних віросповідань, і потрібно їхній вибір шанувати. Тому колядникам треба ввічливо відреагувати на заборону колядувати і не сердитися на господарів. Або ж збиратися розділити радість свята колядою лише з родичами та знайомими».
За гроші, за подяку, для благочинності чи для задоволення, а колядувати треба! Голосно, радісно і… з чистою совістю. Головне, не втрачати міри і не перетворювати благу вість про народження Спасителя на меркантильний бізнес юних оракулів.