Газова війна: на чиєму боці чинна українська влада

Пізніше, 28 серпня 2006 р. Мінпаливенерго (з перевищенням повноважень) затверджує нові Правила улаштування електроустановок (ПУЕ), за якими приватні квартира або будинок по рівню небезпеки ураження електричним струмом стали «небезпечніші» від надкатегорійної по викидам пилу та газу вугільної шахти. По-іншому пояснити вимоги заземлення теплої підлоги в квартирі або будинку за наявності приладу захисного відключення (ПЗВ) в однофазній мережі будинку чи квартири з напругою 220 вольт важко. Варто зауважити, що за наявності тої ж ПЗВ в шахтних трифазних мережах з напругою 660 або 1020 вольт заземлення немає. Не піддається ця вимога ні логіці, ні здоровому глузду, бо для знеструмлення несправного споживача за наявності заземлення зазвичай необхідний струм в кілька ампер, а для відключення через ПЗВ достатньо різниці (витоку) струму в фазному та  нульовому проводі  всього 30 міліампер. Тобто – в 33 рази (!) менше, а отже й набагато надійніше. Навіщо ж тоді ця вимога? Причиною тут може бути лише корупція в електроенергетиці – дана вимога обмежує можливості і, відповідно, захищені 22-ю статею чинної Конституції права населення, а саме – на споживання необхідної кількості вітчизняної електроенергії. А цією вітчизняною електроенергією  можна дуже швидко замінити російський природній газ.

 

При цьому  - за дуже короткий термін, як це було зроблено в січні 2004 р. та в жовтні 2005 р.  в шахтарському селищі Богданівка - 2, та в 2006 р. - за сприяння місцевої влади коштами населення в селищі Юр'ївка Дніпропетровської області. Тут під моїм керівництвом невеликою бригадою монтажників без жодного проекту за 60 днів було змонтоване електричне опалення понад як на двохстах об’єктах, у т.ч. більш як на 70 об'єктах  мною особисто. Зважаючи на здобутий в Богданівці-2 та в Юр'ївці особистий досвід, можу стверджувати, що населення України здатне зробити за свій кошт переведення житла на електричне опалення з мінімальними витратами бюджетних коштів за 2…3 роки.

 

Умови для такої заміни вже давно існують, адже українські підприємства з 2004 р. виробляють одні з кращих в світі електричні обігрівачі та терморегулятори. В 2006 р. обігрівачі почали виробляти  в Дніпропетровську, трохи пізніше - в Донецьку та Києві, а потім і в Сімферополі. Приблизно в той самий час в кількома підприємствами в Донецьку та Дніпропетровську було налагоджено виробництво терморегуляторів, які за своїми характеристиками та зовнішнім виглядом не поступаються аналогам кращих світових брендів, хоча коштують в 2-3 рази дешевше.

 

За оприлюдненою  ЗМІ статистикою щорічне споживання  природного газу населенням складає 22 млрд. куб. м, у т.ч. 16 млрд. куб. м  на обігрів приватних будинків, приготування їжі та підігрів води. За  викладеною ще 2 роки тому в моїй статті «Старшокласники, врятуйте Кабмін від ганьби - ви на це здатні» оцінкою споживання газу населенням, витрати газу на приготування їжі та підігрів води  завищено на 4 млрд. куб. м,  вони складають всього 1 млрд. куб. м.  Зважаючи на останнє, загальні потреби населення складуть не 22 млрд. куб. м,  а 18 млрд. куб. м, у т.ч. на обігрів приватних будинків, приготування їжі  та підігрів води  не 16 млрд. куб. м, як вказано Держкомстатом, а 12 млрд. куб природного газу. Виходячи з мого багаторічного досвіду та зібраної за 5 років статистики, навіть без застосування заходів енергозбереження та застосуванні сучасних вітчизняних обігрівачів їх  можуть замінити від 48 до 60 млрд. кВт/год. електроенергії.

 

В 1990 році українські електростанції виробили 296,3 млрд. кВт/год. електроенергії, в 2012 р. її виробництво становило 198 млрд. кВт. год. За цей час загальна потужність електростанцій змінилась несуттєво – виведено з експлуатації 2 енергоблоки на Чорнобильській АЕС і введені в дію на Рівненській та Хмельницькій АЕС. Тобто, маємо резерв потужності в 98 млрд. кВт. год., половину якого (49 млрд. кВт. год.) можна використати в зимові місяці. А це практично забезпечує повну заміну природного газу електроенергією на потреби мешканців приватних будинків (тим більше, якщо провести заходи з теплоізоляції помешкань).

 

Додатково потрібно на її виробництво  не більше 30 млн. т  при зольності 40% або 20 млн. т при зольності 16%. Зважаючи на те, що станом на 1 січня 2013 р. на складах вугільних шахт його залишилось 15 млн. т,  а тільки Павлоградвугілля, якому я присвятив 10 років свого життя, без проблем може збільшити його щорічний видобуток не менш, як на 6 млн. т, таке збільшення обсягу виробництва електроенергії є реальним.

 

Проведене мною торік утеплення 50-тиміліметровим пінопластом приватного будинку площею 60 кв. м дозволило зменшити місячне споживання електроенергії на його обігрів з 1900 кВт/год. до 1200 кВт/год. на місяць, тобто в 1,58 рази. При цьому потужність споживання за годину не перевищує 2,5 кВт, а потужність на 1 кв. м опалюваної площі склала 41,66 вт. Це майже в 2,5 рази менше від вимог радянського стандарту, за яким на 1 кв. м має бути 100 вт, хоча  на 40% відсотків більше, ніж за європейськими стандартами.  З урахування цього, однією з вимог для переведення будинку на електричне опалення повинен бути не проект на його виконання, як це вимагає існуючий нині порядок, а утеплення помешкання. Саме воно, а не проект дозволить зменшити споживання електроенергії щонайменше в 1,5 рази, що в свою чергу забезпечить повну заміну газу електроенергією для обігріву. В сумі це зменшать потреби населення в природному газі з 22 млрд. куб. м до 1 млрд. куб. м.

 

Монтаж сучасних вітчизняних систем електричного обігріву мало чим відрізняється від монтажу електричної лампочки, підключити яку здатен навіть старшокласник. На цій підставі викладена в затвердженому порядку підключення електричного опалення необхідність виконаного ліцензованою організацією Проекту, Акту виконаних робіт та купи інших нікому непотрібних папірцівспрямована на тяганину і без перебільшення має корупційну складову. На моє переконання для застосування тарифу на електричне опалення потужністю в межах договірної достатньо заяви споживача, Акту  Держенергонагляду та одного додаткового рядка в Договорі з постачальником на споживання електроенергії. Вважаю, що саме такі вимоги мають бути внесені до Правил користування електричною енергією населенням з одночасним скасуванням вимог, викладених у всіх інших документах.

 

Безумовно, що існуючий зараз порядок суперечить вимогам 22-ї статті  Конституції. Корупційну складову має і заборона на застосування тарифу на встановлене з порушенням затвердженого порядку електричне опалення, викладена в скасованих 29 серпня 2008 р. посадовцями уряду  Юлії Тимошенко Правилах приєднання.  Незважаючи на скасування Правил приєднання, а з ними і згаданої заборони, всі обленерго понад 4 роки всупереч чинним договорам та Закону України «Про захист прав споживачів» приховували інформацію про це. Вони продовжували вимагали від споживачів згадані вище Проекти, Акти та інших непотрібні папірці, порушуючи не лише Закони, а й Конституцію України.

 

17 січня 2013 р. корупційні, з тими самими вимогами, але більшими апетитами енергопостачальників,  Правила приєднання у новій редакції, були затверджені тепер вже «профффесіоналами». Викладені в них перепони для збільшення споживання електроенергії населенням є нічим іншим, як лобіюванням інтересів російського «Газпрому» і несуть загрозу енергетичній безпеці України. І не тільки, бо вони разом з чинною, затвердженою Юрієм Бойко новою редакцією ПУЕ, є значною перешкодою для виконання чинного і нині, затвердженого на місяць пізніше нього, 28 вересня 2006 р.,  Прем'єром Віктром Януковичем Розпорядження КМУ №502-р «Про переведення населених пунктів на опалення електроенергією». Це Розпорядження, крім уряду Юлії Тимошенко, який у 2008 р. скасував корупційні Правила приєднання, ніхто не виконував і не виконує. Якби воно виконувались, то чинна влада в 2010 р. не віддала б, всупереч Конституції України на «халяву» до 2042 р. російським окупантам 18 тис. га чорноморського узбережжя Криму. Цього б не сталося, бо за умови виконання згаданого раніше Розпорядження КМУ№502-р «прогинатися» перед Росією не було б потреби, адже Україна потребувала б імпорту не 27 млрд. куб. м газу, як торік, а лише шести мільярдів кубів. Їх вона  могла отримати за нижчої ціною з інших країн.

 

  Заміною на електроенергією газу, спожитого населенням,  Україна не лише могла б значно покращити конкурентоздатність вітчизняних енергомістких підприємств за рахунок отримання ними 21 млрд. куб. м  газу власного видобутку, в 6,5 разів дешевшого за російський, але й поставити нахабний «Газпром» на коліна. Зробити це можна денонсацією ганебної газової угоди, що призвело б не тільки до втрати Росією щороку 11,5 млрд. доларів валютних надходжень від реалізації газу Україні, але й  до проблем Газпрому з щорічним транзитом  через українську територію до Центральної та Південної Європи 60 млрд. куб. м  газу. Денонсація газової угоди дозволить майже одночасно денонсувати  не менш ганебні Харківські угоди. Останнє в свою чергу  призведе до ліквідації диверсійно-шпигунського осередку на території України у вигляді Російського Чорноморського флоту. За оцінкою експертів звільнення зайнятих ним територій  дозволяє через 3..5 років перетворити їх на туристичний край з річним доходом від 5 до 8 млрд. дол. на рік.

 

Прикро, але за чинної «профффесійної» влади доводиться спостерігати зовсім протилежне. Україна замість накопичення до своїх газосховищ більш дешевого газу з Європи знов  погодилась «на халяву» (а може – за хабар?) закачати та  зберігати в них 9 млрд. куб. м газу  зимового резерву  російського «Газпрому».

 

Все викладене вище дає підстави вважати, що принаймні окремі, причетні до енергетики  українські урядовці, отримуючи за рахунок українських платників податків  чималеньку зарплатню,  у триваючій багато років російсько-українській газовій війні приймають участь на боці ворога. «Вирахувати» цих  посадовців достатньо просто, прочитавши підписи на згаданих в тексті документах. Однак не тільки вони несуть загрозу енергетичній безпеці Україні. Про не згадані сьогодні методи їх ворожої діяльності читайте невдовзі.