Місце народження — Майдан або Як прикарпатське село понад 300 літ живе «під знаком волі»
Десять років після Помаранчевої революції — у часі теперішнього суспільного кипіння і спротиву чинній владі в столиці та регіонах вже народилася не лише інша якість України, яку можна означити новим іменем — «майданною країною». З’явились і «нові» люди — так можна назвати кожного, хто пройшов гартування Майданом.
Якщо ще кілька місяців тому тюркське за походженням слово «майдан» щонайперше в основному тлумаченні означало площу як таку, а його асоціація з подіями на Майдані в столиці була невиразною чи «призабутою», то в сучасних реаліях навіть ієрархія значень цього слова змінилася.
Слово «майдан» ніби відродилося у тому значенні, яке досі було периферійним, вторинним. «Майдан» тепер — передусім люди, і асоціюється це багатозначне слово зі «знаком волі», а мільйони українців таким чином стали «майданцями» чи «майданівцями» за громадським виявом, хоч і не за паспортом. Але є в Україні села, в яких люди з діда-прадіда народжуються і живуть «під знаком волі» у метриці, а вже майже три місяці — і зі «знаком свободи» в серцях. Серед таких — і прикарпатське село Майдан на Тисмениччині, якому вже минуло 345 років. Тож цікаво, як то воно давньому Майдану тисменицькому бути тезкою новонародженого, але вже великого українського Майдану?
Народження... з поташу
Думаю, тепер мало хто з майданців співвідносить назву їх села із вирубаними ділянками лісу, який випалювали і переробляли на поташ, тобто соду. Але аж до ХХ ст. саме поташ в Європі був одним з найважливіших промислових хімічних реагентів. Зокрема і у виробництві тугоплавкого скла. Відомий краєзнавець Йосип КАРПіВ, який живе в селі Клубівцях на Тисмениччині, ще 1995-го привідкрив «таємницю» назви села Майдан у тонесенькій і дуже цікавій книжчині «Таємниці місцевих назв».
— Із народних переказів відомо, — розповідає Йосип Дмитрович, — що в долині річки Луквиці, на перехресті доріг Станіслав—Калуш—Галич, у ХVI—XVIII століттях будували поташевні. Для цього вирубували деревину в лісі і порізану возили до печей і спалювали, переробляючи її на поташ. Вирубані ділянки лісу називали майданами. У «Словарі української мови» Бориса Грінченка за 1908 рік слово «майдан» означає лісову галявину, площу. На лісових майданах поселялися робітники поташевень, які і поклали початок виникненню села Майдан... існування цього села в історичних джерелах засвідчено в 1668 році.
А інший знаний краєзнавець — Любомир ВАСЬКіВ, який свого часу працював директором Майданської школи, в книжці «історія села Майдан» вперше спробував подати його історію від найдавніших часів і до наших днів. Видання побачило світ 2000 року, тож нас чи не найбільше здивував такий штрих до опису села: «Газифікація села не проводилась. Завезені труби розкрадалися, вироблена документація застаріла, закладений фундамент під адміністративний будинок залишився по сьогоднішній день не забудований. Не вирішеними залишались питання про будівництво сучасного будинку культури, медичного пункту і поштового відділення. і зараз село, через яке проходять три газопроводи, залишається острівцем негазифікованості, відсталості у вирішенні соціально-побутових і культурних питань...»
Від батька до сина...
Річ у тім, що Любомир Васьків у своїй книжці описав з гіркотою сучасника не якесь далеке гірське село, а населений пункт з чудовим автомобільним і залізничним сполученням за десяток кілометрів від обласного центру. Видається, що зміни в Майдані пробудилися і стали зримі хіба впродовж останніх десяти років. А будівництво сучасного шосейного моста через річку Луквицю з усією його інфраструктурою зробило центральну частину села і світлою, і належно впорядкованою.
— У Майдан візьмете?
— А ви у який? — жартують водії з пасажирами-майданцями...
Це такий собі штришок. А загалом історично патріотичне і національно свідоме село Майдан, окрім небайдужого сприйняття іншими їх статусу майданців за паспортом та «позначеності» сучасними суспільними загальноукраїнськими реаліями, у своїй громадянській позиції нічим особливим з-поміж інших прикарпатських сіл не вирізняється. Тут живуть національно свідомі громадяни України. Хтось відверто, зримо і дієво не приховує своєї громадянської позиції в часі суспільного збурення. Є, на жаль, і такі, що навіть спілкування з журналістами про свої чи сільські проблеми цураються — може, від страху, а може, з хісна.
Зима лютує. Тож голова Майданської сільради «воює» з дорожніми заметами на місцевих дорогах та адміністративно підпорядкованих сіл Ценжева чи Нової Гути. А «на домарстві» — лише жінки.
Світлана МЕЛЬНИКОВИЧ, секретар виконкому Майданської сільської ради:
— У Майдані було чимало очільників сільської ради, але лише за теперішнього голови Тараса Вірстюка воно почало виборсуватися з відсталості. Зокрема, у 2007 році газифікували села Майдан, Ценжів та частково, крім двох вулиць, Нову Гуту. Я вважаю Тараса Остаповича дбайливим господарем. Бо заміна вікон у майданській школі і часткове впорядкування сільських доріг, запровадження вуличного освітлення і сучасний ремонт адмінбудівлі сільради, якій вже минуло понад 100 років, ремонт ФАПів у Майдані та Новій Гуті, клубу в Новій Гуті й бібліотеки в нашому селі, а також будівництво спортивної інфраструктури для місцевого футбольного «Легіону» тощо — все це, на мою думку, але без жодного упередження, добрий слід сільського голови Тараса Вірстюка за сім років господарювання. «В’їжджаєш з гори у Майдан — Європа, все світиться довкола»,— жартують люди. Бо і завдяки новозбудованому мосту центр села гарно виглядає. А як буде далі, сказати важко. Ви бачили поряд із сільрадою частково розібрані давні приміщення і руїни? Там колись була початкова школа. А в адмінбудинку сільради є ще ФАП, бібліотека і депутатська кімната, буде і поштове відділення. А клуб у такому стані, що плакати хочеться. Бо він ще старший за сільраду — побудований у 1900 році. А позаду школи, там, де видніється фундамент, мав бути плавальний басейн. і проект був. Звісно, багато зроблено. Але грошей нема, сільрада дотаційна. Наприклад, торік спочатку йшлося про 260 тис. для нашої сільради, відтак стало 160 тис. Хіба хтось допоможе. Планували влаштувати в селі майданчик з твердим покриттям. Розрівняли територію, бо для ділянки треба було демонтувати частину старезного приміщення. Нас підганяли, надходили кошти, ми все зробили, а тепер споглядаємо руїни. Втягнули нас, виглядає, в якусь авантюру. Хотілося і в сільському саду облаштувати місце відпочинку для дітей. Але фірми правлять такі гроші, що нам не під силу. Дуже добре, що тепер у селі маємо сімейного лікаря. Але потрібне приміщення для ФАПу в Ценжеві, бо за військових село розвивалося, а теперѕ Так і живемо. Наші люди надзвичайно підтримують столичний Євромайдан — і безпосередньо в Києві, і вдома — хто як може. Бо ми майданці не лише за духом, а й (жартує. — Авт.) і за паспортом. Роки минули, але майданський дух у людей залишився ще з часів боротьби дідів і батьків. Тож і далі передається, як кажуть, від батька до сина. Історію села творило в різні часи багато родин, їх пам’ятають і шанують. Наприклад, священик Степан Яскевич відновив у 1922 році діяльність «Просвіти», а 1936-го сільський осередок очолив його син Роман, і навколо сформувалося ядро однодумців — Олекса Бенько, Михайло Зелінський, Михайло Бажанський, Семен Струмінський, Михайло Кучера, Антін Шуляр, Михайло Шуляр, Степан Шуляр та ін. До 60 селян з Майдана, Старої Гути і Нової Гути були в лавах УПА, а 35 — склали голови в боях з енкаведистами, ще 10 — відбули по 15—25 років ув’язнення. А розвідниця і член редакції підпільного журналу УПА «Чорний ліс» Марійка Петришин підірвалася гранатою, щоб не потрапити до рук енкаведистів. В історію села вписав своє ім’я і виходець із багатодітної сільської родини Андрій Шуляр — свого часу головний архітектор Львівщини і лауреат Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка. Знають у Майдані і професора Львівського лісотехнічного університету Тараса Яскевича, і заслуженого діяча фізичної культури України Антона Горальчука, і доцента Прикарпатського національного педагогічного університету Ярослава Мельника, і багатьох-багатьох інших, в яких місце народження — село Майдан. Думаю, що й Україна сучасного відстоювання громадянами своїх прав і свобод впише яскравими літерами у сільську історію чимало героїв-сподвижників.
