Навчання в прикарпатському "виші" очима китайського студента
На вулицях Івано-Франківська тепер дуже часто можна побачити іноземних громадян різних національностей. Здебільшого вони приїжджають до нашого міста, щоб здобути свій майбутній фах та диплом про вищу освіту.
З такою метою до столиці Прикарпаття завітав і китаєць Ло Тяньлун. Хлопець перевівся з Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Ушинського в Одесі на магістратуру інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Основна мотивація такого кроку — краще пізнати українську культуру. Молодий китаєць каже, що в Одесі її не знайшов.
У пошуках
української культури
— Одеса до іноземців не дуже дружньо налаштована, — констатує китайський студент. — Це російське місто, а я хочу ліпше знати українську культуру, вона мені цікава. Тому шукав ВНЗ для подальшого навчання в Західній Україні, був у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича та Львівському національному університеті ім. І. Франка, проте обрав для продовження навчання Прикарпатський університет. Тут мені найбільше сподобалося.
В інституті мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Ло навчається перший рік, опановує спеціальність «музична педагогіка і виховання». іноземець зізнається, що йому тут дуже подобається, адже Україна загалом та Івано-Франківськ зокрема є дуже толерантними у ставленні до іноземців. «Це дружня країна для нас», — підсумовує він. Крім того, навчання в українських ВНЗ є дешевшим, студентів набагато менше, тому й вступити легше, аніж у навчальні заклади його рідної країни. В Івано-Франківську Ло лише декілька місяців, проте уже планує залишитися тут ще на три роки — стільки часу займе його навчання в аспірантурі. «Аспірантів у Китаї більше цінують, за такої умови мені легше буде знайти роботу», — наголошує студент.
Він зізнається, що саме в Україні став дуже самостійним, адже лише приїхавши сюди, мав усе робити сам: шукати квартиру, готувати їжу, вчитися. Вдома він звик до того, що всі навколо допомагають вирішувати ті чи інші питання. Отож за безцінні уроки самостійного життя Ло щиро вдячний нашій країні.
Труднощі перекладу
До України Ло приїхав з міста ічана, що в провінції Хубей. Там є найбільша в світі дамба. Хлопець зізнається, що дуже сумує за своєю Батьківщиною і мріє про щасливе повернення додому. А поки що їздить туди лише в гості — раз на рік, розповідає своїм рідним, що Україна — дуже гарна країна, яка йому дуже подобається і в якій добрі люди. Надто сумувати за домівкою Ло не дають його нові українські друзі, їх має багато. Також спілкується з китайцями, котрі навчаються в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти й газу. І, звичайно, наполегливо вчиться, адже для того, щоб працевлаштуватися в Китаї, він має бути дуже добрим спеціалістом.
Ло чесно зізнається, що йому досить важко вчитися: дається взнаки мовний бар’єр. Крім того, хлопець ще не знає української мови, поки що лише розуміє її на слух, говорити ще не може. Непогано розмовляє російською, її він вивчив в Одесі за вісім місяців. Каже, було складно. Планує невдовзі опанувати й українську.
— Специфіка інституту мистецтв дозволяє нам запросто спілкуватися з іноземцями, — каже директор інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Анатолій Грицан, — тому що мистецтво не має національностей, не має меж. Вступ до нас студента з Китаю зобов’язує викладачів, які працюють з ним, додатково вивчати історію і теорію культури цієї держави...
Втім, іноземець уже знає українські народні пісні «Чом ти не прийшов», «Ой не стелися, хрещатий барвінку», навіть може їх заспівати. Також добре знайомий та захоплений творчістю видатного українського композитора Миколи Лисенка, російських — Сергія Рахманінова та Сергія Прокоф’єва. Знає й знакових представників української літератури — Тараса Шевченка та Івана Франка, з російської — Олександра Пушкіна. Зізнається, що навіть читав його твори в китайському перекладі.
— Знаю й багато українських страв, — каже Ло Таньлун. — Найвідоміший — борщ, його в Китаї всі знають. Сало відоме у всьому світі. В Україні найголовніший — хліб, у нас — рис. Також люблю вареники, готувати їх не вмію, зате вмію варити китайські страви — смажений перець з м’ясом, баранину...
На святкування Дня студента в своєму рідному навчальному закладі Ло готує справжній сюрприз — заспіває українську пісню. Хлопець каже, що в Китаї також є це свято, проте його не так гучно відзначають, як тут. «В Україні кожного місяця багато свят, — підмічає він. — У нас одне найбільше свято — Новий рік, яке цього року святкуватимемо 31 січня».
Золота середина
Китаєць Ло Таньлун не приховує, що йому дуже подобається івано-Франківськ, за його словами, «це ні велике, ні мале місто, тут тихо, гарне довкілля та чисте повітря». Провчившись в ПНУ ім. В. Стефаника лише кілька місяців, він не приховує свого щирого захоплення цим навчальним закладом і навіть рекламує його своїм співвітчизникам. «Тут і будівлі, і навчання не гірші, аніж у Києві, Одесі, Львові, Чернівцях. Раджу всім китайцям приїжджати сюди на навчання, тому що дуже хочу, щоб вони знали про Івано-Франківськ».
